День пам’яті національного руху опору — пам’ятний день у Латвії, який щороку відзначають 17 березня. Він присвячений пам’яті учасників латвійського національного руху опору та збереженню ідеї латвійської державності в період окупації.
Метою пам’ятного дня є вшанування людей, які в період окупації Латвії в різний спосіб чинили опір окупаційним режимам і прагнули зберегти ідею відновлення незалежної та демократичної Латвійської держави. Він охоплює як політичний і громадянський опір, зокрема діяльність Латвійської Центральної ради, так і збройний опір, який після Другої світової війни здійснювали латвійські національні партизани.
Історія
17 березня було обрано датою пам’ятного дня у зв’язку з діяльністю Латвійської Центральної ради під час Другої світової війни. 17 березня 1944 року Латвійська Центральна рада під керівництвом професора Константінса Чаксте завершила збір підписів під меморандумом, у якому вимагалося фактичне відновлення державної незалежності Латвії та наголошувалося на юридичній безперервності Латвійської Республіки.
Дата також символічно пов’язана з опором національних партизанів радянському окупаційному режиму. 17 березня 1949 року в лісах Іле свій останній бій провела об’єднана група латвійських і литовських національних партизанів.
У 2019 році президент Латвії Егілс Левітс запропонував Сейму офіційно встановити 17 березня Днем пам’яті національного руху опору. Президент наголосив на необхідності закріплення в історичній пам’яті суспільства знань про опір як нацистському німецькому, так і радянському окупаційним режимам.
У 2021 році Сейм ухвалив поправки до закону «Про святкові, пам’ятні та відзначувані дні», якими 17 березня було встановлено Днем пам’яті національного руху опору. Вперше як офіційний державний пам’ятний день його відзначили 17 березня 2022 року.
Примітки