Port ElginCommunityPort ElginLocation within Bruce CountyShow map of Bruce CountyPort ElginLocation within Southern OntarioShow map of Southern OntarioCoordinates: 44°26′02″N 81°23′34″W / 44.43389°N 81.39278°W / 44.43389; -81.39278Coordinates: 44°26′02″N 81°23′34″W / 44.43389°N 81.39278°W / 44.43389; -81.39278CountryCanadaProvinceOntarioCountyBruce CountyMunicipalitySaugeen ShoresArea • Total5.36 km2 (2.07 sq mi)Population<div class="ib-settlement-fn"> (2016) • Total7,862 Time zoneUTC-5 (EST) • Summer (DST)UTC-4 (EDT)Postal codesN0H 0A0 &amp; N0H 2C0Area codes(519) and (226)

Порт-ЕлґінГазетир (покажчик) географічних назв світу: довідник / Мінекоресурсів України. — Київ, 2008. — 1986 c. — С. 1383. () — це громада в поселенні Соґін-Шорз, Онтаріо, Канада. Спочатку місто називалося Нормантон, але після його заснування у 1874 році було перейменовано на Порт-Елґін на честь Джеймса Брюса, 8-го графа Елґіна, колишнього генерал-губернатора провінції Канада.

Хоча дорожні знаки вказують на назву Порт-Елґін, він більше не є окремим об'єктом як таким. У 1998 році міста Саутгемптон, Порт-Елґін та селище Соґін були об'єднані в місто Порт-Елґін-Соґін-Саутгемптон. 17 грудня 1998 року провінція перейменувала новий муніципалітет на місто Соґін-Шорз.

На відміну від «пляжних містечок», таких як Сабл-Біч, це спільнота чотирьох пір року, де більшість закладів працюють цілий рік, а всі види діяльності для місцевих жителів доступні практично щомісяця. Основними категоріями зайнятості є сільське господарство, малий бізнес, туризм та робота на атомній електростанції Bruce Power. Поруч із провінційним парком Макґреґор-Пойнт та Саутгемптоном, громада має кілька пляжів на озері Гурон.

Хоча сезонне населення значно вище через велику кількість котеджів та кемпінгів у цьому районі, постійне населення у 2016 році становило 6880 осіб на площі міста 5,36 км2, згідно з останнім переписом населення.

Історія На території, яка зараз є Порт-Елґіном, перше поселення з'явилось у 1849 році. Лахланом Макліном («Лох-Бує»), який збудував першу халупу, пізніше керував таверною, обслуговуючи поселенців та моряків, що проходили через маленький порт. Навесні 1852 року Джордж Бутчарт збудував греблю та тартак на потоці Мілл-Крік.

Згідно з історичною табличкою уряду Онтаріо, Бутчарт продав млин Бенджаміну Шанцу, який згодом побудував млин для подрібнення крупи, і протягом трьох років навколо цих млинів розвинулася громада з 250 осіб. Були побудовані магазини, готелі та шкіряні заводи, а в березні 1857 року було розплановано сільську ділянку під назвою Порт-Елґін. Підприємливість його бізнесменів, зокрема Генрі Гілкера, Семюела Брікера та Джона Стаффорда, сприяла розвитку поселення, населення якого до 1867 року становило понад 600 осіб. Поява у 1872 році залізниці "Веллінґтон, Ґрей і Брюс" іще більше стимулювала зростання громади, і в 1874 році вона була зареєстрована як село з населенням близько 950 осіб. Ранні промислові підприємства включали парову лісопилку, ливарну та вовняну фабрики.

До 1869 року населення становило 650 осіб, і існувало пароплавне сполучення з Саутгемптоном та Ґодрічем. Перший судноплавний пірс був побудований у 1857 році. У 1873 році з'явилася залізниця, що дозволило товарам із Саутгемптона та Порт-Елґіна подорожувати далеко від озера Гурон.

Сільське господарство процвітало, а судноплавство отримувало вигоду від природної гавані. Деревина, вугілля, товари загального призначення та пасажири прибували кораблями. Були побудовані склади для зберігання зерна, а також відкрита шкіряна фабрика, яка стала другою за величиною в Онтаріо. До 1880-х років туризм став важливим фактором в економіці; пасажирські судна, переважно зі США, почали відвідувати цей район. У 1900-х роках промисловість у цьому районі занепала, і гавань почала приймати менше суден, оскільки інші види транспорту перебрали ініціативу на себе.

