Битва в Плонинських лісах (також битва в Кодрі Плоніні, битва під Планинським лісом) відбулася в липні 1368 року між військами Молдавського князівства під проводом воєводи Петру I та військами Королівства Польського під командуванням короля Казимира III Великого, якого підтримував молдовський претендент на престол Стефан (син Стефана та онук Богдана Засновника). Збройне зіткнення стало першим задокументованим військовим конфліктом між Молдавським князівством і Польщею та завершилося розгромом польського війська.
Передумови Починаючи з 1366 року, Королівство Польське розширювало свої території під час війн за галицько-волинську спадщину, приєднавши західну частину Волині, а також просунувшись до східної Волині та Подолля, які межували з кордонами новоствореного Молдавського князівства.
У цей же період у Молдові виник династичний конфлікт після смерті воєводи Богдана I (1367). Законний спадкоємець Стефан помер у Марамуреші ще близько 1358 року, залишивши двох синів — Стефана та Петру. За підтримки місцевого населення та марамурешців владу захопив молодший брат Петру I. Старший брат Стефан, усунутий від престолу, втік разом із частиною скарбниці та вірними боярами до польського короля Казимира III Великого. Стефан звернувся по військову допомогу для здобуття престолу, обіцяючи натомість скласти васальну присягу. Казимир III прийняв пропозицію й направив загін для відновлення Стефана на молдовському троні, включивши до складу експедиційної армії лицарів із Краківської, Сандомирської, Люблінської та Руської земель.
Хід битви Опис битви зберігся у працях польських хроністів Яна Длугоша та Філіппо Буонаккорсі (Каллімаха). Бойові дії розгорнулися на території Шипинської землі, між містами Снятин і Чернівці.
Збройні сутички розпочалися одразу після того, як польсько-молдовська армія під керівництвом Стефана перетнула кордон. Головний бій відбувся у залісеному районі, відомому як Плонинські ліси (Кодрі Плоніні).
Молдавські війська під проводом Петру I уникали відкритого лобового зіткнення з важкоозброєною польською кіннотою. Натомість вони застосували тактику партизанської війни та засік — валили дерева на шляхах просування противника, влаштовуючи засідки у вузьких лісових проходах. Окрім того, значна частина молдовських воїнів, які прийшли зі Стефаном, під час битви перейшла на бік Петру I, зрадивши польських союзників (ймовірно, за попередньою таємною домовленістю між братами).
Внаслідок раптових атак та внутрішньої зради польське військо зазнало нищівної поразки. Значна частина воїнів загинула, а вцілілі потрапили у полон.
Наслідки та значення Битва завершилася вирішальною перемогою Молдавського князівства та катастрофою для польських військ. У цій битві молдавани захопили прапори Краківської, Сандомирської та Львівської земель, а також 9 родових прапорів польської шляхти. До полону потрапили високопоставлені польські воєначальники: Отто з Пільчі, Збіґнєв Олесницький та Навой з Тенчина.
Після битви Петру I примирився зі своїм братом Стефаном, виділивши йому в управління південно-східні території Молдови (Буджак), зберігши за собою центральні та північні землі.
Перемога над сильним сусідом стала важливою віхою в становленні молдовської державності, адже молодому князівству вперше вдалося відбити вторгнення великої іноземної армії. Румунський історик Штефан С. Горовей () охарактеризував значення цієї битви як «наріжний камінь, стовп, навколо якого будується генеалогія та хронологія перших молдовських воєвод XIV століття».
Див. також Шипинська земля Петру (молдовський господар) Польсько-молдовські війни
Примітки