Обло́га Ба́ру 1550 року (пол. Oblężenie Baru, також Барська облога) — військова облога гарнізону фортеці Бар (нині місто у Вінницькій області, Україна) об'єднаним молдавсько-волоським військом під зверхністю Османської імперії, яка відбулася в лютому 1550 року. Обороною міста керував барський староста Бернард Претвич за участі майбутнього засновника Запорозької Січі Дмитра «Байди» Вишневецького та польських коронних сил.

За свідченнями тогочасних джерел, напад молдавсько-волоських сил на Поділля було здійснено за прямим наказом османського султана Сулеймана I Пишного у відповідь на успішні прикордонні походи Бернарда Претвича та козаків на османсько-татарські володіння (Очаків, Аккерман, Єдисан). Облога завершилася розгромом нападників і вилазкою залоги, однак дипломатичний тиск Османської імперії на польського короля Сигізмунда II Августа зрештою призвів до переведення Претвича з посади барського старости до Теребовлі, що підсумувало важливий етап його військово-адміністративної діяльності на Поділлі.

Передумови У 1540-х роках подільський прикордонний край перебував у стані постійної «пограничної війни», яка полягала в систематичних набігах кримських татар і ногайців на українські землі та зустрічних походів коронних старост і запорозьких козаків на татарські й османські фортеці.

Головним організатором оборони Поділля виступав барський староста Бернард Претвич, який обійняв цю посаду 1540 року. Завдяки розгалуженій мережі вивідників та активній співпраці з козаками Претвич здобув понад 70 перемог над кримськими та ногайськими загонами. Найвідомішими його акціями були походи на Очаків і Білгород-Дністровський (Аккерман) у березні 1540 та 1541 років, великий морський та сухопутний похід 1545 року, під час якого було здобуто та розграбовано Очаківський замок, а також вдалі рейди в Єдисан у 1547 та 1548 роках.

Постійні напади Претвича та козаків викликали численні дипломатичні протести османського султана Сулеймана I Пишного перед польським королем. Не маючи змоги приборкати Претвича дипломатичним шляхом, султан наказав васальному молдавському господарю Іллі II Рарешу здійснити каральний похід на Поділля, знищити Барську фортецю та захопити самого Претвича. Своєю чергою молдавська сторона також прагнула повернути волохів-переселенців, які масово втікали від утисків господарської влади на багаті землі Поділля під заступництво Бара.

Хід облоги 13 лютого 1550 року велике молдавсько-волоське військо чисельністю близько 5 000 осіб переправилося через річку Дністер у районі Могилева і стрімким маршем рушило на Бар. Нападникам вдалося увірватися до самого посаду міста, проте залога на чолі з Претвичем та за участі Дмитра Вишневецького вчасно організувала оборону в Барському замку.

За польською військовою історіографією (зокрема за дослідженнями Марека Плевчинського), Претвич здійснив рішучу вилазку з замку. У жорстокому бою під стінами Бара молдавське військо зазнало поразки, втративши понад 100 вершників убитими. Після невдачі штурму та потужного гарматного вогню із замкових веж нападники почали спішно відступати в напрямку кордону. Претвич організував переслідування ворога, наздогнав відступаючі загони і завдав їм повторного розгрому, під час якого була знищена майже половина молдавської армії, а одного з полководців захоплено в полон. Залишки молдавсько-волоських сил під час відступу були також додатково розбиті загонами коронного гетьмана Миколая Сенявського.

Водночас український історик Михайло Грушевський подає дещо стриманіший опис перебігу подій. У праці «Барське староство» він зазначав, що молдавське військо підійшло під Бар і взяло замок в облогу, однак під шквальним артилерійським вогнем та через завзятий опір залоги змушене було відступити без успіху, опустошивши на зворотному шляху навколишні подільські села, але не зазнавши повного нищення.

Наслідки Незважаючи на успішну оборону Бара, дипломатичні наслідки конфлікту виявилися складними для коронної влади. Османський уряд висловив ультимативний протест польському королю Сигізмунду II Августу, звинувативши Бернарда Претвича у постійному порушенні миру на прикордонні та спровокуванні нападу.

У грудні 1550 року Претвич був викликаний на вальний Сейм у Пйотркуві, де йому висунули звинувачення у порушенні прикордонного миру. На свій захист Претвич виголосив знаменитий «Трактат і апологію» (меморіал, зачитаний на засіданні Сенату 14 грудня 1550 року). У цьому документі він детально описав специфіку оборони Поділля, спростував звинувачення та пояснив молдавський напад прагненням господаря спустошити подільські села й силою повернути селян-утікачів. Водночас сам молдавський господар Ілля II Рареш у листуванні зазначав, що здійснив напад «виконуючи безпосередній наказ султана Сулеймана».

Аби уникнути повномасштабної війни з Османською імперією, король Сигізмунд II Август у 1552 році зняв Бернарда Претвича з посади барського старости та перевів його на посаду старости у менш прикордонній Теребовлі. Інший учасник оборони Бара, князь Дмитро Вишневецький, того ж 1550 року був призначений старостою канівським і черкаським, де невдовзі розпочав активну розбудову засік та фортифікацій проти татар.

Нотатки

Примітки

Джерела та література Грушевський М. С. Барське староство: історичні нариси, XV—XVIII ст. — К., 1894. — 523 с. Мицик Ю. А. Претвич Бернард // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 496. — ISBN 978-966-00-1142-7. Plewczyński M. Wojny i wojskowość polska w XVI wieku. Tom II. Lata 1548—1575. — Oświęcim: Napoleon V, 2012. — ISBN 978-83-61454-54-0.