Міф про чистий Вермахт (нім. Mythos der sauberen Wehrmacht) — псевдоісторичний та історично-ревізіоністький міф, створений колишніми німецькими військовослужбовцями, який стверджує про непричетність регулярних військ Третього Райху (Вермахту) до Голокосту та інших німецьких військових злочинів, в тому числі на Східному фронті. Міф отримав значне розповсюдження в часи новоутренної ФРН після Другої світової війни, заперечуючи причетність військового командування до планування та підготовки воєнних злочинів.

Теоретики цього міфу, в тому числі колишні військовослужбовці, стверджували, що Вермахт був аполітичною структурою, незалежною від НСДАП, і що виконавці воєнних злочинів не розділяли погляди Адольфа Гітлера. Навіть в моменти прямого підтвердження воєнних злочинів, скоєних німцями, ревізіоністи покладають провину на СС та на інші військові формування, що які використовували злочинні та заборонені методи введення війни, а не на Вермахт. Цей міф був популяризований завдяки німецьким політикам часів ФРН та колишніми генералами Вермахту. Одним з головних ідеологів цього міфу став колишній Начальник генерального штабу сухопутних військ Третього Рейху, Франц Гальдер, який разом з колишніми офіцерами Вермахту розробив низку досліджень, які героїзували дії німецьких військових в період війни.

Поширенню міфу також сприяла м'яка політика денацифікації окупаційних адміністрацій Союзників та уряду ФРН на чолі з Конрадом Аденауером щодо колишніх членів НСДАП. Союзники вбачали перевагу у переозброєнні ФРН для проти дії уявної загрози зі сторони Радянського Союзу під час Холодної війни. У 1950 році канцлер Західної Німеччини Конрад Аденауер та колишні офіцери таємно зустрілися в абатстві Гіммерод, щоб обговорити переозброєння Західної Німеччини, та узгодили Гіммеродський меморандум. У цьому меморандумі були викладені умови, за яких Західна Німеччина мала переозброїтися: її військові злочинці повинні бути звільнені, «наклеп» на німецького солдата має припинитися, а також має бути підвищена громадська думка щодо Вермахту за кордоном.

Вермахт як організація Вермахт був об'єднаними збройними силами нацистської Німеччини. Разом Сухопутні війська (Heer), Військово-морські сили (Крігсмаріне) та Військово-повітряні сили (Люфтваффе) налічували близько 18 мільйонів чоловіків. Вермахт був створений 16 березня 1935 року із запровадженням військової повинності. Приблизно половина всіх німецьких громадян чоловічої статі служила у Вермахті, як призовники, так і добровольці.

Термін «чистий Вермахт » ( ) означає, що німецькі солдати, моряки та льотчики мали «чисті руки»; іншими словами, стверджується, що на їхніх руках не було крові від убитих військовополонених, євреїв чи цивільних осіб. Міф стверджує, що Гітлер та нацистська партія самостійно розробили війну на знищення, а воєнні злочини скоювали лише СС, спеціальні збройні сили нацистської партії.

Насправді, генерали Вермахту та багато нижчих чинів, аж до простих солдатів, були добровільними учасниками гітлерівської війни на знищення проти вважаних ворогів Німеччини. Війська Вермахту були співучасниками або скоювали численні воєнні злочини, регулярно допомагаючи підрозділам СС з мовчазної згоди офіцерів. Після війни уряд Західної Німеччини навмисно прагнув приховати інформацію про такі злочини, щоб виправдати колишніх воєнних злочинців та дозволити їм реінтеграцію в німецьке суспільство.

Передісторія

Військові Вермахту скоювали численні воєнні злочини, в тому числі у Польщі, Греції, Радянському Союзі та Югославії. Скоєння воєнних злочинів почалось з вторгнення в Польщу 1 вересня 1939 року, де нацисти вбивати цивільних, військовополонених та партизан. За час вторгнення, бійці Вермахту стратили від 16 до 27 тисяч поляків, в тому числі 3 тисяч військовополонених у місті Цепелюв.

У місті Крупки, німці вивела єврейське населення приблизно на милю від міста на зустріч зі своїми есесівськими катами. Кволих і хворих перевозили вантажівками, а тих, хто відбився, миттєво розстрілювали. Німецькі війська охороняли це місце і разом з есесівцями розстрілювали євреїв на краю ями. Вермахт був повноправним партнером у систематичних масових убивствах.

Бійці Вермахту також відзначались у викраданні жінок та дівчат з вулиць для подальших сексуальних зґвалтувань. Зазвичай за зґвалтування в СРСР вояки Вермахту отримували незначні покарання у порівнянні з аналогічними вчинками у європейських країнах. Зґвалтування нацистських солдатів не було військовою стратегією, на радянських окупованих територіях сексуалізоване насилля було масовим явищем і військове керівництво ставилося до нього нормально розглядаючи як «неминучий супровід війни», якщо лишень воно не підривало боєздатність підрозділу. У більшості випадках солдатів Вермахту засуджували не за зґвалтування, а за порушення расових законів, за якими не допускалися сексуальні контакти із жінками, яких нацистська ідеологія вважала «расово неповноцінними».

