Битва при Антітемі, також битва при Антіетамі (), або битва при Шарпсберзі () (17 вересня 1862) — битва, яка відбулася 17 вересня 1862 року під час Мерілендської кампанії у Громадянській війні в США між армією Північної Вірджинії генерала Конфедерації Роберта Е. Лі та Потомакською армією генерал-майора Союзу Джорджа Б. Макклеллана поблизу Шарпсбурга, штат Меріленд, та Антітем-Крік. Це була перша битва масштабу польових армій на Східному театрі воєнних дій Громадянської війни в Америці, що відбувся на землі Союзу. Битва залишається у військовій історії США, коли з обох сторін загинуло, поранено або зникло безвісти 22 726 осіб. Хоча армія Союзу зазнала більших втрат, ніж конфедерати, битва стала важливим поворотним моментом на користь Союзу.
Переслідуючи конфедеративну армію генерала Роберта Е. Лі, яка 4 вересня 1862 року вторглася до Меріленду після розгрому федеральної армії при Булл-Рані 28-30 серпня, генерал-майор Джордж Б. Макклеллан армії Союзу розпочав атаки проти армії противника, яка займала оборонні позиції за річкою Антітем-Крік. На світанку 17 вересня корпус генерал-майора Джозефа Гукера провів потужний наступ на лівий фланг Лі. Атаки та контратаки прокотилися через Міллерс-Корнунфілд, а бої спалахнули навколо церкви Данкер. Атаки Союзу на Санкен-Роуд зрештою пробили центр Конфедерації, але перевага федералів не була використана. Вдень корпус генерал-майора Союзу Амброуза Бернсайда вступив у бій, захопивши кам'яний міст через Антітем-Крік та просунувшись проти правого флангу Конфедерації. У вирішальний момент дивізія генерал-майора Конфедерації Амброуза Гілла прибула з Гарперс-Феррі та розпочала несподівану контратаку, відкинувши Бернсайда та завершивши битву. Попри подвійну чисельну перевагу, Лі залучив до битви усі свої сили, тоді як Макклеллан відправив менше трьох чвертей своєї армії, що дозволило Лі зупинити федералів. Протягом ночі обидві армії зміцнили свої лінії. Незважаючи на величезні втрати, Лі продовжував сутички з Макклелланом протягом 18 вересня, одночасно відводячи свою розбиту армію на південь від річки Потомак.
Макклеллан успішно відбив вторгнення Лі, перетворивши битву на стратегічну перемогу Союзу. З тактичної точки зору, битва не була переконливою; армія Союзу успішно відбила вторгнення військ Конфедерації, але зазнала значних втрат і не змогла повністю розбити армію Лі. Президент Авраам Лінкольн, незадоволений загальною схильністю Макклеллана до надмірної обережності та його нездатністю переслідувати відступаючого Лі, в листопаді відсторонив генерала від командування.
Тим не менш, це стратегічне досягнення стало значним поворотним моментом у війні на користь Союзу, значною мірою через її політичні наслідки: результат битви дав Лінкольну політичну впевненість видати Прокламацію про визволення рабів. Це фактично відбило бажання британського та французького урядів визнати Конфедерацію, оскільки жодна з держав не хотіла створювати враження підтримки рабства.
Передумови
Армія Північної Вірджинії Роберта Е. Лі — близько 55 000 осіб — 4 вересня після перемоги на Другій битві при Булл-Рані 30 серпня вторглася через округ Лаудун до штату Меріленд. Підбадьорене успіхом, керівництво Конфедерації мало намір перенести війну на ворожу територію. Вторгнення Лі до Меріленду мало відбутися одночасно зі вторгненням армій Брекстона Брегга та Едмунда Кірбі Сміта до Кентуккі. Це також було необхідно з логістичних причин, оскільки ферми північної Вірджинії були позбавлені продовольства. Виходячи з таких подій, як заворушення в Балтиморі навесні 1861 року та того факту, що президенту Лінкольну довелося потай їхати через місто дорогою на свою інавгурацію, лідери Конфедерації припускали, що Меріленд тепло зустріне війська Конфедерації. Вони співали мелодію «Меріленд, мій Меріленд!» під час маршу, але до осені 1862 року проюніоністські настрої почали перемагати, особливо в західних частинах штату. Цивільні, як правило, ховалися у своїх будинках, коли армія Лі проходила через їхні міста, або спостерігали в холодній мовчанці, тоді як Потомакську армію вітали та підбадьорювали. Деякі політики Конфедерації, включаючи президента Джефферсона Девіса, вважали, що перспектива іноземного визнання зросте, якщо Конфедерація здобуде військову перемогу на землі Союзу; така перемога може отримати визнання та фінансову підтримку з боку Великої Британії та Франції, хоча немає жодних доказів того, що Лі вважав, що Конфедерація повинна будувати свої військові плани на цій можливості.
