Комітет Делора, офіційно відомий як Комітет з вивчення економічного та валютного союзу, був спеціальним комітетом під головуванням голови Європейської комісії Жака Делора у 1988–1989 роках. Він був створений у червні 1988 року за мандатом Європейської ради для вивчення та пропонування конкретних етапів, що ведуть до Європейського економічного та валютного союзу; його доповідь, широко відома як доповідь Делора, була опублікована у квітні 1989 року.

Комітет Делора широко розглядається як фактична відправна точка процесу Європейського економічного та валютного союзу, який привів до переговорів щодо Маастрихтського договору в грудні 1991 року та введення євро як єдиної валюти 11 із 15 держав-членів Європейського союзу 1 січня 1999 року.

Передісторія Безпосереднім контекстом для Комітету Делора була міжнародна валютна нестабільність, що настала після Луврської угоди лютого 1987 року, переривана так званою Базель-Нюборзькою угодою про Європейську валютну систему (ЄВС) у вересні 1987 року та у «чорний понеділок» 19 жовтня 1987 року. У січні 1988 року міністр фінансів Франції Едуар Баладюр поширив меморандум із закликом до створення європейської спільної валюти для усунення недоліків ЄВС, за яким у лютому наслідував інший текст від міністра фінансів Італії Джуліано Амато із закликом до розширення можливостей Європейського фонду валютного співробітництва. У відповідь міністр закордонних справ Німеччини Ганс-Дітріх Геншер опублікував 26 лютого 1988 року власний меморандум, перехопивши ініціативу у свого більш консервативного колеги, міністра фінансів Герхарда Штольтенберга, і виступивши за створення Європейського центрального банку за зразком Німецького федерального банку, технічний проєкт якого мав бути визначений «комітетом мудреців».

Делор скористався цією обстановкою і наприкінці березня 1988 року зумів переконати канцлера Німеччини Гельмута Коля, який на той час головував у піврічному ротаційному головуванні Ради Європейського співтовариства, створити комітет за лінією, запропонованою Геншером, і безпосередньо залучити до процесу голів центральних банків. Переобрання президента Франції Франсуа Міттерана в травні 1988 року додатково сприяло новій ініціативі, над якою помічники Делора і Коля почали працювати спільно одразу після цього. Коль і Міттеран закріпили домовленість про процес на франко-німецькому саміті в Евіан-ле-Бен 2 червня 1988 року.

Таким чином, ідея Делора полягала в тому, щоб комітет складався головним чином з голів центральних банків країн ЄС, які були водночас технічно найбільш безпосередньо відповідальними і потенційно найбільш опірними валютному об'єднанню, оскільки це змусило б їх втратити свою особливу національну грошово-кредитну владу. Пропозицію було офіційно внесено й схвалено на засіданні Європейської ради в Ганновері 27–28 червня. Президент Бундесбанку Карл Отто Пель спочатку вважав неприйнятним той факт, що головою комітету буде політик, а не центральний банкір, але зрештою був переконаний своїм колегою-центральним банкіром Вімом Дейзенбергом усе ж узяти участь.

Склад Окрім свого однойменного голови Жака Делора, Комітет складався з таких членів: Франс Андріссен, віце-президент Європейської комісії , іспанський економіст і президент , керуючий Банку Греції Карло Адзеліо Чампі, керуючий Банку Італії Моріс Ф. Дойл, керуючий Центрального банку Ірландії Вім Даусенберг, керуючий Нідерландським банком , керуючий Національного банку Бельгії , керуючий Національним банком Данії П'єр Жанс, генеральний директор Александр Ламфалуссі, генеральний директор Банку міжнародних розрахунків , керуючий Банку Франції , керуючий Банку Англії , президент Німецького федерального банку , керуючий Банку Іспанії , керуючий Банку Португалії , професор економіки Копенгагенського університету Доповідачами комітету були Гюнтер Бер, співробітник БМР, який раніше працював у міністерстві фінансів Німеччини та Міжнародному валютному фонді, і Томмазо Падоа-Скьоппа, на той час високопосадовець Європейської комісії. Засідання комітету зазвичай проводилися в Базелі, паралельно з щомісячними зустрічами голів центральних банків у Банку міжнародних розрахунків.

Доповідь Доповідь комітету озаглавлена «Доповідь про економічний і валютний союз у Європейському співтоваристві». У ній викладався триетапний план створення Економічного та валютного союзу, включно з перетворенням наявного Комітету керуючих на Європейський валютний інститут і, зрештою, на Європейський центральний банк. Доповідь була схвалена Європейською радою в Мадриді в червні 1989 року. Тим не менш вона розглядалася як суперечлива, не в останню чергу у Великій Британії.

Після Мадридської зустрічі робоча група під головуванням Елізабет Гігу з Падоа-Скьоппою як заступником голови, відома як «Група Гігу», підготувала ґрунт для скликання Міжурядової конференції на засіданні Європейської ради в Страсбурзі в грудні 1989 року.

Оцінка та спадщина Ретроспективно Комітет Делора був вражаюче успішним, чому сприяло падіння Берлінської стіни через кілька місяців після представлення його остаточної доповіді. За словами Ламфалуссі, успіх пояснюється «геніальністю» Делора, який зумів переконати лідерів, і особливо Гельмута Коля, у незамінності валютного союзу для забезпечення життєздатності європейського єдиного ринку, що дозволило йому подолати опір національних центральних банків і особливо Бундесбанку.

Також із минулого часу Доповідь Делора приділила недостатню увагу питанням фінансової стабільності та банківського нагляду.

За словами Ларозьєра, ці питання вважалися надто суперечливими для орієнтованого на консенсус підходу комітету. Однак це було виправлено в Маастрихтському договорі за допомогою дозвільної застереження, яка два десятиліття потому стала основою для Європейського банківського нагляду, з принциповим рішенням у середині 2012 року та реалізацією в листопаді 2014 року.

Повний архів Комітету Делора зберігається в Європейському центральному банку.

Примітки