Вернер Кнізек (нар. 17 листопада 1946 року в Зальцбурзі) — австрійський потрійний вбивця, який увійшов в історію криміналістики Австрії як один із найнебезпечніших злочинців країни. Кнізек, раніше засуджений, зокрема, за дві спроби вбивства, під час дозволеного виходу з місця позбавлення волі катував і вбив трьох членів сім'ї в Санкт-Пельтені, Нижня Австрія. 4 липня 1980 року Земельний суд Санкт-Пельтена засудив його до довічного позбавлення волі та призначив примусове утримання у спеціалізованій установі для психічно хворих правопорушників.

Перші злочини та ув'язнення 29 січня 1963 року Земельний суд Зальцбурга, відповідно до положень закону про ювенальну юстицію, засудив Кнізека за кілька крадіжок і замах на вбивство власної матері, якій він завдав кількох ножових поранень, що становили загрозу для життя, до покарання у вигляді позбавлення волі строком від двох до чотирьох років. Після низки нових вироків, переважно за крадіжки, 4 квітня 1973 року Земельний суд Зальцбурга знову засудив Вернера Кнізека — цього разу за замах на вбивство жінки в Зальцбурзі, яку він, вочевидь без будь-якого мотиву, тяжко поранив пострілами з пістолета біля дверей її будинку, а також за крадіжки — до семи з половиною років суворого ув’язнення. Призначений судом експерт, примарій доктор Гессе, як у справі про замах на вбивство матері 1963 року, так і в кримінальному провадженні, що завершилося останнім вироком, визнав підсудного осудним.

Інший судовий експерт у письмовому висновку від травня 1969 року також підтвердив його осудність, попри, як зазначалося у висновку, психопатичні риси характеру та нестійкість поведінки. Після цього 17 вересня 1973 року класифікаційна комісія при Федеральному міністерстві юстиції визначила для відбування покарання виправну установу Гарстен без будь-яких додаткових умов. За звітом начальника установи, протягом приблизно семи років ув’язнення в Гарстені поведінка Кнізека жодного разу не давала підстав направити його на огляд до тюремного психіатра. Депутат Національної ради та майбутній міністр внутрішніх справ Карл Блеха під час парламентських дебатів 23 січня 1980 року повідомив, що, згідно з наявними документами, під час ув’язнення Кнізек завжди поводився непомітно й дисципліновано, пристосовувався до вимог і особливо прагнув справляти враження зразкового в’язня. Жодних проблем із ним не виникало.

Однак дострокове умовно-дострокове звільнення Вернера Кнізека було відхилене ухвалою окружного суду Штайра від 6 липня 1977 року з огляду на його попереднє життя та риси особистості, що проявилися у вчинених ним злочинах, оскільки суд не мав підстав вважати, що після виходу на волю Кнізек більше не скоюватиме кримінальних правопорушень. На той момент він уже провів близько 15 років свого життя в слідчих ізоляторах і місцях позбавлення волі, а також 13 місяців у робітному домі. Оскільки в умовно-достроковому звільненні йому було відмовлено, датою закінчення строку покарання відповідно до вироку залишалося 14 лютого 1980 року. Тому 14 серпня 1979 року Кнізека на шість місяців перевели на режим підготовки до звільнення.

15 січня 1980 року йому дозволили триденний вихід за межі установи, щоб він міг владнати справи, важливі для повернення до життя на волі. Після подання Кнізеком заяви на такий вихід адміністрація виправної установи Гарстен отримала письмове підтвердження від його дружини, що він зможе проживати в неї і що вона забезпечуватиме його матеріально. Начальник установи визнав передбачені законом умови виконаними. При цьому враховувалося, що такий вихід безпосередньо перед завершенням строку покарання був передбачений законом і в цьому випадку був наданий відповідно до встановленої процедури. Про дозвіл на вихід Федеральне управління поліції Зальцбурга було поінформоване 10 січня 1980 року.

Потрійне вбивство в Санкт-Пельтені За словами самого Вернера Кнізека, на гроші, отримані у в’язниці від незаконного виготовлення шнапсу, він придбав у Відні газовий пістолет, а 16 січня 1980 року потягом вирушив до Санкт-Пельтена. Там він видав себе за торгового представника з продажу килимів і на таксі дістався житлового району Ам-Купфербруннберг. Навмання обравши будинок родини Альтрайтер на Фуксенкеллерштрасе, Кнізек проник до вілли, де застав 26-річного Вальтера, який із трирічного віку користувався інвалідним візком, і силоміць утримував його. Увечері, коли додому повернулися його 55-річна мати Гертруда та 24-річна сестра Інгрід, Кнізек напав на них у передпокої та зв’язав. Вважаючи, що йдеться про пограбування, мати виписала нападникові чек на 20 000 шилінгів.

Невдовзі після цього Кнізек почав катувати Вальтера, а потім задушив його голими руками. Тіло він витягнув з інвалідного візка й перетягнув до матері, після чого взявся катувати й її, а приблизно через три години задушив петлею. Інгрід Альтрайтер Кнізек жорстоко катував упродовж семи–одинадцяти годин, після чого також задушив. Її тіло було вкрите смугами від ударів, гематомами та десятками опіків. Незадовго до смерті вона відповіла на телефонний дзвінок свого нареченого, сказавши, що поспішає, не має часу й мусить скасувати заплановану зустріч.

