Гуго фон Розенберг (; 3 червня 1875, Ганновер — 19 жовтня 1944, Берлін) — німецький офіцер, віцеадмірал запасу крігсмаріне. Кавалер ордена Pour le Mérite.

Біографія Він був сином майбутнього прусського генерала кінноти Генріха фон Розенберга (1833–1900) та його дружини Йоганни фон дер Марвіц (8 березня 1839, Вардін поблизу Арнсвальде — 3 грудня 1916, Гросдорф поблизу Унруштадта). Його прадідусем і прабабусею були місцевий староста та землевласник Генріх Готфрід Вільгельм Розаріус фон Розенберг з Пудіча та Генрієтта Шарлотта Теодора Ернестіна фон Бургсдорф. Його бабусею та дідусем були ротмістр Вільгельм фон Розенберг (3 травня 1795, Пудіч — 10 квітня 1844, Пудіч) та Шарлотта Луїза фон Штрбенскі (13 лютого 1801, Гольдмансдорф — 28 жовтня 1886, Меці). Родина походила з Сілезії та, після отримання дворянського титулу в 1648 році, вважалася частиною дворянства за патентною грамотою. Ця гілка родини довго використовувала написання Розаріус фон Розенберг.

Розенберг вступив до Імперського флоту кадетом 4 квітня 1893 року. Спочатку він завершив базову підготовку, а потім вступив до Військово-морської академії. Він залишив цей заклад у середині вересня 1896 року та продовжив навчання на навчальних кораблях «Король Вільгельм» та «Шарлотта» до березня 1899 року. Потім його перевели до 1-го торпедного дивізіону, де він служив офіцером роти. Одночасно він служив вахтовим офіцером на торпедних катерах D4 та D10. До кінця вересня 1906 року він служив на різних легких крейсерах. Після призначення в дивізіон тральщиків, де він також деякий час служив командиром 2-го дивізіону тральщиків, Розенберг командував навчальним кораблем «Гріль» з квітня до початку вересня 1910 року. Потім він служив штурманом на лінкорі «Ганновер», а 24 вересня 1911 року був переведений на «Гельголанд» в тій самій якості. На цьому лінкорі його 1 квітня 1912 року було підвищено до першого помічника капітана. З 14 червня по 30 вересня 1912 року Розенберг перебував у розпорядженні начальника військово-морської станції Північного моря, а згодом був призначений командиром дивізіону ремісників верфі 1-ї дивізії верфі. З 6 квітня 1913 року його було відряджено до Імператорської верфі в Кілі. 19 травня 1914 року Розенбергу було надано відставку з обов'язковою пенсією, правом носити форму та перспективою працевлаштування на цивільній службі.Marineverordnungsblatt. Nr. 11 vom 1. Juni 1914, S. 195.

З початком Першої світової війни Розенберг добровільно пішов на службу та був поновлений у званні офіцера запасу. Призначений командиром Балтійської дивізії мінної боротьби у серпні 1914 року, він спочатку командував поромами «Дойчланд», «Рюген» та «Кайзер», які були переобладнані на допоміжні мінні загороджувачі. 1 жовтня 1917 року його було призначено командиром Балтійської флотилії пошуку підводних човнів. На цій посаді Розенберг відіграв вирішальну роль в успіху операції «Альбіон», окупації балтійських островів Езель, Даге та Мун. Флотилія під його командуванням, серед іншого, очищала Кассар-Вік від морських мін, тим самим забезпечивши просування та висадку німецьких військ. 14 жовтня 1917 року його було поновлено на дійсній службі наказом від 9 липня 1917 року. 25 січня 1918 року Розенберга було призначено командиром пошукової групи Балтійського моря, яка була частиною Балтійських спеціальних сил під командуванням контрадмірала Гуго Мойрера під час інтервенції у Фінляндії, і цю посаду він обіймав до кінця війни.

Флотилія під його командуванням, серед іншого, очистила від морських мін ділянку біля Кассар-Віку, що дозволило просування та висадку німецьких військ. Після війни Розенберг спочатку служив командиром батальйону у 2-й морській дивізії. Його перевели до Тимчасового імперського флоту та призначили командиром Балтійської мінної ескадри. В березні 1920 року став другим адміралом Військово-морських сил Балтійського моря. Після цього його відправили у відпустку до середини липня 1920 року. 17 липня 1920 року його було призначено командувачем Військово-морських сил Балтійського моря. 30 вересня 1923 року вийшов у відставку з дійсної служби.

Звання

Кадет (4 квітня 1893) Морський кадет (8 травня 1894) Унтерлейтенант-цур-зее (14 вересня 1896) Лейтенант-цур-зее (1 січня 1899) Оберлейтенант-цур-зее (9 квітня 1900) Капітан-лейтенант (21 березня 1905) Корветтен-капітан (10 квітня 1911) Фрегаттен-капітан запасу (26 квітня 1917) Фрегаттен-капітан (14 жовтня 1917; патент від 9 липня 1917) Капітан-цур-зее (211 січня 1920) Контрадмірал (31 травня 1923; заднім числом від 1 квітня 1923) Віцеадмірал запасу (19 серпня 1939) — підвищений з нагоди наближення 25-ї річниці битви під Танненбергом 27 серпня 1939 року.

Нагороди

Столітня медаль (22 березня 1897) Орден Церінгенського лева, лицарський хрест 2-го класу (10 серпня 1900; вручений 13 листопада 1900) Рятувальна медаль (30 жовтня 1903) Орден Червоного орла 4-го класу (21 січня 1912) Колоніальна медаль із застібкою «Венесуела 1902/03» Залізний хрест 2-го і 1-го класу Орден Святого Йоанна (Бранденбург), почесний лицар (29 липня 1916) Pour le Mérite (15 грудня 1917) Ганзейський хрест Любек (15 грудня 1917) Гамбург Орден Хреста Свободи 1-го класу з мечами (Фінляндія; 1918) Хрест «За вислугу років» (Пруссія) (25 років) Почесний хрест ветерана війни з мечами

Примітки

Література

Dermot Bradley (Hrsg.), Hans H. Hildebrand, Ernest Henriot: Deutschlands Admirale 1849–1945. Die militärischen Werdegänge der See-, Ingenieur-, Sanitäts-, Waffen- und Verwaltungsoffiziere im Admiralsrang. Band 3: P–Z. Biblio Verlag. Osnabrück 1990. ISBN 3-7648-1499-3. S. 154–155. Hanns Möller: Geschichte der Ritter des Ordens »pour le mérite« im Weltkrieg. Band II: M–Z. Verlag Bernard & Graefe, Berlin 1935, S. 216–217.

Посилання

Біографічні дані.