Масове отруєння в Пон-Сент-Еспрі 1951 року, відоме у Франції як «Проклятий хліб» (), сталося 15 серпня 1951 року в невеликому містечку Пон-Сент-Еспрі на півдні Франції. Постраждали понад 250 осіб, зокрема 50 осіб були госпіталізовані до психіатричних лікарень, а семеро загинули. Причиною катастрофи визнано харчове отруєння неякісним хлібом. Більшість наукових джерел вважають, що це було природне отруєння ріжками, тоді як окремі дослідники висувають теорії про інші причини, такі як отруєння ртуттю, мікотоксинами або .
Передумови
За часів режиму Віші постачання збіжжя від поля до млина та пекарні здійснювалося під регулювалосям державного комітету із контролю за зерном — Міжпрофесійного національногр офісу зернових продуктів (Office National Interprofessionnel des Céréales, ONIC), а пізніше — Борошномельної спілки (Union Meunière). По суті, це створило державну монополію на продаж борошна, що дозволяло уряду певною мірою контролювати дефіцит постачання у воєнний час. Це також означало, що борошно купували безпосередньо у ONIC і доставляли пекарю за фіксованою ціною, при цьому пекар не мав жодного контролю над його якістю Після закінчення Другої світової війни цю систему послабили, давши пекарям можливість певного вибору постачальників, однак ONIC зберіг монополію на міждепартаментський експорт та імпорт. За цією системою млинарі в департаментах із пропозицією, що перевищувала попит, могли продавати надлишки до ONIC. На практиці це означало, що якісніше борошно залишалося у місцевих пекарів, а дешевше та менш якісне експортувалои до інших департаментів. Таким чином, департаменти з дефіцитом борошна, такі як Гар, де розташований Пон-Сент-Еспрі, отримували через ONIC борошно нижчої якості з інших регіонів, а пекарі фактично не мали вибору щодо походження чи якості борошна.
Попередні випадки отруєнь
За кілька тижнів до спалаху в Пон-Сент-Еспрі, у кількох селах поблизу були зафіксовані випадки харчового отруєння хлібом. Усі ці випадки були пов'язані з пекарнями, які випікали хліб з борошна, що постачалося з млина Моріса Майє в Сен-Мартен-ла-Рив'єр. Симптоми при цих отруєннях були м'якші за ті, що згодом спостерігали у Пон-Сент-Еспрі. У селищі Іссірак щонайменше 20 людей скаржилися на шкірні висипання, діарею, блювоту та головний біль. Схожі симптоми спостерігалися в Лаваль-Сен-Роман, також повідомлялося про захворювання кількох родин у Гударг та Ламотт-дю-Рон.
У Конно місцевий пекар отримав від клієнтів скарги на те, що його хліб викликає сильну діарею. Він повідомив, що його родина та він сам також страждають від цих розладів. Пекар одразу звинуватив у цьому борошно, яке описав як «погане, що утворює липке тісто з кислим бродінням» і з якого виходить сірий і липкий хліб.
У Сен-Женьєс-де-Комолас один з двох місцевих пекарів повідомив мера міста про те, що отримав сіре борошно, повне черв'яків. Мер заборонив випікати хліб із цього борошна та повідомив про ситуацію префекта регіону, а також водія, який доставив вантаж. Водій доставки Жан Буске надіслав префекту копію зауваження, зробленого його роботодавцю — спілці млинарів у Німі 9 серпня. У записці зазначалося, що «майже кожен пекар Центру Баньоль-сюр-Сез скаржився на якість борошна, наданого паном Майє». Після інциденту в Конно Буске вимагав від свого роботодавця негайних письмових інструкцій щодо ситуації. 13 серпня він попросив відібрати зразки, щоб встановити, чи було борошно забруднене. За цей період скарги на борошно, доставлене Буске, висловили 42 пекарі.
Масове отруєння
16 серпня 1951 року кабінети двох місцевих лікарів заповнилися пацієнтами зі схожими симптомами харчового отруєння: нудота, блювота, озноб, припливи жару. Згодом ці симптоми посилилися, додалися галюцинаторні кризи та судоми. Ситуація в місті погіршувалася з кожним днем. У ніч проти 24 серпня чоловік, уявивши себе літаком, вистрибнув із вікна другого поверху й загинув, а 11-річний хлопчик намагався задушити свою матір. Один із двох лікарів міста назвав цю ніч «апокаліптичною ніччю» ().
