Месоамерика або Мезоамерика () — це історичний регіон і культурна область, що охоплює сучасні території центральної та південної Мексики, весь Беліз, Гватемалу, Сальвадор, західну частину Гондурасу, а також регіон в Нікарагуа та Коста-Риці. Як культурна область, Мезоамерика визначається сукупністю культурних рис, сформованих і поширених її корінними культурами.
У доколумбову епоху багато корінних суспільств процвітали в Мезоамериці понад 3 000 років до початку іспанської колонізації Америк на острові Гаїті у 1493 році. У світовій історії Мезоамерика стала місцем двох історичних трансформацій: (i) первинного виникнення міських центрів і (ii) формування культур Нового Світу внаслідок змішання корінних мезоамериканських народів з європейськими, африканськими та азійськими народами, запровадженими іспанською колонізацією Америк. Мезоамерика є однією з шести територій світу, де давня цивілізація виникла незалежно (див. Колиска цивілізації), і другою в Америці поряд із цивілізацією Норте-Чико на території сучасного Перу. Мезоамерика також є одним із лише п'яти регіонів світу, де писемність, як відомо, розвинулася незалежно (іншими є Стародавній Єгипет, Індія, Шумер та Китай).
Починаючи ще з 7000 року до н. е., одомашнення какао, кукурудзи, квасолі, томатів, авокадо, ванілі, гарбуза та перцю чилі, а також індички та собаки, призвело до переходу від племінних груп мисливців-збирачів палеоіндіанців до організації осілих землеробських поселень. У наступний формативний період у цьому регіоні поширилися сільське господарство та такі культурні риси, як складна , двадцяткова система числення, , традиція гри в м'яч та особливий . Поселення почали набувати соціальної стратифікації та перетворюватися на вождівства; зводилися великі церемоніальні центри, з'єднані мережею торгових шляхів для обміну предметами розкоші, такими як , жад, какао, кіновар, мушлі , гематит та кераміка.Хоча мезоамериканська цивілізація знала про колесо та основи металургії, жодне з цього не набуло технологічного значення.
Серед найдавніших складних цивілізацій була культура ольмеків, що населяла узбережжя Мексиканської затоки і поширювалася вглиб країни та на південь через Теуантепецький перешийок. Часті контакти та культурний обмін між ранніми ольмеками й іншими культурами в Чіапасі, Оахаці та Гватемалі заклали основу мезоамериканського культурного ареалу. Усе це стало можливим завдяки розвиненим , особливо вздовж узбережжя Тихого океану.
У наступний докласичний період серед мая почали розвиватися складні міські державні утворення; водночас спостерігалося піднесення таких центрів, як і Калакмуль у Мексиці; Ель-Мірадор і Тікаль у Гватемалі, а також сапотеків у Монте-Албані. Протягом цього періоду в культурах епіольмеків та сапотеків були розроблені перші справжні мезоамериканські системи письма. Мезоамериканська традиція писемності досягла свого розквіту в класичному логосилабічному письмі мая.
У Центральній Мексиці місто Теотіуакан досягло розквіту на піку класичного періоду; воно сформувало військову та торговельну імперію, чий політичний вплив поширювався на південь, у регіони мая, та на північ. Після занепаду Теотіуакана близько 600 року н. е. спалахнула боротьба за владу між кількома важливими політичними центрами в центральній Мексиці, такими як Шочікалько та . У цей час, протягом епікласичного періоду, народи науа почали мігрувати з півночі на південь у Мезоамерику і згодом стали політично та культурно домінантними в центральній Мексиці, витіснивши носіїв ото-мангських мов.
Протягом раннього посткласичного періоду в Центральній Мексиці панувала культура тольтеків, а в Оахаці — міштеків. У низовинах мая важливими центрами були Чичен-Іца та Маяпан. Під кінець посткласичного періоду ацтеки Центральної Мексики розбудували , що охоплювала більшу частину центральної Мезоамерики.
Унікальна мезоамериканська культурна традиція перервалася з іспанським завоюванням у XVI столітті. Євразійські хвороби, як-от віспа та кір, що були ендемічними серед колоністів, але новими для Північної Америки, спричинили загибель понад 90 % корінного населення, що призвело до величезних втрат для їхніх суспільств і культур«Meso-America», Oxford English Reference Dictionary, 2nd ed. (rev.) 2002. () Oxford: Oxford University Press; p. 906.(2000): Atlas del México Prehispánico. Revista Arqueología mexicana. Número especial 5. Julio de 2000. Raíces/ Instituto Nacional de Antropología e Historia. México.. Протягом наступних століть мезоамериканські індіанські культури поступово підпали під іспанське колоніальне панування. Окремі аспекти мезоамериканської культурної спадщини досі зберігаються серед корінних народів, що населяють Мезоамерику. Багато хто з них продовжує розмовляти мовами своїх предків і дотримуватися звичаїв, що сягають корінням у мезоамериканське минуле.
Етимологія та визначення
Термін Мезоамерика буквально означає «середня Америка» грецькою мовою. часто вживається щодо ширшого регіону американського континенту, проте раніше воно також використовувалося у вужчому значенні як синонім Мезоамерики. Прикладом цього є назва 16-томного видання «Довідник індіанців Середньої Америки» (The Handbook of Middle American Indians). У широкому розумінні «Мезоамерика» — це територія, що є домівкою для мезоамериканської цивілізації, яка охоплює групу народів із тісними культурними та історичними зв'язками. Точні географічні межі Мезоамерики змінювалися з часом, оскільки цивілізація розширювалася на північ і південь від свого ядра в південній частині Мексики.
Цей термін вперше використав німецький етнолог , який помітив подібність між різними доколумбовими культурами в межах регіону, що охоплював південну Мексику, Гватемалу, Беліз, Сальвадор, західний Гондурас, а також тихоокеанські низовини Нікарагуа та північно-західну частину Коста-Рики. У межах традиції — панівної початку та середини XX століття — Кірхгофф визначив цю зону як культурний ареал на основі сукупності взаємопов'язаних спільних рис, що виникли внаслідок тисячоліть міжрегіональної та внутрішньорегіональної взаємодії (тобто дифузії). Мезоамерика вважається майже прототиповим культурним ареалом. Нині цей термін повністю інтегрований у стандартну термінологію доколумбових антропологічних досліджень. Навпаки, споріднені терміни Арідоамерика та Оазисамерика, які стосуються відповідно північної Мексики та заходу Сполучених Штатів, не набули широкого вжитку.
Деякі з важливих культурних рис, що визначають мезоамериканську культурну традицію: Садівництво та використання рослин: на основі вирощування кукурудзи; плавучі сади; використання паперу з кори та агави (див. також ) для ритуальних цілей, як матеріалу для письма, а також використання агави для приготування їжі та виготовлення одягу; культивація какао; подрібнення кукурудзи, розм'якшеної золою або вапном; палиця для копання у формі гарпуна Одяг та предмети особистого вжитку: , дзеркала з полірованого каменю, тюрбани, сандалії з підборами, текстиль, оздоблений Архітектура: будівництво ступінчастих пірамід; стукові підлоги; майданчики для гри в м'яч із кам'яними кільцями (див. використання та ритуальну мезоамериканську гру в м'яч) Ведення записів: використання двох різних (260-денного ритуального календаря та 365-денного календаря на основі сонячного року); використання місцевих піктографічних та ієрогліфічних (логосилабічних) систем письма; чисел (див. також двадцяткову систему числення); «століття» тривалістю п'ятдесят два роки; вісімнадцятимісячний календар; книги-складні Торгівля: спеціалізовані ринки; ринки типу «універмагів», розділені за спеціалізацією товарів Зброя та ведення війни: дерев'яні мечі з вбудованими в краї кам'яними пластинами (див. макуауітль), військові ордени (лицарі-орли та лицарі-ягуари); глиняні кульки для духових трубок; обладунки з бавовняною підкладкою; мандрівні торговці, які виконують роль шпигунів; війни з метою захоплення жертв для ритуалів Ритуал і міф: практика різних форм ритуальних жертвоприношень, включаючи людські жертвоприношення та жертвоприношення перепілок; папір і каучук як ритуальні підношення; пантеон богів або духів; акробатичний танець літунів (див. та танець літунів тотонаків); 13 як ритуальне число; ритуальний період 20 x 13 = 260 днів; міфічна концепція одного або кількох потойбічних світів та важкої подорожі до них; дні з добрими та поганими прикметами; , заснований на поєднанні шаманізму та природних божеств, а також спільна система символів Мова: лінгвістичний ареал, визначений , що поширилися територією шляхом дифузії.
Географія
Розташована на перешийку, що з'єднує Північну та Південну Америку між 10° та 22° північної широти, Мезоамерика має складне поєднання екологічних систем, топографічних зон і природних умов. Ці різні природні ніші поділяють на дві широкі категорії: низовини (території між рівнем моря і 1000 метрів) та альтіплано, або високогір'я (розташовані між 1000 і 2000 метрами над рівнем моря). У низинних районах найпоширенішими є субтропічний і тропічний клімат, що характерно для більшої частини узбережжя вздовж Тихого океану, Мексиканської затоки та Карибського моря. Високогір'я демонструють значно більшу кліматичну різноманітність — від сухого тропічного до холодного гірського клімату; переважаючим є помірний клімат із теплими температурами та помірною кількістю опадів. Кількість опадів варіюється від посушливих районів Оахаки і північного Юкатану до вологих південних тихоокеанських і карибських низовин.
Культурні підрегіони У межах Мезоамерики вирізняють кілька окремих підрегіонів, які визначаються поєднанням географічних і культурних характеристик. Ці підрегіони мають радше умовний, аналітичний характер, ніж чітке культурне значення, а їхні межі не є строго визначеними. Наприклад, область мая можна поділити на дві загальні частини: низовини і високогір'я. Низовини, своєю чергою, поділяють на південні та північні низовини мая. Південні низовини мая зазвичай вважають такими, що охоплюють північну частину Гватемали, південні райони Кампече і Кінтана-Роо в Мексиці, а також Беліз. Північні низовини охоплюють решту північної частини півострова Юкатан. До інших регіонів належать Центральна Мексика, Західна Мексика, низовини узбережжя Мексиканської затоки, Оахака, південні тихоокеанські низовини та Південно-Східна Мезоамерика (що включає північний Гондурас).
Рельєф У Мезоамериці спостерігається значна топографічна різноманітність — від високих гірських вершин, що оточують Долину Мехіко та розташовані в центральній частині гірської системи Сьєрра-Мадре, до низьких рівнин північної частини півострова Юкатан. Найвищою горою Мезоамерики є Піко-де-Орісаба — згаслий вулкан на кордоні штатів Пуебла і Веракрус. Його висота становить 5636 м.
Гірська система Сьєрра-Мадре що складається з кількох менших хребтів, простягається від північної частини Мезоамерики на південь через Коста-Рику. Цей гірський ланцюг історично має вулканічне походження. У центральній та південній частині Мексики ділянка гірського ланцюга Сьєрра-Мадре відома як Трансмексиканський вулканічний пояс. У межах хребта Сьєрра-Мадре налічується 83 неактивні та діючі вулкани, зокрема 11 у Мексиці, 37 у Гватемалі, 23 в Ель-Сальвадорі, 25 у Нікарагуа та 3 у північно-західній частині Коста-Рики. За даними Мічиганського технологічного університету, 16 із них досі залишаються активними. Найвищим діючим вулканом є Попокатепетль заввишки 5452 м. Цей вулкан, що зберіг свою назву з мови Науатль, розташований за 70 км на південний схід від Мехіко. Серед інших визначних вулканів — Такана на кордоні Мексики та Гватемали, Тахумулько та Санта-Марія в Гватемалі, Ісалько в Сальвадорі, у Коста-Риці, Серро-Негро, а також Консепсьйон і Мадерас на острові Ометепе, який утворений цими двома вулканами, що піднімаються з вод озера Косіболка в Нікарагуа.