Зміна офіційного року відліку історії міста Дніпра була затверджена Дніпровською міською радою 19 серпня 2026 року. Відповідно до внесених до Статуту територіальної громади змін, датою виникнення міста визначили 1526 рік замість 1776-го. Рішення підтримав 41 депутат, один утримався, частина депутатів не брала участі в голосуванні.

Нову дату пов’язали з гіпотетичним поселенням XVI століття поблизу гирла Самари, яке в сучасній історичній літературі умовно називають Старою Самар’ю. Робоча група при міській раді представила це поселення як найдавнішу ланку тривалого процесу формування міської агломерації, до якої згодом належали Старий і Новий Кодак, Половиця та інші поселення на території сучасного Дніпра.

Рішення викликало гостру публічну дискусію серед істориків та археологів. Частина дослідників заявила, що археологічні й писемні джерела не підтверджують існування біля гирла Самари сталого міського поселення у першій половині XVI століття. За їхніми словами, під час розкопок не було виявлено культурного шару, старшого за другу половину XVII століття, а знайдені поза стратиграфічним контекстом монети й товарні пломби засвідчують лише перебування людей або переміщення товарів, але не існування міста. Критики також наголошували, що назва «Стара Самарь» щодо гіпотетичного поселення XVI століття є умовною, а карта Бернарда Ваповського 1526 року не містить підписаної позначки такого населеного пункту.

Опоненти передатування не заперечували козацького походження поселень, на основі яких згодом сформувався Дніпро, однак вважали недоведеними як безпосередній зв’язок сучасного міста зі Старою Самар’ю, так і безперервність їхнього розвитку. Вибір саме 1526 року вони називали «кабінетним» і пов’язували з прагненням міської влади проголосити 500-річчя Дніпра у 2026 році. На їхню думку, заміна радянської дати 1776 року іншою недостатньо обґрунтованою датою створювала ризик підміни одного історичного міфу іншим.

Передумови

У Російській імперії початок історії Катеринослава пов’язували із 1787 роком, коли імператриця Катерина II під час подорожі півднем імперії заклала перший камінь у фундамент Преображенського собору. У 1887 році в місті відзначили сторіччя цієї події.

На початку 1970-х років офіційною датою заснування Дніпропетровська визначили 1776 рік. Її пов’язали з листом Григорія Потьомкіна азовському губернатору Василю Черткову від 16 квітня 1776 року щодо підготовки кошторису будівництва Катеринослава. Саме будівництво міста, відомого згодом як Катеринослав Кільченський, розпочалося біля впадіння річки Кільчень у Самару влітку 1777 року.

Поширеною є версія, що перенесення офіційної дати на 1776 рік мало дати змогу відзначити 200-річчя Дніпропетровська одночасно із 70-річчям уродженця Дніпропетровщини, генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва. На початку 1970-х років місцевим дослідникам доручили знайти документальне обґрунтування цієї дати. Водночас лист Потьомкіна засвідчував лише підготовку до будівництва, а не появу поселення у 1776 році.

Катеринослав Кільченський проіснував недовго. Через несприятливе розташування, підтоплення та епідемії у 1784 році губернське місто вирішили перенести на правий берег Дніпра. Його почали розбудовувати на землях козацької слободи Половиці, тоді як частина адміністративних установ певний час містилася в Новому Кодаку. У документах 1790-х років кореспонденцію з Нового Кодака вже могли позначати як таку, що походила з Катеринослава.

Після проголошення незалежності України історики запропонували кілька концепцій походження Дніпра від поселень, які існували до Катеринослава. За старокодацькою концепцією початок міста пов’язували із заснуванням фортеці Кодак у 1635 році. Прихильники новокодацької концепції вважали попередником Дніпра Новий Кодак, що став центром Кодацької паланки Війська Запорозького. Старосамарська концепція пов’язувала початок міського розвитку з поселенням біля гирла Самари.

