Аймо Аллан Койвунен () (17 жовтня 1917, — 2 серпня 1989, Ювяскюля) — фінський військовослужбовець, який брав участь у Зимовій війні та Війнi-продовженні. Його випадок уважається першим документально зафіксованим фактом передозування метамфетаміном під час бойових дій.

Ранні роки

Аймо Аллан Койвунен народився в селищі Піспала (громада Аластаро) у 1917 році. Його батьками були Франс Віхторі Койвунен та Ауне Софія (у дівоцтві Ніємеля). Аймо був найстаршим із шести дітей у родині.

З початком Зимової війни у 1939 році 22-річний Аймо проходив службу в 13-му піхотному полку . Він брав участь у боях на лінії Маннергейма в Карелії аж до підписання Московської угоди у березні 1940 року.

Після початку Війни-продовження у червні 1941 року Койвунена перевели до 35-го піхотного полку. Його зарахували до 4-ї роти (загін Паатсало), що дислокувався в Рованіємі. У складі цього спеціального підрозділу він виконував диверсійно-розвідувальні завдання у тилу ворога.

Інцидент з первітином

18 березня 1944 року патрульна група на чолі з Койвуненом виконувала завдання у районі Кандалакші в Лапландії. Ішов уже третій день рейду, коли фінський патруль раптово атакували радянські війська, і зав'язався важкий бій. Під загрозою оточення фіни відступили.

Просуватися по глибокому снігу було вкрай важко. Койвунен вийшов у голову групи, щоб прокладати лижню. Коли сили почали покидати його, Аймо згадав, що у нагрудній кишені його куртки лежить запас первітину, виділений на весь патруль. Він спробував дістати одну таблетку прямо на ходу, але це виявилося незручно зробити в товстих рукавицях. У рукавицю висипалося одразу кілька пігулок, і в темряві Аймо випадково проковтнув усю дозу. Невдовзі швидкість всієї групи стрімко зросла. Проте стимулюючий ефект тривав ненадовго: у Койвунена почалися галюцинації, а свідомість стала затьмарюватися. Він поводився настільки неадекватно, що побратими були змушені відібрати в нього магазини до пістолета-кулемета.

Наступне, що запам'ятав Койвунен, сталося вже вранці другого дня. За цей час він подолав близько 100 кілометрів і втратив свій патруль. У нього не залишилося ні набоїв, ні їжі, хоча зброю він якимось дивом не загубив. Передозування метамфетаміном спричинило тривале марення; стан Койвунена постійно змінювався від різких нападів бадьорості до сну й важких галюцинацій — зокрема, йому ввижалися радянські війська. Згідно з іншим його спогадом, один з таких випадків виявився не галюцинацією: Аймо прямував на лижах до табору, який вважав фінським, і лише підійшовши впритул, коли розвернутися вже було неможливо, зрозумів, що це радянські позиції. Він на повній швидкості проскочив крізь табір, але за ним у погоню вирушила група радянських бійців. Зрештою завдяки хуртовині та темряві йому вдалося відірватися від переслідувачів.

Після кількох днів блукань на лижах Койвунен натрапив на покинуту німецьку базу. Дорога виявилася замінованою, і він дістав серйозного поранення, наступивши на протипіхотну міну, але зміг перев'язати собі рани. Майже тиждень Койвунен пролежав у снігу на голій дошці, укриваючись речовим мішком, в очікуванні допомоги. За два тижні поневірянь його єдиним прожитком були соснові бруньки, а також кукша, яку він вполював, пришпиливши лижною палицею до землі й з'їв сирою. Загалом Койвунен подолав понад 400 кілометрів на лижах за температури від −20 до −30 °C.

Врешті його виявив німецькіий літак, і на місце прибули сапери, які 1 квітня 1944 року доправили Койвунена до шпиталю. На той час його пульс сягав майже 200 ударів на хвилину, а вага впала до 43 кг. Згодом він підрахував, що за один раз проковтнув усі 30 пігулок первітину, призначені для всієї групи.

Подальше життя

Спогади Койвунена про ці події були опубліковані під назвою «Pervitiinipartio» («Первітиновий патруль») у часописі у 1978 році.

Після закінчення війни Койвунен оселився в провінції Центральна Фінляндія, де познайомився з майбутньою дружиною на ім'я Елса. У подружжя народилося дев'ятеро дітей. Аймо Койвунен помер у віці 71 року в 1989 році в місті Ювяскюля. За даними порталу Geni.com, він похований у , тоді як сайт Find a Grave вказує місцем поховання Саар'ярві.

Широке визнання історія Койвунена здобула вже після його смерті. Про його неймовірний випадок було знято кілька документальних стрічок і опубліковано безліч статей, завдяки чому він став відомим далеко за межами Фінляндії. Зокрема, про випадок передозування Койвунена розповідала телерадіокомпанія BBC, а журналіст Алексі Рантамаа присвятив йому короткометражний документальний фільм на YouTube-каналі видання Yle Kioski.

Джерела