В Югославії, Вермахт почав системні вбивства євреїв з середині 1941, окремо від підрозділів СС. Начальник штабу німецької військової адміністрації, Гаральд Турнер, видав наках про реєстрацію єврейського місцевого населення до робітничих таборів. У вересні 1942 року, Вермахт був задіяний у вбивствах цивільних у Б'єловарсько-Крижевецькій жупанії, ще вони вбили 480 осіб. Водночас Вермахт засуджував аналогічні дії, вчинені фашистською партією усташів Незалежної Держави Хорватія.

Програна справа Третього Райху Американські історики, Рональд Смелсер та Едвард. Дж. Девіс, відначали схожість мфіу про Чистий Вермахт з міфом програної справи Конфедерації та те як колишні офіцери КША та Вермахту, такі як Джубал Ерлі та Франц Гальдер, були найбільш активними у просуванні цих міфів після завершення своїй війн. Обидва генерала грифікують Військові сили КША та Вермахту як військових організації на чолі з почесними, шанобливими та сміливими людьми, які програли через невдачу та значну перевагу ворога у кількості живої сили. Так само, як міф про програну справу зображував лідерів Конфедерації як шанобливих американських патріотів, які помилялися, намагаючись розбити Сполучені Штати, але все ж були гідними захоплення людьми та великими американськими героями; міф про «чистий Вермахт » також зображував лідерів Вермахту як шанобливих німецьких патріотів, які, можливо, помилялися, воюючи за Гітлера, але все ж були людьми, гідними найвищої шани. Обидва міфи прагнуть прославити відповідні військові сили Конфедерації та нацистської Німеччини, по-перше, зображуючи військових лідерів як людей найвищої честі, а по-друге, дистанціюючи їх від цілей, за які вони боролися. У випадку конфедератів заперечувалося, що вони боролися за верховенство білої раси та рабство, тоді як у випадку вермахту заперечувалося, що вони боролися за народну ідеологію нацистської Німеччини.

Обидва міфи наголошували на відповідних військових силах як силах порядку та захисту від хаосу з боку нижчих елементів. У випадку Півдня період Реконструкції зображувався міфологами «Програної справи» як жахливий час, коли чорношкірі, звільнені з рабства, нібито спустошували хвилю насильницьких злочинів за рахунок законослухняного білого населення Півдня, тим самим неявно виправдовуючи боротьбу Конфедерації. У випадку Німеччини війна на Східному фронті зображується як героїчна оборонна боротьба за захист «європейської цивілізації» від «азійських орд» Червоної Армії, яких завжди зображували в найпохмуріших тонах. Так само, як міф про «програну справу» пропагував образ вірного чорношкірого раба, щасливого служити своїм господарям, міф про «чистий Вермахт», підкреслюючи роль Російської визвольної армії та інших колабораціоністських підрозділів, що воювали пліч-о-пліч із Вермахтом, так само створював образ слов'ян, радих вітати Вермахт як своїх визволителів та рятівників. Зосереджуючись на оюразі бійців Вермахті як на визволителів, наратив мав тенденцію відволікати увагу від воєнних злочинів, скоєних у Радянському Союзі. Участь колабораціоністських підрозділів, сформованих у Радянському Союзі, у Голокості ніколи не згадувалася.

Спочатку, коли в 1941 році розпочалася операція «Барбаросса», народи Радянського Союзу в нацистській пропаганді зображувалися як недолюди (нім. untermenschen), які загрожували «європейській цивілізації» і до яких не можна було виявляти співчуття. З 1943 року нацистська пропаганда змінилася, оскільки народи Радянського Союзу, за винятком євреїв, зображувалися як пригноблені «єврейськими більшовиками», за визволення яких боролася Німеччина. Обидва напрямки нацистської пропаганди знайшли своє відображення в міфі про «чистий Вермахт ». З одного боку, акцент на злочинах, скоєних «азійськими» солдатами Червоної Армії, перегукувався з темою воєнної пропаганди про «азійські орди», що спустошували цивілізацію. З іншого боку, тема власівської армії як союзників Вермахту перегукнулася з темою воєнної пропаганди війни проти Радянського Союзу як благородної боротьби за свободу. У цьому відношенні існувала різниця в тому сенсі, що міф про «програну справу» зображував рабів, які не хотіли свободи, тоді як міф про «чистий Вермахт» зображував Вермахт як визволителів. Однак, так само, як міф про «програну справу» зображував покірних рабів, які відкидали свободу, бо їхні господарі так добре до них ставилися, у міфі про «чистий Вермахт» ніколи немає жодного натяку на рівність між німцями та радянським народом, а власівці завжди зображуються як покірні, що шукають керівництва та лідерства у своїх німецьких визволителів. Окремі члени РВА, такі як козаки, романтизувались, але водночас зображались як дикуни; люди, достатньо гідні, щоб бути союзниками Вермахту, але не насправді рівними їм.

Також дивитись

Денацифікація Німецька колективна провина Міф Роммеля Альберт Шпеер Німецькі воєнні злочини проти військовополонених у Другій світовій війні Нацизм та Вермахт Якби Фюрер знав

Примітки

Посилання