Поки 87-тисячна Потомакська армія Макклеллана рухалася на перехоплення Лі, двоє солдатів Союзу (капрал Бартон В. Мітчелл та перший сержант Джон М. Блосс з 27-го Індіанського добровольчого піхотного полку) виявили загублену копію детальних бойових планів генерала Лі — Спеціального наказу 191 — загорнутого навколо трьох сигар. У наказі зазначалося, що Лі ухвалив рішення розділити свою армію та розосередити їх географічно (до Гарперс-Феррі, Західна Вірджинія, та Гейгерстауна, Меріленд), таким чином лишаючи кожну з них ізоляції та під ризиком поразки, якщо Макклеллан зможе діяти достатньо швидко. Макклеллан чекав близько 18 годин, перш ніж вирішив скористатися цією інформацією та перемістити свої сили, тим самим втративши можливість рішуче перемогти Лі.
Перед головною битвою при Антітемі відбулися дві значні битви в Мерілендській кампанії: захоплення генерал-майором Томасом Дж. «Стоунволлом» Джексоном Гарперс-Феррі та атака Макклеллана через гори Блакитного хребта в битві при Саут-Маунтін. Перша була важливою, оскільки значна частина армії Лі була відсутня з початку битви при Антітемі, приймаючи капітуляцію гарнізону Союзу; друга — тому, що міцна оборона Конфедерації на двох перевалах через гори затримала просування Макклеллана настільки, що Лі встиг зосередити решту своєї армії в Шарпсбурзі.
Склад сторін Потомакська армія генерал-майора Джорджа Б. Макклеллана налічувала шість піхотних корпусів. Армія Макклеллана також мала у своєму складі кавалерійську дивізію. Історик Д. Скотт Гартвіг оцінює, що станом на 17 вересня Макклеллан мав 72 199 осіб, готових для бою, і приблизно 14 000 як підкріплення. Ці сили підтримувалися 293 гарматами, що були в наявності.
Армія Північної Вірджинії генерала Лі була організована у два великі піхотні крила під командуванням генерал-майорів Джеймса Лонгстріта та Томаса Дж. «Стоунволла» Джексона. Таке розташування було пов'язано з тим, що закон Конфедерації не дозволяв створення корпусів. Крило Лонгстріта складалося з п'яти дивізій, а крило Джексона — з чотирьох дивізій. Лі також мав кавалерійську дивізію під командуванням генерал-майора Джеба Стюарта та підрозділ резервної артилерії.
Армія Північної Вірджинії мала перевагу в моральному духі та лідерських якостях їх командирів над армією Макклеллана, але була погано забезпечена, діяла на ворожій території далеко від своїх логістичних центрів та була гірше озброєна. Постачання боєприпасів було ускладнене через те, що підрозділи були озброєні змішаними типами зброї, і багато солдатів Конфедерації все ще були озброєні гладкоствольною зброєю меншої дальності. Багато гармат Конфедерації були застарілими, тоді як Союз мав сучасні гармати. Вважається, що на момент битви конфедерати мали близько 246 гармат. До того ж, армія Лі була ослаблена хворобами і історик Джозеф Т. Глаттхаар оцінює, що приблизно від третини до половини армії Лі була відсутня в Антітемі, тому що відстала. Чисельність Конфедерації в Антітемі важко визначити; Гартвіг стверджує, що точна цифра невідома, але оцінює чисельність приблизно в 37 600 чоловіків.
