Сергі́й Ві́кторович Власю́к (позивний — «Док»; , Нововолинськ, Волинська область — , біля с. Яковлівка, Донецька область) — український військовослужбовець, старший солдат Збройних сил України, помічник гранатометника 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, учасник російсько-української війни. Кавалер ордена «За мужність» III ступеня (посмертно), Почесний громадянин міста Нововолинська (посмертно).
Життєпис Народився 4 січня 1994 року в місті Нововолинську Волинської області. Зростав у родині зі старшим на чотири роки братом Василем. Батько, Віктор Власюк, тривалий час працював шахтарем на шахті № 9 (помер у червні 2020 року від професійного захворювання). Мати, Ольга Валентинівна Власюк, виховувала синів, а згодом працювала куховаркою в дитячому садку № 1. Сім'я мешкала в 5-му мікрорайоні Нововолинська.
Навчався у Нововолинській загальноосвітній школі № 6 (нині — ліцей; колишня № 12), де закінчив вісім класів. Його класна керівниця Вікторія Володимирівна Мелюх згадувала, що Сергій був спокійним та працьовитим юнаком, який самотужки вправно оббив стіни класу дерев'яною вагонкою. Після закінчення школи вступив до Володимир-Волинського вищого професійного училища (ВПУ), де здобув фах слюсаря-тракториста й отримав посвідчення водія.
У 2013 році його призвали на строкову військову службу, яку проходив у десантних військах у місті Василькові на Київщині — там він керував пожежною машиною. Демобілізувався в листопаді 2014 року. Деякий час перебував на заробітках у Польщі, а згодом влаштувався водієм до Нововолинського центру первинної медико-санітарної допомоги (ЦПМСД), де працював упродовж восьми років. Спочатку керував службовою «ГАЗеллю», згодом — автомобілем Opel. Головна лікарка закладу Ольга Попіка згадувала Сергія як винятково безвідмовного, доброго й щирого працівника, який завжди був готовий прийти на допомогу пацієнтам та колегам. Під час пандемії COVID-19 Сергій у складі спеціальної бригади транспортував хворих і ніколи не скаржився на важкі умови праці в захисному одязі. Організовував медичний супровід змагань із мотокросу та допомагав піднімати маломобільних пацієнтів. Коли службове авто потрапило в аварію, Сергій за власні заощадження (близько 1000 доларів) відремонтував його, не розповідаючи про це керівництву. Одруженим не був, дуже любив свою племінницю Христину.
Військова служба З перших днів повномасштабного вторгнення Росії в Україну Сергій твердо вирішив іти захищати Батьківщину. 24 лютого 2022 року він повідомив матері про свій намір й одразу вирушив до військкомату, наголосивши: «Я служив у війську, тому не можу відсиджуватися вдома». Спочатку Сергій допомагав облаштовувати укриття та блокпости, забезпечував чергових тероборони дровами й чаєм. 28 лютого його офіційно мобілізували як добровольця.
Спершу ніс службу в складі роти охорони при військкоматі, яка вартувала мости та стратегічні об'єкти Нововолинська. 8 травня 2022 року Сергія скерували до міста Володимира на військовий вишкіл на базі місцевої частини. Там його призначили помічником гранатометника у складі 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.
16 червня 2022 року вирушив у зону бойових дій на Донеччину. Брав участь у боях на Бахмутському напрямку, зокрема в районах Бахмута, Соледара та Яковлівки. Разом із побратимами перебував на передових позиціях («на нулі»), стримуючи щоденні масовані атаки противника під постійним артилерійським вогнем та авіаударами. Через медичний досвід побратими дали йому військовий позивний «Док». Командир відділення Олег Балашов та бойові товариші характеризували Сергія як надзвичайно відповідального, щирого та життєрадісного бійця, який старанно виконував будь-які бойові завдання.
Загибель 19 липня 2022 року підрозділ Сергія Власюка тримав оборону в районі села Яковлівка Бахмутського району Донецької області. Під час виконання бойового завдання підрозділ потрапив під ворожий артилерійський і танковий обстріл. Один із танкових снарядів влучив у дерево неподалік окопу, зрикошетив і розірвався безпосередньо в укритті, де перебував Сергій. Старший солдат зазнав важкого уламкового поранення голови, від якого загинув на місці бою.
Прощання із загиблим захисником відбулося 22 липня 2022 року в Нововолинську. Мешканці міста зустріли жалобний кортеж живим коридором пошани завдовжки кілька кілометрів. Поховали воїна на міському кладовищі Нововолинська (у районі 2-ї шахти) поруч із могилою батька.
Нагороди та вшанування пам'яті Орден «За мужність» III ступеня (посмертно) — за особистий внесок у захист державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов'язку та високий професіоналізм (згідно з Указом Президента України № 190/2023 від 30 березня 2023 року). Орден вручили матері Героя 19 липня 2023 року в перші роковини його загибелі. Відзнаку 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого — Князівський хрест «Завжди у строю» (посмертно) — вручили родині Сергія у другі роковини його загибелі. Звання «Почесний громадянин Нововолинської міської територіальної громади» (посмертно) — присвоєно згідно з рішенням сесії Нововолинської міської ради № 35/2 від 13 серпня 2024 року. 13 вересня 2022 року на фасаді будівлі Нововолинського центру первинної медико-санітарної допомоги, де Сергій працював водієм, відкрили й освятили меморіальну дошку на його честь. Освячення здійснили священники Віталій Голян та Василь Зеленько. Поблизу центральної міської лікарні Нововолинська встановлено банер із портретами медичних працівників громади, які загинули на війні, де також розміщено портрет Сергія Власюка. 10 липня 2025 року у Волинській православній богословській академії в м. Луцьку відбувся молебень пам'яті загиблих військових медиків, на якому вшанували пам'ять Сергія Власюка. Мати Сергія Ольга Валентинівна вишила його ім'я на символічному «Рушнику пам'яті», виготовлення якого започаткували матері полеглих захисників Волині.
Примітки