Ерна Лескі (уроджена Клінгенштайн) (22 травня 1911 — 17 листопада 1986) — була австрійською педіатринею та історикинею медицини. Вона була першою жінкою на медичному факультеті Віденського університету, архівісткою та керівницею Інституту історії медицини Віденського університету.

Оуен Шардінг Вангенстін (Owen Harding Wangensteen) назвав її «однією з найвидатніших історикинь медицини ХХ століття».

Життєпис Лескі народилась 22 травня 1911 року в Гартберзі, Австрія. Після закінчення у 1931 році Академічної гімназії Граца вона стала студенткою-медикинею у Віденському університеті та здобула ступінь доктора медицини у 1936 році. Після продовження навчання педіатрії у Річарда Прізеля та одруження з філологом Альбіном Лескі у 1939 році, вона працювала педіатром під час Другої світової війни.

Бувши молодою лікаркою, Лескі брала активну участь у Лізі німецьких дівчат, була членом нацистської партії (як і її чоловік Альбін Лескі), з 1940 по 1945 рік була медичним директором будинку матері та дитини Націонал-соціалістичного народного добробуту, була інспектором з питань опіки над немовлятами та дітьми регіону Тіроль-Форарльберг.

Після війни вона повернулася до аспірантури з історії та філології Віденського університету. Вона завершила свою докторську дисертацію в 1950 році та опублікувала її в 1951 році за сприяння Майнцської академії наук і літератури, але офіційна дата її підвищення була відкладена до 1956 року. Вона пройшла процедуру габілітації з історії медицини в 1957 році, а в 1960 році стала керівником Інституту історії медицини імені Нойбургера при університеті й обійняла посаду, яка була вакантною з кінця війни. У 1962 році її призначили на постійну посаду доцентки, а в 1966 році її підвищили до професорки.

Вона вийшла на пенсію з посади почесного професора та почесного директора інституту в 1979 році та померла 17 листопада 1986 року.

Внесок в науку Значна частина ранньої роботи Лескі в Інституті історії медицини була пов'язана з відбудовою інституту, як інтелектуально, так і фізично, після його занепаду під час і після конфлікту Другої світової війни. Хоча її докторське дослідження стосувалося медицини Стародавньої Греції, її наукова робота цього етапу фокусувалася на історії медицини в Австрії. Вона опублікувала свої перші монографії на цю тему наприкінці 1950-х років.

У 1960 році вона переклала твір Йоганна Петера Франка з англомійської мови німецькою та була редакторкою автобіографії патолога Карла фон Рокітанського. Пізніше вона відредагувала автобіографію Франка та переклала книгу вибраних творів Франка Рокітанського з німецької мови на англійську. Вона опублікувала три монографії про Віденську медичну школу (у 1964, 1965 та 1981 роках), друга монографія була перекладена англійською мовою в 1976 році. Ще одна монографія, 1970 року стосувалася чеського лікаря Яна Євангелісти Пуркінє, а монографія 1979 року — німецького френолога Франца Йозефа Галла.

З 1964 року вона працювала фактичним редактором серії книг «Clio Medica» («Історія медицини за Кліо»), а з 1970 по 1974 рік була її офіційним редактором.

Визнання Ерна Лескі була обрана до Німецької національної академії наук Леопольдіна у 1965 році. Вона стала членом-кореспондентом Міжнародної академії історії науки в 1967 році, а дійсним членом — у 1976 році. Вона обіймала посаду генерального секретаря академії з 1971 по 1973 рік.

У 1970 році вона отримала премію Esculape d'Or (Золотий Ескулап) Міжнародного товариства історії медицини. У 1972 році вона була нагороджена золотою медаллю міста Відень. У 1973 році її було обрано до Австрійської академії наук, а в 1976 році вона стала лауреаткою плакети Карла Зудгоффа Німецького товариства історії медицини. Цюрихський університет присвоїв Ерні Лескі почесний докторський ступінь у 1978 році, вона стала першою жінкою, яка отримала почесний докторський ступінь з медицини завдяки науковим досягненням, а не гуманітарній роботі. У 1981 році вона отримала медаль Вільяма Г. Велча від Американської асоціації історії медицини «за значний внесок в історію медицини» , а на честь її 70-річчя було опубліковано збірник.

Книги

Die Zeugungs- und Vererbungslehren der Antike und ihr Nachwirken (1951) Arbeitsmedizin im 18. Jahrhundert: Werksarzt und Arbeiter im Quecksilberbergwerk Idria (1956) Österreichisches Gesundheitswesen im Zeitalter des aufgeklärten Absolutismus (1959) Carl von Rokitansky: Selbstbiographie und Antrittsrede (1960) Ignaz Philipp Semmelweis und die Wiener Medizinische Schule (1964) Die Wiener medizinische Schule im 19. Jahrhundert (1965); translated into English as The Vienna Medical School of the 19th Century (1976) Johann Peter Frank: Seine Selbstbiographie (edited, 1969) Purkyněs Weg: Wissenschaft, Bildung und Nation (1970) Gerard van Swieten und seine Zeit (edited with Adam Wandruszka, 1973) Katalog der Josephinischen Bibliothek des Instituts für Geschichte der Medizin in Wien (1974) Wien und die Weltmedizin (edited, 1974) A System of Complete Medical Police: Selections from Johann Peter Frank (edited, 1976) Sozialmedizin: Entwicklung und Selbstverständnis (edited, 1977) Franz Joseph Gall (1758–1828): Naturforscher und Anthropologe (1979) Meilensteine der Wiener Medizin: Grosse Ärzte Österreichs in drei Jahrhunderten (1981)

Примітки Reviews of Die Wiener medizinische Schule im 19. Jahrhundert: Reviews of Arbeitsmedizin im 18. Jahrhundert: Reviews of Carl von Rokitansky: Selbstbiographie und Antrittsrede: Reviews of Franz Joseph Gall:

Reviews of Gerard van Swieten und seine Zeit:

Reviews of Ignaz Philipp Semmelweis und die Wiener Medizinische Schule:

Review of Katalog der Josephinischen Bibliothek des Instituts für Geschichte der Medizin in Wien:

Reviews of Meilensteine der Wiener Medizin: Reviews of Österreichisches Gesundheitswesen im Zeitalter des aufgeklärten Absolutismus:

Reviews of Purkyněs Weg:

Reviews of A System of Complete Medical Police:

Reviews of Sozialmedizin: Reviews of Johann Peter Frank: Seine Selbstbiographie: Reviews of The Vienna Medical School of the 19th Century:

Reviews of Wien und die Weltmedizin: Reviews of Die Zeugungs- und Vererbungslehren der Antike und ihr Nachwirken: