Іва́н (Я́нку) Лу́пул (також відомий як Йоганн фон Лупул, , ; 9 вересня 1836, Вовчинець, Вижницький повіт — 1922, Чернівці) — буковинський румунський політик, правник, поет і письменник. Багаторічний депутат Буковинського крайового сейму, крайовий маршалок (президент) Герцогства Буковина (1892—1904), посол та другий віцепрезидент Палати послів австрійського Рейхсрату (1898—1900), цісарський таємний радник.
Біографія Здобув вищу юридичну освіту, після чого працював адміністративним чиновником у Чернівцях. Досить рано розпочав активну громадсько-політичну діяльність.
Політична діяльність У 1864 році був обраний депутатом Громадської (муніципальної) ради міста Чернівці, де працював до 1888 року.
У 1866 році здобув депутатський мандат у Буковинському крайовому сеймі від курії великих землевласників. Протягом тривалого часу був впливовим членом сеймового виконавчого органу — крайового виділу.
Із 1885 до 1894 року представляв інтереси краю як посол у Рейхсраті (австрійському парламенті у Відні). У 1898—1900 роках обіймав посаду другого віцепрезидента Палати послів Рейхсрату, ставши єдиним румуном в історії Австро-Угорщини, який досяг цього рангу.
Навесні 1892 року крайовий президент (губернатор) Буковини Антон граф Паче фон Фріденберг подав у відставку через гострий конфлікт щодо вживання румунської мови в офіційному діловодстві. Унаслідок цієї кризи чинний крайовий маршалок барон Александер Василь фон Серецький заявив, що більше не претендуватиме на посаду, та запропонував кандидатуру свого політичного соратника Івана Лупула. Восени 1892 року під час виборів нового очільника сейму суперником Лупула виступив барон Антон Кохановський фон Ставчан. Завдяки підтримці чотирьох русинських (українських) депутатів Іван Лупул здобув перемогу й став новим крайовим маршалком Герцогства Буковина. Цю посаду він обіймав протягом 12 років — до 1904 року, коли його змінив граф Георг Василь фон Серецький, син колишнього маршалка.
У серпні 1898 року був обраний головою новоствореної Румунської національної партії Буковини, яку очолював протягом одного року. До складу керівництва партії також увійшли Янку Флондор (віцеголова), Ніку Блинду (секретар), Модест де Грігорча, Георге Попович та Валеріу Браніште.
Ставлення до українського національного руху Попри послідовну румунську патріотичну позицію, Іван Лупул вирізнявся прагматизмом, відкритістю й толерантністю до українського національного відродження на Буковині.
У 1894 році він публічно визнав нагальну потребу заснування Української гімназії в Чернівцях і рішуче відстоював виділення фінансування на цей заклад у сеймовій бюджетній комісії.https://zbruc.eu/node/88992
У 1902 році в інтерв'ю львівській газеті «Gazeta Lwowska» лідер буковинських українців Степан Смаль-Стоцький дав високу оцінку діяльності Лупула, охарактеризувавши його як політика, котрий у стосунках з українцями завжди поводився коректно, чесно та неупереджено.https://web.archive.org/web/20240609003013/https://jbc.bj.uj.edu.pl/Content/20177/PDF/DIGCZAS002001_1902_165.pdf
Літературна діяльність Іван Лупул, як і його молодший брат Тудор Лупул (1838—1858), писав переважно німецькою мовою, що було нетипово з огляду на його активну роль у румунському національному русі.
Публікував прозові твори та публіцистичні статті в часописі «Sonntagsblatt der Bukowina». У 1902 році в Чернівцях вийшла друком його книжка «Streiflichter» ().
Утім, передусім він здобув визнання як ліричний поет. Літературознавці зараховують його доробок до традиції постромантизму в руслі спадщини Ніколауса Ленау та Генріха Гейне.
Був також діяльним членом Товариства румунської культури і літератури на Буковині ().
Вірші Лупула, написані німецькою мовою, доступні за цим посиланням.
Твори Streiflichter (Czernowitz, 1902) Поетичні та прозові публікації в газеті Sonntagsblatt der Bukowina
Примітки