Епідеміологічне розслідування
Лікарі В'є та Ґаббаї провели розслідування епідеміології захворювання. 19 серпня вони дійшли висновку, що його причина криється у хлібі: всі опитані пацієнти купували хліб у пекарні Бріана в Пон-Сент-Еспрі. У родині з сусіднього села, з дев'яти осіб захворіли саме ті четверо, хто їв хліб із пекарні Бріана, тоді як інші члени сім'ї, які їли хліб з іншої пекарні, залишилися здоровими. Інша родина розділила хлібину від Бріана між п'ятьма з семи членів (інші двоє віддали перевагу сухарям), і захворіли лише ці п'ятеро.
Уранці 20 серпня про це були повідомлені служба охорони здоров'я, префектура, прокурор Республіки та поліція. Роша Бріана допитали, а провину за спалах хвороби в місті поклали на його хліб.
Кримінальне розслідування
Поліцейське розслідування зрештою зосередилося на другій із трьох партій хліба, випечених у пекарні Бріана 16 серпня. Склад борошна в кожній партії відрізнявся, оскільки під час приготування другої партії у Бріана закінчилося борошно, і він позичив його у двох інших місцевих пекарів — Жоссена та Фаллаве. Помічник Бріана заявив, що борошно отримав від помічника Жоссена, оскільки сам пекар на той час хворів.
І Бріан, і його помічник погодилися, що перша партія складалася з борошна за попередній день, змішаного з борошном, позиченим у Жоссена. Однак їхні свідчення щодо другої та третьої партій розійшлися. Бріан стверджував, що друга партія була виготовлена з борошна Жоссена, а третя — з борошна Фаллаве, тоді як помічник заявляв, що обидві останні партії випікалися із суміші борошна від обох пекарів.
У ході розслідування поліція допитала багатьох жителів міста, які дали суперечливі оцінки зіпсованій партії Бріана. Дехто описував смак як цілком нормальний, тоді як інші відчували хімічні запахи (один згадував запах бензину, інший — відбілювача). Дехто казав, що хліб виглядав як зазвичай, а інші зазначали, що він мав сіруватий відтінок.
Слідство
23 серпня слідчий суддя відкрив офіційне розслідування та доручив комісару Жоржу Сіго встановити причину масового отруєння.
Отруєний хліб, випечений Бріаном, містив лише чотири інгредієнти: борошно, дріжджі, воду та сіль. Усі складники, крім борошна, можна було легко виключити з переліку ймовірних джерел хвороби. Воду для замішування тіста брали з муніципального водопроводу, яким користувалося все місто. Сіль та дріжджі Бріан купував у тих самих постачальників, що й інші пекарі регіону, і подальші тести цих продуктів не виявили токсичності.
Розслідування походження борошна привело Сіго до центру розподілу борошна UM-Gard у Баньоль-сюр-Сез. Керівник розподільчої мережі Жан Буске заявив, що з кінця липня переважна більшість борошна до регіону постачалася з двох млинів: одного в Шатійон-сюр-Ендр, а іншого — з млина Моріса Майє в Сен-Мартен-ла-Рив'єр, на якість борошна з якого надходило чимало скарг.
Моріс Майє
Під час допиту, який тривав кілька годин, Моріс Майє заперечував додавання у своє борошно жита (яке дуже сприйнятливе до зараження ріжками), заявивши, що натомість вирішив розбавити продукт 2% борошна з бобів. Це було незвично, оскільки через дефіцит пшениці ONIC зобов'язував розбавляти пшеничне борошно житнім. Однак у департаменті В'єнна якісне жито часто коштувало дорожче за пшеницю, тому ONIC дозволяв використовувати як замінник бобове борошно.
Незважаючи на це, з'ясувалося, що запаси зерна для мелення на експорт іноді змішувалися із зерном, отриманим за неофіційними угодами, так званим échangisme («обміном»). За такою схемою, поширеною на той час, фермер приносив пекарю власноруч вирощене зерно в обмін на хліб, який випікали з цього зерна. Пекар відносив зерно млинарю на мелення, після чого млинар і пекар отримували свою частку для продажу.
