Атака УПА на Борівницю — це військова операція підрозділів УПА проти польського селища Борівниця (неподалік Перемишля), яке служило важливою базою для польських збройних загонів, зокрема «Польської самооборони» та підрозділів Громадянської міліції, що здійснювали напади на навколишні українські села Українська меншина в Польщі та Українська Повстанська Армія.
Передісторія та причини конфлікту Село Борівниця () було потужним осередком польського збройного підпілля на українсько-польському прикордонні (Закерзонні). Місцевий гарнізон самооборони активно співпрацював із залишками АК та новоствореною комуністичною польською міліцією. Для українського населення регіону це село стало джерелом постійної небезпеки через регулярні каральні рейди польських загонів проти українських селян. Командування УПА ухвалило рішення ліквідувати цей опорний пункт. В операції брали участь дві сотні УПА з куреня «Рена» (Мартина Мізерного) — «Ударники 3» (командир Михайло Дуда — «Громенко») та «Ударники 5» (командир Степан Стебельський — «Хрін»)Grzegorz Motyka, Od rzezi wołyńskiej do akcji «Wisła», Kraków 2011, ISBN 978-83-08-04576-3, s. 365—366.
Хід бою Початок операції призначили на 3:00 ранку, проте через темряву та дощову погоду загони повстанців висунулися на вихідні позиції на околиці лісу з майже годинним запізненням — близько 4:00 ранку. Попри затримку, атака стала несподіваною для польської сторони, оскільки через сильний дощ і холод патрулі місцевої самооборони відійшли від узлісся вглиб села. Першою на позиції вийшла група «Хріна», яка почала атаку після сигналу ракети, випущеної «Громенком». УПА атакувала село з кількох напрямків. Повстанці використовували нафту для підпалу будинків, що перетворилися на вогневі точки. Внаслідок штурму значна частина Борівниці була спалена, а польська самооборона розбита. Операція тривала близько двох з половиною годин. Спалено приблизно 150 будинків і 70 господарських будівель, які військовики використовували як укриття й вогневі точки.
За різними оцінками істориків (українських і польських), у ході ліквідації осередку загинуло від 60 до понад 200 осіб з польського боку (включно з комбатантами й частиною цивільного населення, яке перебувало в зоні бойових дій), упівці втратили 6 убитих, 1 тяжко пораненого та 5—8 легко пораненихZbrodnie nacjonalistów ukraińskich na ludności cywilnej w południowo-wschodniej Polsce (1942—1947), Zdzisław Konieczny (red.), Maciej Dalecki, Przemyśl: «San Set», 2001, s. 135—136,Szczepan Siekierka, Henryk Komański, «Przewodnik — pomniki, tablice pamięci i mogiły na terenie obecnej Polski ofiar ludobójstwa dokonanego na Polakach przez OUN i tzw. UPA 1939—1947», Wrocław 2007, s. 175.
Наслідки події Для українського підпілля ця операція мала стратегічне значення, оскільки ліквідувала ключову базу нападів на українські поселення. Згідно з хроніками ОУН, після цього бою жителі навколишніх українських сіл влаштовували хресні ходи та дякували за ліквідацію загрози. Водночас у польській історіографії ця подія трактується як трагічний напад на цивільне поселення. Бій став частиною масштабної протидії УПА насильницькій депортації українців, під час якої протягом весни 1945 року повстанці розгромили понад 20 дільниць польської міліції та укріплених пунктів.
Примітки