Кнізек також убив кота родини — за його власними словами, щоб заздалегідь випробувати, як це — вбивати, перш ніж перейти до своїх майбутніх жертв. Після цього він ліг і заснув поруч із тілами вбитих. 21-річна квартирантка, ймовірно, вижила лише тому, що помінялася вихідним днем із колегою й того дня не була вдома. За словами судмедекспертів, які склали висновок за результатами розтину, троє жертв перед смертю зазнали «нескінченних мук». Гертруду Альтрайтер Кнізек змушував приймати серцеві краплі, щоб вона не втратила свідомість і довше залишалася при тямі під час передсмертних страждань.

Розслідування та засудження Наступного ранку Вернер Кнізек поклав тіла трьох убитих у багажник сімейного «Mercedes» 230 W114 й, отримавши готівку за виписаним чеком, вирушив по магазинах. У Карлштеттені Кнізек відвідав ресторан і викликав підозру: кілька відвідувачів помітили, що мовчазний чоловік мав при собі велику суму готівки й до того ж був у чорних рукавичках, яких не знімав упродовж усієї трапези. Крім того, він розпитував, де розташований найближчий в’їзд на автобан.

Працівник занотував номерний знак Mercedes та попередив жандармерію, яка потім вирушила на територію Альтрайтерів та виявила розбите вікно. Оскільки трьох мешканців будинку не було знайдено, по всій Австрії було розпочато пошуки автомобіля та родини. Незадовго до півночі патрульна машина знайшла транспортний засіб на Південнотірольській площі в Зальцбурзі та заарештувала Кнізека, який повертався до машини. Під час обшуку автомобіля в багажнику було виявлено три тіла.

Через два дні Кнізек нарешті зізнався у вбивстві родини Альтрайтерів виключно заради задоволення від убивства. Вбивства слугували його моральному задоволенню, і він не міг виключати подальших убивств. За даними слідства, родину Альтрейтерів було обрано навмання. Перед убивством Кнізек подзвонив у двері будинку родини будівельника-майстра й запитав адресу лікаря, якого там не було. Однак, за словами начальника поліції Санкт-Пельтена, присутній у домі собака, ймовірно, відлякав його. У камері земельного суду Зальцбурга Кнізек нібито намагався накласти на себе руки, спробувавши прокусити собі вени на зап'ясті. Проте тюремні службовці завадили йому це зробити.

Вернера Кнізека за постановою слідчого судді окружного суду Санкт-Пельтена від 13 березня 1980 року, згідно з § 50 Закону про лікувальні заклади, було направлено на обстеження та спостереження за його психічним станом до психіатричної лікарні міста Відня, Баумґартнер Гьое, павільйон 23. Його повернення до слідчого ізолятора окружного суду Санкт-Пельтена відбулося 15 квітня 1980 року. 3 червня 1980 року прокуратура Санкт-Пельтена подала обвинувальний акт проти Вернера Кнізека за потрійне вбивство та подала клопотання про направлення його до закладу для психічно неповносправних правопорушників. Земельний суд Санкт-Пельтена задовольнив клопотання прокуратури й 4 липня 1980 року засудив Вернера Кнізека до довічного ув'язнення з направленням до закладу для психічно неповносправних правопорушників.

Вплив на пенітенціарну систему На прес-конференції міністр юстиції Крістіан Брода прокоментував справу Вернера Кнізека та наголосив на важливості наукових та медичних консультацій у в'язницях, а також на тому, що якби Кнісека було засуджено після 1 січня 1975 року, цього злочину, ймовірно, не було б. У той час поняття божевілля було розширено настільки, що таких правопорушників, як Кнізек, могли поміщати до установи для психічно нездорових злочинців навіть після закінчення терміну покарання. Оскільки Австрія, згідно з нормами права, не має законів зворотної дії, небезпечних ув'язнених, таких як Кнізек, не можна було згодом поміщати під превентивне ув'язнення.

Тому було сформовано робочу групу з дев'яти осіб для виявлення ув'язнених, які, хоча й були засуджені за кримінальним кодексом, що існував до 1975 року, могли б потрапити до групи психічно ненормальних правопорушників згідно з новим кримінальним кодексом і є потенційними рецидивістами. Цих осіб згодом не можна було перевести до слідчого ізолятора з охороною, а вони відбували решту терміну покарання у спеціальній установі.

Брода повідомив під час парламентських дебатів 23 січня 1980 року, що восени 1980 року розпочнеться будівництво Юстицанштальту Ґьоллерсдорф для неосудних психічно ненормальних правопорушників, а також ще 1980 року — розширення Юстицанштальту Відень-Міттерштайг для осудних психічно ненормальних правопорушників.

Подальша доля У 2018 році Кнізека знову направили до Юстицанштальту Штайн. Умовно-дострокове звільнення було відхилено постановою Земельного суду Кремса-на-Дунаї від 24 січня 2025 року, а скаргу на це рішення відхилив Вищий земельний суд Відня постановою від 14 лютого 2025 року.

У кіно Фільм «Ангст» (1983) Джеральда Каргла заснований на злочинах Вернера Кнієка.

9 липня 2025 року на каналі ServusTV вийшла серія програми «Fahndung Spezial» під назвою «Brutaler Dreifachmord – Der Fall Kniesek» («Жорстоке потрійне вбивство — справа Кнізека»).

Література

Andreas Zeppelzauer, Regina Zeppelzauer: Mord. Die spektakulärsten Mordfälle Österreichs. Stocker Verlag, Graz 2005, ISBN 978-3-85365-215-2 . Alexandra Wehner: Spuren des Bösen. Ueberreuter, Wien 2007, ISBN 978-3-8000-7310-8 .

Посилання