Обло́га Азо́ва (1736) — військова операція під час російсько-австро-турецької війни (1735—1739), яка завершилася захопленням османської Азовської фортеці російсько-козацькими військами. З російського боку сухопутною облогою послідовно керували: Бургард-Крістоф Мініх (30 березня — 6 квітня), Василь Левашов (6 квітня — 15 травня) та Петер Лассі (15 травня — 8 липня); дії Донської флотилії очолював віцеадмірал Петер Бредаль. З османського боку гарнізоном командував Мустафа-ага, а морськими силами — Джакул-КодіБайов А. К. Русская армия в царствование императрицы Анны Иоанновны. Война России с Турцией в 1736—1739 гг. — С. 214, 218—219, 222, 225..

Передумови Авангард російської армії підійшов до Азовської фортеці 30 березня (10 квітня) 1736 року та розграбував прилеглу місцевість, а наступного дня російська армія чисельністю близько 90 000 осіб під командуванням Петера Лассі розпочала активні дії«Explained Ottoman Chronology», Danişmend, İsmail Hami, İstanbul (1972) vol.4, p.262«Tarih-i Subhi», Subhi, document:78«Şemdânizâde Fındıklılı Süleyman Efendi Tarih», ed. M. Münir Aktepe, Istanbul (1976), p.42. Третина цієї армії безпосередньо оточила твердиню.

З іншого боку, Османська імперія перекинула сили з перського фронту до фортеці Кафа і призначила пашу Трабзонського еялету Ях'ю-пашу відповідальним за оборону фортеці Озі (Очаків), унаслідок чого Османська Порта не змогла вчасно надіслати підкріплення до Азова. Оскільки Кримський півострів також був однією з головних цілей російського наступу, кримський хан Каплан I Ґерай також не мав можливості прийти на допомогу азовському гарнізону«History of the Ottoman Empire», Nicolae Jorga, translation: Nilüfer Epçeli, İstanbul (2005) p.348. Османське командування видало накази про негайне висування підкріплень, однак війська з Румелійського та Боснійського еялетів, а також із Видинського санджаку не змогли подолати величезну відстань і вчасно дістатися Азова (османська розвідка також не передбачила, що Священна Римська імперія незабаром вступить у війну як союзник Росії).

Хід облоги Мініх підійшов до околиць Азова, зупинившись табором за 6,4 км від фортеці 30 березня. У ніч проти 31 березня спеціальний окремий загін Ульріха фон Шперейтера раптово атакував і захопив лівобережну сторожову вежу-каланчу, після чого перейшов до правобережної вежі. Османська залога вежі під орудою Ада-Баша погодилася капітулювати за умови безперешкодного відходу до Азовської фортеці. Гарнізон Азова підпалив форштадт (передмістя).

Після цього Мініх спрямував загін Шперейтера проти сусідньої Лютицької фортеці (фортеці Лютик). Османський гарнізон, не сподіваючись нападу, спробував евакуюватися до Азова, але був оточений і взятий у полон. Росіяни захопили у фортеці 20 гармат і припаси. Захоплення Лютика дозволило перекрити османам вихід до моря в обхід Азова. Для цього було залучено близько 1 000 запорозьких і донських козаків, які на човнах вийшли в Азовське море, де збудували редути та встановили 14 гарматBaiov A.K. The Russian army during the reign of Empress Anna Ioannovna… — P. 211—219..

5 квітня до військового табору прибув генерал Василь Левашов. 6 квітня Мініх передав йому командування облоговою армією і вирушив для підготовки Кримського походу. Левашов, не маючи достатніх сил для швидкого штурму, зосередився на блокаді фортеці, будівництві додаткових фортифікацій довкола табору та підвозі необхідних облогових матеріалів. Османський гарнізон здійснив дві вилазки, які були відбиті (першу — завдяки козакам, які прибули пізніше). Про третю вилазку Левашов дізнався заздалегідь і влаштував із козаками засідку, завдяки чому також успішно її відбив.

15 травня на зміну Левашову прибув фельдмаршал Петер Лассі. З 24 травня облогова артилерія відкрила вогонь по Азову і продовжувала обстріл протягом усього бойового clash/процесу. Ласі розпочав активні облогові роботи. Османський гарнізон чинив опір і робив вилазки, намагаючись перешкодити інженерним роботам; усі вони були відбиті, проте в одній із них російські війська втратили 212 осіб. Ласі відзначав високу ефективність османської артилерії. Одночасно татари робили диверсії: прориваючись із степу, вони проникали до фортеці. Російська армія була належним чином забезпечена провізією. Ласі наказав Бредалю вжити заходів для перешкоджання човновому сполученню з Азовом і направити частину кораблів до гирла Дону. 2 червня Бредаль направив до гирла 6 малих прамів під командуванням лейтенанта Костомарова. Джакул-Коді наблизився з флотом і мав намір доставити підкріплення, але мілководдя річки Дон не дозволило цього зробити, а османським човнам загрожувала потужність російської флотилії.

11 червня Ласі відкрив вогонь по фортечних верках (укріпленнях) з усіх своїх гармат. Цей вогонь, до якого за кілька днів приєдналися прами Бредаля, підтримувався протягом усієї облоги. 19 червня внаслідок влучання бомби в Азові вибухнув пороховий льох. Вибух зруйнував 5 мечетей, 100 будинків і вбив близько 300 осіб.

Невдовзі нападники захопили Паша-калесі біля Азовського замку та яничарське укріплення навпроти нього. Османський гарнізон чисельністю близько 3 000 осіб, що залишався у фортеці і стримував вогонь від 800—1000 гармат на день за підтримки гребного флоту з Дону, капітулював після того, як фортечні мури та внутрішні квартали були повністю зруйновані. Османський гарнізон залишив фортецю й перейшов на османську територію«History of the Ottoman Empire», Nicolae Jorga, translation: Nilüfer Epçeli, İstanbul (2005) p.349.

Наслідки Падіння Азова стало першим великим успіхом союзників у війні. Однак за підсумками Белградського мирного договору 1739 року, який завершив війну, Російська імперія хоч і зберегла Азов, але була зобов'язана повністю зруйнувати всі його фортифікаційні споруди. Навколишня територія оголошувалася нейтральною («бар'єрною») зоною між двома імперіями, а Росії суворо заборонялося тримати військовий чи торговельний флот на Азовському та Чорному моряхГриневецкий С. Р. и др. Черноморская энциклопедия. — М.: Международные отношения, 2006. — С. 34–35. — ISBN 5-7133-1273-9..

Галерея

Примітки

Джерела та література

Sergei R. Grinevetsky, Igor S. Zonn, Sergei S. Zhiltsov, Alexei N. Kosarev, Andrei G. Kostianoy. The Black Sea Encyclopedia. — Springer, 2014. — ISBN 978-3642552267. Байов А. К. Русская армия в царствование императрицы Анны Иоанновны. Война России с Турцией в 1736—1739 гг. Том I. — СПб.: Электро-типография Н. Я. Стойковой, 1906. — ISBN 551942120X.