Карл Ганс Дітріх Вернер фон Граверт (; 1867, Шпандау, Прусське королівство — 17 жовтня 1918, Ле-Като-Камбрезі, Франція) — німецький колоніальний офіцер, оберстлейтенант Прусської армії. Він відіграв значну роль у німецькій окупації Руанди.
Біографія Вернер фон Граверт був сином прусського генерал-лейтенанта Дітріха фон Граверта та його другої дружини Генрієтти, уродженої графині фон Блюменталь (1839–1889). Його братами та сестрами були Гідеон (1869–1941), Наталі (1870–1939), Марі (1873–1938) та Маргарета (1879–1945). Його зведеними братами були прусський генерал-майор Курт фон Граверт (1849–1921) та прусський оберстлейтенант Ганс фон Граверт (1851–1901).
Граверт навчався в Лицарській академії в Бранденбурзі-на-Гафелі та приєднався до Імперських охоронних сил Німецької Східної Африки до 1898 року. У жовтні 1898 року він та лейтенант Крамер отримали завдання від гауптмана Генріха Бете зайняти східний берег річки Рузізі та озера Ківу.
У 1898 році Граверт став головою військового округу в Усумбурі. На цій посаді німецький губернатор Густав Адольф фон Гецен доручив йому підтримувати владу бурундійського короля Мвезі IV Гісабо. Тим не менш, він познайомився з двома опонентами короля, Кілімою та зятем короля, Маконко, і вважав претензії на владу обох партій рівними. Під час відпустки гауптман Фрідріх Роберт фон Берінге за допомогою двох опонентів короля очолив повстання проти короля Гізабо, яке німці визнали в 1903 році. Це визнання було відкликано в 1905 році, а повстання закінчилися в 1906 році.
Під час відпустки в 1903 році в Берлін-Грюневальді виникла суперечка між Гравертом та фленсбурзьким адвокатом Людвігом Айє щодо нібито порушення «сімейної честі». Граверт застрелив Айє на дуелі та згодом був засуджений до двох років ув'язнення. Після менш ніж двох років ув'язнення в Магдебурзі його помилували та перевели назад до Східної Африки. Після повернення з Німеччини в 1904 році його знову призначили командувачем військового округу в Усумбурі в званні гауптмана (патент від 24 липня 1902 року). У 1906 році він став резидентом і комендантом в Урунді та Руанді. Він був відомий як «Головний королів». У 1907 році він очолив наукову експедицію до руандійського двору під керівництвом герцога Адольфа Фрідріха Мекленбурзького. Його наступником на посаді резидента Руанди став Ріхард Кандт.
У 1912 році він продовжував служити в Німецькій Східній Африці. Під час свого перебування у Східній Африці він отримав численні предмети від місцевого населення для пожертвування музеям Німеччини. Після початку Першої світової війни він продовжував служити в Німецькій Східній Африці, а в 1918 році був майором у штабі сил Німецької Східної Африки. Він повернувся до Німеччини в званні оберстлейтенанта до 1918 року і був смертельно поранений 17 жовтня 1918 року поблизу Ле-Като-Камбрезі під час боїв на Західному фронті.
Сім'я 30 вересня 1909 року одружився з Ельфрідою фон Ботмер у Ганновері.
Нагороди
Орден Святого Йоанна (Бранденбург), почесний лицар Залізний хрест 2-го і 1-го класу Королівський орден дому Гогенцоллернів, лицарський хрест з мечами
Примітки