Під час допиту Майє зізнався, що уклав таку угоду з пекарем Гі Брюєром, який приніс мішки для мелення. Оскільки це було наприкінці сезону, мішки були наповнені залишками зерна, що іноді містили високу частку жита. Жито було не єдиною проблемою з борошном: млинар також зазначив наявність довгоносиків, та пилу. Пекар хвилювався, що втратить бізнес, якщо відмовиться від зерна через його якість. Але млинар, хоча і помітив низьку якість зерна, все ж погодився обміняти його на меншу кількість уже змеленого борошна з зерна, призначеного для експорту. Оскільки обсяг неякісного зерна був значно меншим за експортні запаси, млинар вирішив, що зможе змішати все без суттєвого зниження загальної якості борошна.
Арешти та суд
31 серпня, близько 14:30, Сіго звернувся до ЗМІ, оголосивши про арешт Майє та Брюєра за звинуваченням у вбивстві з необережності та заподіянні тілесних ушкоджень через недбалість під час торгівлі непридатним борошном. Через два місяці їх визнали невинними і звільнили. Проведена тоді експертиза не виявила у борошні сліду ріжків. Працівника Майє, Андре Бертрана, затримали, але згодом відпустили під заставу, оскільки він був главою сім'ї з дев'яти осіб, а його дружина мала ось-ось народити. Власників пекарні, де працював Брюєр, Клотера та Деніз Одідьє, також заарештували за порушення податкового законодавства та правил, що регулюють торгівлю пшеницею й борошном.
Наукові публікації
Невдовзі після інциденту, у вересні 1951 року, доктор Габбаї та його колеги опублікували статтю в журналі British Medical Journal, заявивши, що спалах отруєння був спричинений ріжками — грибком, що паразитує на суцвіттях злаків.
Потерпілі мали одну спільну деталь: усі вони їли хліб із пекарні Роша Бріана, якого згодом звинуватили у використанні борошна з зараженого жита. Крім того, загинули тварини, які їли цей хліб. Згідно з тогочасними звітами, борошно було заражене грибком Claviceps purpurea, який виробляє алкалоїди, за своєю структурою подібні до галюциногенного препарату ЛСД).
Інші теорії
Пізніші розслідування вказували на можливість отруєння ртуттю внаслідок використання або інших подібних фунгіцидів для обробки зерна та насінняДжонатан Отт, Pharmacotheon: Entheogenic Drugs, their Plant Sources and History (Kennewick, W.A.: Natural Products Co., 1993), pg. 145. Див. також д-р Альберт Гофманн, (New York, N.Y.: McGraw-Hill Book Company, 1980), Розділ 1: "How LSD Originated," pg. 6. . Можливість такого забруднення розглядали через наявність флюоресцентних плям на зовнішньому боці деяких використаних порожніх мішків з-під борошна, повернутих дистриб'ютору. Паноген продавався із додаванням червоного барвника для безпеки, щоб гарантувати, що оброблене ним насіння використовуватиметься лише для посіву. Подальші наукові тести показали, що цей барвник не проникав крізь мішки з борошном, однак активна речовина могла це зробити. Це уможливлювало забруднення борошна, хоча зовні проявлялося лише на мішках. Подальші випробування показали, що якщо хліб випікали з борошна, забрудненого паногеном, підняття тіста могло частково або повністю пригнічуватися залежно від концентрації. Цю гіпотезу ретельно розглядали під час цивільного судового процесу; при цьому механізмом забруднення вважався залізничний вагон для перевезення борошна, в якому раніше могли перевозити циліндри з концентрованим паногеном для сільськогосподарських потреб. Пізніше з'ясувалося, що попередня обробка насіння паногеном могла призводити до накопичення ртуті в рослинах, що виростали з цього насіння. З цієї причини паноген, вироблений шведською компанією, був заборонений у Швеції 1966 року. Оновлена версія заборони 1970 року забороняла експорт паногену, що призвело до його остаточного вилучення з ринку.
У 1982 році французький дослідник висловив припущення, що потенційним винуватцем міг бути грибок — токсичний грибок, який утворюється в зернових сховищах.
Історик у своїй книзі 2008 року «Проклятий хліб» () стверджує, що отруєння могло бути спричинене трихлоридом азоту, який використовувався для штучного (і легального) відбілювання борошнаQuand le pain empoisonne, La Vie des idées, 3 вересня 2008 (фр.).