Могильовська конференція — навчальний захід Вермахту у вересні 1941 року, спрямований на покращення безпеки в тилу групи армій «Центр» під час вторгнення Німеччини в Радянський Союз. Захід був організований генералом Максом фон Шенкендорфом, командувачем тилової зони групи армій «Центр», у співпраці з посадовцями служб безпеки та розвідки нацистської Німеччини — СС та СД, що діяли в тому ж районі. Ця «антипартизанська» конференція ознаменувала ескалацію насильства щодо євреїв та інших цивільних осіб у районах, що перебували під командуванням Шенкендорфа.

Передісторія До 26 липня 1941 року Могильов, Білоруська РСР, був окупований Вермахтом. Тиловий район групи армій «Центр» під командуванням генерала Макса фон Шенкендорфа розмістив там свою штаб-квартиру 7 вересня, але члени айнзацгрупи B увійшли до міста в серпні та вже почали вбивати євреїв. Пізніше, у вересні, було створено гетто; у жовтні 1941 року більшість в'язнів убили в межах двох операцій.

Агресивна доктрина безпеки Вермахту та використання «загрози безпеці» для маскування геноцидної політики призвели до тісної співпраці між армією та апаратом безпеки за лінією фронту. Айнзацгрупа Б була ключовим підрозділом знищення, що діяв на території тилу групи армій «Центр». У липні командир айнзацгрупи B Артур Небе повідомив, що «вирішення єврейської проблеми» було «непрактичним» у його регіоні операцій через «надмірну кількість євреїв», тобто євреїв було забагато, щоб невелика кількість співробітників айнзацгрупи впоралася з їх знищенням.

Кавалерійська бригада СС, що складалася з 1-го та 2-го кавалерійських полків СС, також брала участь у масових вбивствах євреїв у Білоруській РСР. У липні та серпні 1941 року підрозділ здійснив масові вбивства на Прип'ятських болотах, в результаті яких загинуло понад 11 000 єврейських мирних жителів. Відтоді цю операцію вважають поворотним моментом у переході від «вибіркових масових убивств» до масового знищення єврейського населення на окупованих територіях. Підрозділи поліцейського полку «Центр» на той час також здійснювали масові вбивства євреїв.

У цих умовах Шенкендорф у співпраці з Еріхом фон дем Бах-Целевським, вищим керівником СС та поліції групи армій «Центр», організував триденну конференцію для військ безпеки. Зустріч, що відбулася в Могильові, мала на меті створити «обмін досвідом» для командирів тилових частин Вермахту. Підполковник поліції Макс Монтуа, командир Поліцейського полку «Центр», відповідав за планування та логістику.

Конференція Конференція розпочалася 24 вересня та була зосереджена на «боротьбі з партизанами» (Bekämpfung von Partisanen, пізніше Bandenbekämpfung) і відображала погляди Шенкендорфа на необхідність повного викорінення опору німецьким військам як єдиного надійного способу забезпечення безпеки окупованих територій. Протокол конференції, якщо навіть він існував, не зберігся. Те, що відомо про конференцію, ґрунтується на порядку денному, списку учасників, звітах про результати та резюме, поширеному Шенкендорфом після заходу.

Учасники та доповідачі Учасників відібрали на основі їхньої попередньої участі в операціях із забезпечення безпеки, серед них були представники Верховного командування сухопутних військ та Групи армій «Центр». Серед аудиторії також були командири батальйонів та офіцери вищого рівня як поліції СС, так і Вермахту, включаючи армійські підрозділи безпеки: 221-й, 286-й та 403-й. Загалом у конференції взяв участь 61 офіцер, причому 82 % учасників були представниками підрозділів Вермахту. З учасників 38 % були командирами батальйонного та ротного рівня.

Багато хто вже брав участь у масових злочинах. Наприклад, серед присутніх був командир 3-го батальйону 354-го піхотного полку 286-ї дивізії охорони. За тиждень до конференції батальйон допомагав айнзацкоманді 8 та безпосередньо брав участь у вбивстві 1000 євреїв у місті Крупки.

Серед доповідачів були: Артур Небе, командир айнзацгрупи B; Еріх фон дем Бах-Целевський, як представник Генріха Гіммлера; Макс Монтуа, командир поліцейського полку «Центр»; Герман Фегеляйн, командир кавалерійської бригади СС; та Густав Ломбард, командир 1-го кавалерійського полку СС. Командира 2-го кавалерійського полку СС Франца Маґілла не запросили, можливо тому, що його не вважали достатньо радикальним у «єврейському питанні», оскільки він вбивав лише єврейських чоловіків, а не жінок та дітей. +Учасники конференції

Лекції та заняття з піщаним столом У презентаціях розглядалася оцінка радянських «бандитських» організацій та тактики, причини необхідності вбивати політичних комісарів одразу після захоплення в полон, а також отримання розвідувальних даних від місцевих колабораціоністів. Засідання Бах-Целевського мало назву «Захоплення комісарів та партизанів під час „розчищення“», маючи на увазі діяльність кавалерійської бригади СС під час масових вбивств на Прип'ятських болотах. Доповідь Небе була зосереджена на ролі СД у боротьбі з «партизанами» та «грабіжниками». Він також висвітлював «єврейське питання», приділяючи особливу увагу антипартизанському руху. Офіцери ротного рангу проводили короткі заняття або проводили вправи на піщаному столі з різних тактичних ситуацій, які могли виникнути в польових умовах, таких як забезпечення безпеки села.