Стара Самарь У 1688 році на правому березі Самари поблизу її впадіння в Дніпро звели Богородицьку, або Новобогородицьку, фортецю. Того самого року гетьман Іван Мазепа дозволив вихідцям із Гетьманщини оселитися біля фортеці та виділив землю для облаштування дворів. Поселенці отримували право на торгівлю, вибір місцевого самоврядування та вступ до козацького або міщанського стану. За умовами Прутського миру 1711 року московська сторона зобов’язалася зруйнувати прикордонні фортеці поблизу володінь Кримського ханства. Новобогородицьку фортецю ліквідували, після чого припинило існування і містечко біля неї. Таким чином, розвиток поселення перервався приблизно на 25 років.

У 1736 році, під час нової російсько-турецької війни, укріплення відбудували під назвою Старосамарського ретраншементу. Біля нього відродилося містечко, яке у джерелах XVIII століття називали Самар’ю або Старою Самар’ю — для відрізнення від Самарі-Новоселиці, майбутнього міста Самар. Відновленню поселення сприяли повернення запорожців з Олешківської Січі та переселення вихідців із Гетьманщини й Правобережної України.

У 1744 році Стара Самарь увійшла до складу Полтавського полку Гетьманщини як сотенне містечко. На початку 1760-х років Старосамарську сотню ліквідували, а містечко передали під юрисдикцію Коша Запорозької Січі. На той час воно вже занепадало: близько 1772 року в ньому нараховували лише 40 дворів. Після початку будівництва Катеринослава Кільченського у 1777 році Стару Самарь планували перетворити на його передмістя, однак цей задум, імовірно, не був реалізований. Після перенесення Катеринослава на правий берег Дніпра у 1784 році поселення остаточно втратило своє значення, а на початку 1790-х років було майже безлюдним.

Жодне відоме наразі не свідчить про існування в гирлі Самари поселення раніше 1688 року. За критиками старосамарської концепції, прямі документальні згадки про Стару Самарь з’являються лише у джерелах XVIII століття. Володимир Антонович і Дмитро Яворницький також відносили це поселення до XVIII століття та сумнівалися, що на лівому березі Самари могло існувати козацьке місто вже у XVI столітті.

Уявлення про давню Самарь значною мірою спиралося на так званий універсал польського короля Стефана Баторія від 1576 року, в якому згадувалося «стародавнє містечко Стара Самарь» серед володінь запорожців. Оригінал документа не зберігся; він відомий із пізнішої копії універсалу Богдана Хмельницького 1655 року та публікації історика Аполлона Скальковського 1840-х років.

Ще наприкінці XVIII століття російський історіограф Герард Міллер називав універсал Баторія підробкою. Із тим, що "Універсал Баторія" є підробкою, погоджуються сучасні історики Владислав Грибовський, Віктор Брехуненко, Микола Жарких та Святослав Чирук. Пізніші дослідники звертали увагу на анахронізми й фактографічні помилки в його тексті. За однією з версій, документ могли укласти запорожці часів Нової Січі для захисту своїх майнових прав у земельних суперечках із мешканцями Полтавського полку Гетьманщини та іноземними колоністами. Попри це, згадка про Стару Самарь з універсалу поширилася в місцевій історичній і краєзнавчій літературі.

Новий етап розвитку концепції розпочався після виходу 2000 року краєзнавчої праці Вадима Камека та Володимира Бінкевича «Містечко старовинне Запорозьке Самарь з перевозом». Автори, які за фахом були інженерами, зіставили історичні документи, карти та нумізматичні знахідки й локалізували Самарь на території залишків Богородицької фортеці. Їхня праця стала одним із поштовхів до подальших археологічних досліджень цієї місцевості.

Археологічні дослідження Із 2001 року територію Богородицької фортеці досліджувала археологічна лабораторія Дніпровського національного університету під керівництвом Ірини Ковальової, Володимира Шалобудова, Віктора Векленка та інших археологів. Під час розвідок і розкопок було виявлено монети XIV—XVIII століть, товарні пломби, печатки, побутові предмети та залишки споруд.

