Моабітська в'язниця — слідчий ізолятор, побудований в районі міста Берліна (з 2001 — на території округу Мітте).

Історія

Будівництво в'язниці на вулиці Лертерштрассе розпочалося 1844 року за проєктом архітектора Карла Фердинанда Буссе. Споруду зводили за зразком за віяловою системою. Вона призначалася для підслідних і засуджених на строк до 5 років. Комплекс складався з чотирьох триповерхових корпусів, що сходилися в спільному центрі зі спостережним постом. Пенітенціарна установа налічувала 508 одномісних камер розміром 3,7 м завдовжки, 2,5 м завширшки та 3,4 м заввишки. Водночас діяли й загальні камери, де утримували від 60 до 80 ув'язнених. Крім того, приблизно за кілометр розташовувалося додаткове відділення, куди переводили арештантів, нездатних перебувати в ізоляції або тих, хто вже відбув призначений граничний строк одиночного ув'язнення.

Установа прийняла перших в'язнів наприкінці 1840-х років. Серед них були заарештовані 1846 року . Спочатку тут діяв жорсткий режим взаємної ізоляції ув'язнених. За межами своєї камери вони мусили носити кашкета з опущеним дашком, що закривав обличчя, а в тюремній церкві сиділи в дерев'яних кабінках, де можна було дивитися лише вперед. Тільки наприкінці XIX століття цей суворий режим поступово пом'якшили.

З 1866 по 1869 рік у в'язниці відбував покарання Вільгельм Фогт, який згодом прославився як «гауптман з Кепеніка». 1878 року за замах на кайзера Вільгельма I тут стратили .

У 1888 році за 300 метрів від старого комплексу спорудили нову в'язницю, яка складалася з п'яти чотириповерхових корпусів у формі віяла.

У 1911—1912 роках за звинуваченням у шпигунстві тут тримали офіцера російської армії капітана . Під час Першої світової війни до Моабітської в'язниці кинули багатьох соціал-демократів, які виступали проти війни, зокрема , а 1919 року тут перебував під вартою Карл Радек.

Після приходу до влади нацистів у 1933 році в Моабіті ув'язнювали їхніх політичних супротивників. Із 1933 року тут кілька років утримували Ернста Тельмана. У цих стінах перебував і Георгій Димитров, якого звинувачували у справі про підпал будівлі Рейхстагу.

1935 року, а також 1992 року тут тримали очільника НДР у 1971—1989 роках Еріха Гонекера.

У 1943 році в Моабітській в'язниці перебували співак та актор Ернст Буш, а також радянський військовополонений, татарський поет Муса Залілов, відомий як Муса Джаліль. У неволі він створив своє поетичне послання — «Моабітський зошит».

У 1944 році до корпусів B і D перевели арештованих учасників змови 20 липня. З 306 ув'язнених цієї категорії, які надійшли сюди між жовтнем 1944-го та квітнем 1945 року, визволення дочекалися лише 35 осіб. Серед ув'язнених діячів німецького Опору опинилися правники і , географ і поет Альбрехт Гаусгофер, який узимку 1944—1945 років написав за ґратами «Моабітські сонети». У 1944 році в'язнем Моабіта став письменник Вольфганг Борхерт, звинувачений у «деморалізації збройних сил». В ув'язненні він написав оповідання «Наш маленький Моцарт».

Уже під час штурму Берліна 23–24 квітня 1945 року неподалік в'язниці нацисти стратили 16 політв'язнів, серед яких були Альбрехт Гаусгофер, , Фрідріх Юстус Перельс і Рюдігер Шляйхер. 28 квітня 1945 року радянські війська визволили вцілілих бранців.

У роки Другої світової війни споруда зазнала лише незначних руйнувань, і її роботу відновили вже в жовтні 1945 року. Вона стала єдиним місцем у Західному Берліні, де виконували смертні вироки. До скасування смертної кари у Західній Німеччині в травні 1949 року тут стратили 12 людей.

У березні 1955 року останніх 300 ув'язнених зі старої будівлі на Лертерштрассе перевели до , а до 1958 року споруду знесли. У 2006 році на її місці відкрили меморіальний парк.

В'язниця, зведена наприкінці XIX століття, діє й нині. 1962 року її капітально відремонтували. Установа розрахована на 1200 осіб; у ній немає камер для понад трьох в'язнів, а більшість приміщень — одномісні.

Примітки