Польові навчання Конференція включала три польові навчання. Першого дня учасники спостерігали за операцією, яку проводив Поліцейський полк «Центр» (Polizeiregiment Mitte), під час якої було оточено село та розповсюджено листівки. На другий день учасники вирушили до села Могильовського району. Там вояки поліцейського 322 батальйону провели демонстрацію того, як оточити та прикрити село. Згідно зі звітом про результати акції, «підозрілих незнайомців» (Ortsfremde) або «партизанів» знайти не вдалося. Під час перевірки населення виявили 51 єврейського цивільного жителя, 32 з яких розстріляли поліція та війська СД.

На світанку останнього дня конференції учасники спостерігали за черговою операцією, проведеною поліцейськими військами. Метою було «практично випробувати» прочісування міста на предмет підозрюваних, яких ідентифікували як «партизанів, комісарів та комуністів». Після облави учасники спостерігали за допитами, а потім повернулися до своїх підрозділів.

Підсумки та наслідки конференції

16-сторінковий короткий виклад конференції за підписом Шенкендорфа був розповсюджений серед військ Вермахту та поліцейських підрозділів у тилу. Документ зосереджувався на тактиці ведення війни безпеки, а також пропонував суворі заходи, такі як «очищення вулиць від мандрівників», яких належало передати Таємній польовій поліції або відправити до фільтраційних таборів для подальшої перевірки. Багато з тих, кого відправили до цих таборів, убили війська СС і СД. У зведенні попереджалося, що ворог використовує жінок, дітей та людей похилого віку як агентів.

У резюме проголошувалося, що «ворог має бути повністю знищений», водночас уточнювалося, що розрізнення між «партизаном» та «підозрілою особою» не завжди можливе, що давало військам карт-бланш на максимально жорстокі дії. Документ надіслали всім підрозділам ротного рівня в операційній зоні групи армій, у тому числі підрозділам, які не направили своїх представників на конференцію. Конференція спричинила різке зростання звірств, скоєних підрозділами Вермахту проти євреїв та інших цивільних осіб протягом останніх трьох місяців 1941 року.

Зведення мало вплив за межами території, що перебувала під контролем тилового району групи армій «Центр». Командувач німецької армії фельдмаршал Вальтер фон Браухіч видав «Керівництво з боротьби партизанів» у жовтні 1941 року, через місяць після конференції. Підкреслюючи важливість події, заключний текст викладу Шенкендорфа був відтворений дослівно: Постійний вибір між життям і смертю для партизанів та підозрілих осіб важкий навіть для найзавзятішого солдата. Його треба зробити. Правильно діє той, хто бореться безжально та нещадно, повністю ігноруючи будь-який особистий сплеск емоцій.

Оцінка На думку історика Вейтмена Вейда Беорна, Могильовська конференція була ключовою подією в тиловій зоні групи армій «Центр», яка допомогла залучити вермахт до нацистського геноциду як складову частину «антипартизанської війни» та проти «єврейсько-більшовицько-партизанської структури». Після конференції тиловим частинам Вермахту наказали повною мірою співпрацювати із загонами СД, а не просто надавати логістичну підтримку. Підрозділи Вермахту також взяли на себе пряму відповідальність за знищення євреїв на території під командуванням Шенкендорфа. Єврейських цивільних осіб додали до затвердженого списку ворогів, яких тилові частини армії потім мали знищувати за власною ініціативою та без участі поліції СС чи СД.

Хоча у підсумках конференції євреї не згадувалися, польові навчання продемонстрували, що Вермахт мав на меті переслідування євреїв у своїх антипартизанських акціях. Беорн робить висновок, що усні інструкції з цього приводу, найімовірніше, надавались під час сесій, враховуючи склад доповідачів, до якого входили досвідчені масові вбивці, такі як Бах-Целевський, Небе, Ломбард та Фегеляйн. Антиєврейська політика радикально змінилася за місяць до цього, до списку цілей додали жінок і дітей. Це напружувало обмежені ресурси організацій СД та СС. Крім того, німецькі війська були змушені звільнити місце для євреїв, щойно депортованих з інших частин окупованої Європи, чого було досягнуто шляхом знищення радянських євреїв, які вже були зосереджені в гетто. Розмір територій, що перебували під контролем Німеччини, також збільшився, що ще більше обмежило діяльність цих підрозділів великими населеними пунктами.

Конференція призвела до подальшого поєднання антипартизанської війни проти нерегулярних бійців, яку ще можна було пояснити чинними конвенціями, з геноцидом шляхом визначення цивільних осіб як ворожих комбатантів. Евфемістична мова допомагала сформулювати ці дії; у звітах Вермахту цілі часто називалися «чужинцем у селі», «мандрівником», «підозрілою цивільною особою», «помічником партизанів», «цивільною особою без ідентифікаційних знаків» та «жінками-солдатами». Навчальні вправи під час конференції помістили каральні операції у військовий контекст, наприклад, оточення села, охорона та конвоювання підозрюваних, допити тощо

Пояснюючи готовність Вермахту брати участь у геноциді, Беорн вважає, що довга історія жорстокого поводження Вермахту з цивільним населенням, параноя щодо ще неіснуючої партизанської загрози, інституційний та індивідуальний расизм, а також власні злочинні дії проти комісарів Червоної армії — все це схилило армію до прийняття масових убивств. Це робилося під виглядом «антипартизанської війни», де євреїв переслідували як більшовиків, а отже, як прихильників партизанів. Таким чином, розмежування Голокосту та антипартизанської війни, яке досі поширене в історіографії, є хибним. Беорн робить висновок, що «Могильовська конференція показує, що ці два процеси ніколи не були окремими — вони були навмисно пов'язаними, щоб ефективніше залучити бойову міць Вермахту до геноцидних проектів Гітлера на сході».

Примітки

Бібліографія

Посилання Останні фотографії євреїв Могильова () — Пропагандистські фотографії німецького Вермахту, зроблені в Могильові, липень 1941 року