Прихильники старосамарської концепції звертали особливу увагу на монету 1509 року та дві товарні пломби, позначення на яких інтерпретували як дати 1524 і 1525 років. На їхню думку, концентрація торговельних артефактів могла свідчити про існування біля перевозу через Самару постійного торговельно-ремісничого осередку задовго до спорудження Богородицької фортеці.

Під час громадських слухань 2026 року археологиня Ірина Шабельнікова також представила результати дослідження понад двох тисяч кісток свійських тварин, знайдених під час розкопок 2017—2018 років. За її інтерпретацією, археозоологічні матеріали вказували на існування постійного поселення з розвиненим господарством у XVI столітті.

Критики такого датування наголошували, що найдавніші монети та пломби були знайдені як підйомний матеріал або поза належно задокументованим культурним шаром. За словами Антона Кістола та Віктора Векленка, під час розкопок не було виявлено культурного шару, який переконливо датувався б часом раніше другої половини XVII століття. Вони зазначали, що стара монета могла залишатися в обігу тривалий час, а поодинока знахідка не встановлює ані дати появи поселення, ані його міського характеру.

Окремим предметом суперечки стала пломба з написом «15Z4», який спочатку прочитали як «1524». Векленко припускав, що знак «Z» міг бути частиною позначення довжини сувою тканини, а не цифрою. Кістол допускав прочитання напису як року, проте зазначав, що на товарних пломбах могли відтворювати рік заснування виробника або надання йому привілеїв протягом багатьох наступних десятиліть. Тому сама пломба, на думку дослідників, не доводить, що вона потрапила на Самару саме у 1524 році.

Віктор Векленко, який раніше підтримував раннє датування поселення, згодом переглянув свою позицію. Він заявив, що відомі йому археологічні комплекси не дають достатніх підстав стверджувати про існування Старої Самарі у першій половині XVI століття.

Карта Бернарда Ваповського

Ще одним аргументом на користь 1526 року стала карта Південної Сарматії польського картографа Бернарда Ваповського, надрукована у Кракові між 1526 і 1528 роками. На її фрагменті неподалік від злиття Дніпра й Самари міститься непідписана позначка, яку члени робочої групи інтерпретували як поселення.

Критики зазначали, що карта має схематичний характер, а позначка не супроводжується назвою. Вона могла означати поселення, переправу, військовий табір або інший об’єкт. Дослідниця історичної картографії Тетяна Ґедзь інтерпретувала її як позначення переправи через Дніпро. Крім того, матеріали для укладання карти збирали раніше за рік її друку, тому сама дата публікації не могла визначати час появи зображеного об’єкта.

Конференція 2017 року У квітні 2017 року учасники X Дніпропетровської історико-краєзнавчої конференції «Історія Дніпровського Надпоріжжя» ухвалили резолюцію щодо необхідності перегляду офіційної дати заснування міста. На її підставі депутат Дніпровської міської ради Володимир Панченко підготував проєкт рішення, яким пропонувалося вважати 1524 рік датою виникнення першого поселення міського типу на території сучасного Дніпра. Міська рада цього проєкту не ухвалила.

Векленко, який критикував пропозицію ще 2017 року, згодом наголошував, що резолюція конференції не могла сама собою підтвердити існування Самарі у XVI столітті, оскільки не всі представлені на конференції дослідження стосувалися цього питання. Розбіжність між запропонованим тоді 1524 роком і затвердженим у 2026 році 1526-м опоненти передатування називали додатковим свідченням умовності обох дат.

Робоча група 2025 року У липні 2025 року з ініціативи міського голови Бориса Філатова була створена робоча група для «всебічного та об’єктивного вивчення» питання про дату заснування або утворення Дніпра. До неї увійшли історики, археологи, краєзнавці та представники міської влади. Керівником групи став заступник міського голови Андрій Денисенко.