Шманкевич Євген Іванович (1882 – 1939), український історик, правник і викладач.
Біографія Прийомний син священика Подільської губернії Іоанна Шманкевича. Отримав юридичну освіту, державну службу розпочав 1912 р. в чині колезького секретаря у місті Вільно виконуючим обов’язки помічника секретаря Віленської судової палати (прокурорський нагляд). З 1913 р. служив у повітовому містечку Ліда Віленської губернії судовим слідчим (4-та дільниця Лідського повіту) . З початком І-ї світової війни переїхав у Кам’янець-Подільський Подільської губернії, де служив членом Кам’янець-Подільського окружного суду.
Після революції як правник брав участь у діяльності українських урядів. З кінця травня 1918 р. брав участь у діяльності Культурної комісії при Українській мирній делегації на переговорах з РСФРР як представник міністерства судових справ гетьманату П. Скоропадського.
В добу Директорії УНР входив до складу створеної в січні 1919 р. у Кам’янець-Подільському «комісії для ліквідації всіх прикордонних конфліктів, які виникли та виникнути можуть на всьому протязі Українсько-Румунського кордону». Наказом Міністерства народної освіти УНР від 17 вересня 1919 р. був призначений в комісію по підготовці статуту Національного архіву в Києві.
В жовтні 1919 р. призначений професорським стипендіатом Кам’янець-Подільського державного українського університету по кафедрі політичної економії при щойно створеному правничому факультетіКрасуцький М. Грона калини червоні. – Іван Огієнко і сучасна наука та освіта. Сер.: Історична та філологічна. - 2013. - Вип. 10. - С. 333.. Займався викладацькою роботою та розбудовою університету, зокрема, передав університетській бібліотеці особисте зібрання книг .
Після приходу більшовиків зазнав політичних переслідувань. У 1921 р. арештовувався Вінницькою ЧК, після звільнення знову був затриманий Кам’янець-Подільською ЧК. В той період в ЧК не вистачало професійних кадрів, але Є.І. Шманкевич служити слідчим в апараті ЧК відмовився і був висланий до ХарковаА. Я-кий. Листи з України.
Проводив викладацьку роботу, був аспірантом Харківської науково-дослідної кафедри історії УкраїниБогдашина О.М. Діяльність Харківської науково-дослідної кафедри історії української культури імені академіка Д. І. Багалія (1921–1934 рр.). –Х. : Вид. ХДПУ, 1994. - 196 с. – С. 185. по секції історії українського права. Пізніше секція історії українського права була виокремлена в окрему кафедру Харківського інституту народної освіти. У 1925 – 1927 рр. професор Є.І. Шманкевич залучався до роботи в Комісії для виучування історії західноруського і українського права ВУАН, вивчав питання недослідженої форми братського суду в Любліні. На основі наявної в особистому архіві «Записової книги» Люблінського Спаського братства за 1551-1637 рр. підготував наукову публікацію .
Після судового процесу над Спілкою визволення України та ряду реорганізацій у структурі ВУАН навесні 1930 р. комісію було переіменовано на Комісію історії українського права, перед нею постали інші завдання, а на її членів почався тиск з боку партійних органів та керівництва академії. В лютому 1934 р. у зв'язку з реорганізацією ВУАН комісія була ліквідована, її діяльність оцінена як ідеологічно ворожа і науково безплідна. Її колишні члени були репресовані.
Є.І. Шманкевича вислали в Узбекистан. Викладав російську мову та літературу в школах. Помер і похований у Ташкенті.
Родина: дружина Наталія Олександрівна, вроджена Махцевич (1894-1959), син Юлій (1914-?).
Посилання
Джерела та література Енциклопедія українознавства: Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1984. – Т. 10. – С. 3885-3895 . Мищак, Іван. Основні напрямки наукової діяльності комісії для виучування історії західноруського та українського права ВУАН. – Наукові записки інституту законодавства Верховної Ради України. – № 1/2015. – С. 16. Посвістак, О.А. Політичні репресії проти культурно-освітньої та наукової інтелігенції Поділля на початку 1920-х рр. – Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статей). – К.: 2007 . Усенко, І.Б. Комісія ВУАН для виучування історії західноруського і українського права. – Енциклопедія історії України: у 10 т. – К. : Наук. думка, 2007. – Т. 4 : С. 474 .