Туризм став більш важливим на початку 1900-х років. Розвиток почав спрямовуватися в цьому напрямку; наприклад, гавань була переобладнана для прогулянкових суден, місто було прикрашене, а також було збудовано дедалі більше котеджів. Бібліотеку було збудовано в 1908 році за сприяння Фонду Карнеґі, середню школу було завершено в 1889 році, а добудови були зроблені в 1939 році. Школу було замінено на сучаснішу споруду в 1975 році.

Уряд Онтаріо також встановив ще одну історичну табличку в Порт-Елґіні під назвою «Місце індіанського села «Нодвелл». «Це важливе місце розташування ірокезького села було відкрито приблизно в 1900 році та названо на честь родини, яка тоді володіла цією власністю. Подальші археологічні дослідження виявили село середини XIV століття, що складалося з дванадцяти довгих будинків, від 42 до 139 футів завдовжки, захищених подвійним палісадом. Ймовірно, воно було зайняте протягом приблизно 10-20 років групою з приблизно 500 осіб, які були попередниками індіанців гуронів та петунів. Хоча вони були переважно фермерами, які вирощували кукурудзу, тютюн і, ймовірно, гарбузи та соняшник, вони також займалися значною мірою рибальством та полюванням. З цього місця було знайдено велику кількість артефактів, включаючи фрагменти керамічного посуду для приготування їжі, курильні люльки, наконечники стріл, тесла, шила та шпиці для плетення».

Історична хронологія, 1849–1906 роки Хоча конкретні дати різняться залежно від джерела, наступні уривки взяті з надійного джерела «Історія округу Брюс, Онтаріо, Канада» Нормана Робертсона, опублікованого в 1906 році.

1849: Першим поселенцем у буші став Лахлан («Лох-Бує») Маклін. 1852: Джордж Бутчарт, один із перших піонерів Брюса, зводить дамбу та лісопилку на потоці Мілл-Крік. 1854: У громаді під назвою Нормантон відкрилися перший комерційний магазин і поштове відділення; серед інших будівель були три будинки, таверна та недобудований зруб. 1855: Завершене будівництво млина для подрібнення круп. Наразі громада складається з п'ятьох будинків та двох таверн. 1856: Семюел Брікер збудував парову лісопилку. 1857–58: Приватне підприємство збудувало комерційний пірс для висадки пасажирів і вантажів. (Раніше до пароплавів підходила велика шаланда для перевезення відвідувачів та товарів.) Пірси гавані продовжували розширюватися щонайменше до 1899 року. 1859-60: Відкрито невеликий ливарний та цегельний заводи. Вже працює вовняна фабрика. 1866: Населення становило близько 630 осіб. Тут є п'ять церков, дві школи, велика ратуша, чотири магазини, три готелі, друкарня, пивоварня, два шкіряні заводи, вовняна фабрика, ливарний завод, дві лісопилки, млин, гончарня, багато крамниць ремесел та один лікар. Близько 1869 року: електричний телеграф досягає громади. 1873: Село було зареєстровано 7 червня, з чинністю з 1874 року, з населенням 941 особи. Назву змінено з Нормантона на Порт-Елґін. Залізниця з'явилася і допомагає збільшити торгівлю з іншими регіонами. 1889: Відкриття першої середньої школи. 1905: Відкривається велика лісопилка; починаються роботи над відгалуженням колії від залізничної станції до лісопилки. 1906: Порт-Елґін стає дедалі популярнішим літнім курортом. «Чудовий пляж, освіжаючий бриз, що дме з озера Гурон, а також мінеральні джерела та купальні приваблюють щосезону дедалі більшу кількість відвідувачів». Світлини

Економіка

Окрім обслуговування численних фермерів у цьому районі, початковий економічний розвиток Порт-Елґіна протягом 19 століття базувався на його портових спорудах на озері Гурон, побудованих у 1857–1858 роках. Це зробило село центром розподілу для навколишнього сільськогосподарського регіону. Зростання урбанізації Онтаріо та зростання значення дорожньої мережі для транспортування вантажів призвели до скорочення економіки та населення. Зовсім недавно туризм та розташована неподалік атомна електростанція Брюс, яка є основним роботодавцем для робочої сили, що проживає в Соґін-Шорз, домінували в місцевій економіці.

