Рома́н Володи́мирович Труш (позивний — «Грінго»; 28 червня 1992, м. Нововолинськ, Волинська область — 22 серпня 2024, м. Вінниця, Вінницька область) — український військовослужбовець, молодший лейтенант 150-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України, учасник війни на сході України та російсько-української війни. Кавалер ордена «За мужність» III ступеня (посмертно), Почесний громадянин Нововолинської міської територіальної громади (посмертно).
Життєпис Ранні роки та цивільне життя Народився 28 червня 1992 року в місті Нововолинську Волинської області. Хлопця виховувала мати Лілія Федорівна, лікарка-терапевтка Нововолинської центральної міської лікарні; зростав разом із молодшою на два роки сестрою Іриною. З 15 років важливою опорою та батьківським прикладом для Романа став вітчим Ярослав Володимирович.
З восьмирічного віку навчався у школі мистецтв гри на фортепіано та гітарі. Захоплювався великим тенісом, читанням літератури з психології та філософії, вивчав латину, слухав рок-музику та грав у комп'ютерні ігри.
Здобув середню освіту в Нововолинській школі-колегіумі № 1 (нині — ліцей). У 2011 році закінчив Нововолинський електромеханічний технікум за спеціальністю «Економіка». Згодом здобув вищу освіту у Львівському державному університеті внутрішніх справ за спеціальністю «Правознавство».
Військова служба (2017–2020) 13 лютого 2017 року підписав контракт зі Збройними силами України. Службу проходив у складі 39-го зенітного ракетного полку (м. Володимир).
Упродовж 2017–2019 років пройшов кілька ротацій у зоні проведення АТО та ООС на території Донецької та Луганської областей. Виконував завдання з виявлення повітряних цілей противника та прикриття механізованих підрозділів і об'єктів критичної інфраструктури.
Після закінчення терміну контракту 12 лютого 2020 року звільнився в запас та виїхав на роботу за кордон. З 2021 року працював на технологічному заводі у Будапешті.
Повномасштабне вторгнення З початком повномасштабного російського вторгнення влітку 2022 року повернувся з Угорщини до України. Тривалий час проходив реабілітацію через виробничу травму руки.
3 листопада 2022 року знову вступив до лав ЗСУ. Служив старшим механіком-водієм 4-го відділення 2-ї зенітної ракетної батареї 1-го зенітного ракетного дивізіону 39-го зенітного ракетного полку (позивний — «Грінго»). У складі підрозділу виконував завдання на Запорізькому напрямку, де обслуговував зенітні ракетні комплекси «Тор», здійснював протиповітряну оборону та знищував ворожі безпілотники, а також прикривав позиції 43-ї окремої артилерійської бригади.
У січні 2024 року подав рапорт щодо скерування на офіцерські курси. 1 березня 2024 року у званні молодшого лейтенанта був призначений у новостворену 150-ту окрему механізовану бригаду на посаду офіцера психологічного супроводу. Прагнучи обійняти командну посаду на передовій, у квітні — травні 2024 року пройшов інтенсивний вишкіл у Польщі та очолив механізовану роту.
З 27 липня 2024 року командував ротою під час оборонних боїв за місто Торецьк Бахмутського району Донецької області.
Загибель Увечері 10 серпня 2024 року під час мінометного обстрілу позицій роти поблизу Торецька зазнав важких поранень. Побратими евакуювали його до стабілізаційного пункту в місті Дружківці, звідки пораненого офіцера доправили до Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені І. І. Мечникова у Дніпрі, а згодом — до Вінницької обласної лікарні.
22 серпня 2024 року молодший лейтенант Роман Труш помер від отриманих поранень у лікарні міста Вінниці.
Похований 24 серпня 2024 року на монастирському кладовищі в селі Низкиничі Володимирського району Волинської області. У захисника залишилися мати, сестра та вітчим.
Нагороди та вшанування пам'яті Орден «За мужність» III ступеня (посмертно) — за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов'язку (згідно з Указом Президента України № 392/2025 від 6 червня 2025 року). Нагороду вручено рідним загиблого 23 серпня 2025 року під час урочистостей до Дня Державного Прапора України у Нововолинську. Звання «Почесний громадянин Нововолинської міської територіальної громади» (посмертно) — присвоєно рішенням сесії Нововолинської міської ради від 14 лютого 2025 року; відзнаку вручено родині 23 серпня 2025 року.
Примітки