Розстановка сил напередодні битви Починаючи з 15 вересня, Лі розпочав розгортання неподалік від міста Шарпсбург своїх наявних сил у бойовий порядок. Він розмістив війська повздовж низького хребта за струмком Антітем. Хоча це була ефективна оборонна позиція, вона не була неприступною. Місцевість забезпечувала чудове укриття для піхотинців, з огорожею з рейок та каменю, виходами вапняку, невеликими западинами та боковинами. Струмок перед ними був лише незначною перешкодою, шириною 18–30 м, місцями його можна було подолати вбрід або скористатися трьома кам'яними мостами. Також ця диспозиція мала небезпечний фактор, оскільки тил Конфедерації блокувався річкою Потомак, і мав лише одну переправу, брід Ботелера в Шепердстауні, на випадок необхідності відступу. А 15 вересня сили під безпосереднім командуванням Лі перебувало не більше ніж з 18 000 осіб, що становило лише третину в порівнянні з чисельністю федеральної армії.
Перші дві дивізії Союзу підійшли вдень 15 вересня, а основна частина решти армії — пізно ввечері того ж дня. Хоча негайна атака Союзу вранці 16 вересня мала б переважну чисельну перевагу, характерна схильність Макклеллана до надмірної обережності та його переконання, що Лі має до 100 000 осіб у Шарпсбурзі, змусили його відкласти атаку на день. Це дало конфедератам більше часу для підготовки оборонних позицій і дозволило корпусу Лонгстріта прибути з Хагерстауна, а корпусу Джексона, без однієї дивізії, прибути з Гарперс-Феррі. Джексон захищав лівий (північний) фланг, спираючись у Потомак, Лонгстріт — правий (південний) фланг, спираючись на Антітем. Завдовжки фронт оборони військ Конфедерації становив близько 6 км.
Увечері 16 вересня Макклеллан наказав командиру I корпусу Хукеру переправитися через Антітем-Крік та провести розвідку боєм ворожих позицій. Дивізія Міда обережно атакувала війська Худа поблизу Іст-Вудс. Після настання темряви артилерійський вогонь продовжувався, поки Макклеллан перегрупував свої війська для наступних боїв. План Макклеллана полягав у тому, щоб ударом пробити оборону противника на лівому фланзі, залучивши до штурму більше половини своєї армії, починаючи з двох корпусів, яких мав підтримувати третій, а в разі необхідності й четвертий. Одночасно командувач планував розпочати відволікаючий удар проти правого флангу Конфедерації п'ятим корпусом і був готовий завдати удару по центру своїми резервами, якщо будь-яка з атак стане успішною.
Битва Близько 5:30 ранку 17 вересня битва розпочалася атакою I корпусу Союзу під командуванням Джозефа Гукера вниз по дорозі на Гагерстаун. Метою Гукера було плато, на якому розташовувалася церква Данкер. Гукер мав приблизно 8600 чоловіків, трохи більше, ніж 7700 захисників Півдня під командуванням Стоунволла Джексона, і ця незначне співвідношення більш ніж компенсувалося сильними оборонними позиціями конфедератів. Дивізія Абнера Даблдея просувалася праворуч від Гукера, дивізія Джеймса Рікеттса просунулася ліворуч у Східний Ліс, а резервна дивізія Пенсильванії Джорджа Міда розгорнулася в центрі та трохи позаду. Оборона Джексона складалася з дивізій під командуванням Александра Лоутона та Джона Р. Джонса, що вишикувалися від Західного Лісу, через дорогу та вздовж південного кінця Міллерс Корнфілд. Чотири бригади трималися в резерві всередині Західного Лісу.
Коли перші бійці Союзу вийшли з Північного лісу на Кукурудзяне поле, спалахнула артилерійська дуель. Вогонь Конфедерації вівся з кінних артилерійських батарей під командуванням Джеба Стюарта та чотирьох батарей полковника Стівена Д. Лі з височини через пік південніше церкви Данкер. У відповідь артилерія Союзу відкрила вогонь з дев'яти батарей на хребті за Північним лісом та двадцяти 20-фунтових гармат «Парротт», у 3 км східніше Антітем-Крік. Вогонь спричинив важкі втрати з обох сторін і був описаний полковником Лі як «артилерійське пекло».
Поступово бій на Кукурудзяному поле перейшов в масштабні перестрілки впритул та значні рукопашні змагання з використанням прикладів гвинтівок та багнетів через обмежену видимість.