Атомна станція в сусідньому Тівертоні, Онтаріо, у 2016 році розпочала програму реконструкції вартістю 13 мільярдів доларів, яка забезпечить робочими місцями багатьох мешканців та підтримуватиме попит на інші послуги. За словами Брюса Пауера, цей багаторічний план «створюватиме від 1500 до 2500 робочих місць на місці щорічно – і 18 000 по всьому Онтаріо прямо та опосередковано – водночас щорічно в економіку Онтаріо вкладатиме до 4 мільярдів доларів».

Туризм

Довгий піщаний пляж приваблює відвідувачів, які є переважно сім'ями; багато хто орендує або володіє котеджами в цьому районі. (Молоді самотні люди, як правило, віддають перевагу пляжу Сабл-Біч, що розташований приблизно за 18 кілометрів на північ від Саутгемптона.) Порт-Елґін відомий своїми мальовничими заходами сонця. У Порт-Елґіні існує поширена міська легенда, що National Geographic обрав це місто як місто з найкращими заходами сонця у світі. Відтоді це було спростовано. Однак у 2007 році телеканал CBC проводив конкурс на відкриття сімох чудес Канади. Хоча мсто й не потрапило до сімки найкращих, Соґін-Шорз із його заходами сонця були серед фіналістів. Журнал Cottage Life також високо оцінює Порт-Елґін у своїй статті «10 вражаючих місць для спостереження за заходом сонця в Онтаріо». «Завдяки ясному небу, сухому повітрю та незаступленому горизонту, багато міст, що виходять на захід уздовж берегів озера Гурон, мають ідеальні умови для картинного заходу сонця. Порт-Елґін, громада Соґін-Шорс, роками отримує захоплені відгуки. Щоб насолодитися найкращим видом, прогуляйтеся пляжем до хвилерізу гавані».

Щороку у перші вихідні жовтня в Порт-Елґіні проводиться Гарбузовий фестиваль. Гарбузовий фестиваль – це змагання між фермерами, які намагаються виростити найбільшого гарбуза та інші поширені сільськогосподарські культури. У 2004 році було встановлено новий рекорд для найбільшого гарбуза у світі (656 кг) було встановлено на фестивалі. Новий рекорд (761 кг) було знову встановлено у 2009 році. Рекорд було побито у 2016 році з результатом 851. кг (1877 фунт). Попередній канадський рекорд для гарбуза становив 824,86. кг (1818,5 фунтів). Також на фестивалі Pumpkinfest в обидва дні відбувається велике шоу класичних автомобілів. «Гарбузовий фестиваль» пропонує багато розваг для дітей, таких як смуга перешкод для юних пожежників, дитячий карнавал та атракціони.

Туристичний веб-сайт TripAdvisor рекомендує сусідній провінційний парк Макґреґор-Пойнт, пішохідний/велосипедний маршрут Saugeen Rail Trail, заповідну зону Брюсдейл з невеликими кемпінгами та кілька полів для гольфу поблизу.

Провінційний парк Макґреґор-Пойнт – це цілорічний курорт для кемпінгу, піших прогулянок, плавання, спостереження за дикою природою та птахами. Взимку відвідувачі можуть розбити табір у юртах, покататися на лижах, походити в походи або покататися на ковзанах.

Залізнична стежка Соґін Після того, як залізниця припинила обслуговувати цю територію, колії були демонтовані, а насипи заросли трівою і кущами. За даними Асоціації залізничних шляхів, група волонтерів заснувала стежку в 1990 році та переконала Порт-Елґін, Саутгемптон та містечко Соґін придбати ділянки залізничного полотна, що тоді не використовувалося. Протягом багатьох років насип стали використовувати як стежку для піших прогулянок та їзди на велосипеді. Стежка з'єднує Саутгемптон і Порт-Елґін. Стежка також з'єднується з 80-кілометровою мережею стежок округу Брюс, яка веде до таких міст, як Пейслі, Вокертон, Майлдмей та Кінкардин.

Початок стежки знаходиться на Рівер-стріт у Порт-Елґіні, за кілька кварталів на північ від центру міста та на схід від шосе 21. В обох містах є інші точки доступу, деякі з яких мають паркінґи. Траса не призначена спеціально для катання на лижах взимку, але часто використовується для цієї мети. Карти маршрутів доступні на вебсайті Асоціації залізничних маршрутів Соґін.

Охорона здоров'я