Антонін Пій (; 86-161) — римський імператор (138—161) з династії Антонінів.
З 139 року Антонін Пій носив титул «Батько Вітчизни». Мав низку спеціальних титулів перемоги: Britannicus («переможець британський») з 142, Germanicus («переможець германський») з 144 та Dacicus («переможець Дакії») з 156 року.
Агномен Пій, тобто Благочестивий, Антонін одержав за відсутність явних пороків під час правління. Був четвертим з П'яти добрих імператорів. Належав до стародавнього роду з Ланувії, був сенатором столиці. Сучасниками вважався справедливим володарем із доброю вдачею. Упродовж усіх двадцяти років свого правління, протягом яких він із великою пишністю відсвяткував дев'ятисотий ювілейний рік міста Рима, вів оборонну політику розвитку. Продовжував політику Адріана, уникав війн і зводив для укріплення кордонів оборонні споруди, найвідоміша з яких вал Антоніна, або стіна Антонія. Його дочка стала дружиною Марка Аврелія Антоніна.
Пій помер 21 березня 161 року від хвороби, яка супроводжувалася гарячкою і тривала лише кілька днів. У той час в державі вирувала моровиця («Чума Антоніна»), тому, можливо, що саме від неї він і помер. Окрім того, не виключають інші хвороби: малярію, черевний тиф, пневмонію. Не маючи спадкоємця по чоловічій лінії, передав владу своєму зятеві.
Життя до приходу до влади
Сім'я Майбутній імператор Тіт Аврелій Фульв Бойоній Аррій Антонін народився 19 вересня 86 року у ланувійському маєтку своїх батьків у південно-східній частині Риму. Сім'я його батька, консула 89 року Тіта Аврелія Фульва, походила з міста Немаус у провінції Нарбонська Галлія. Дідом Антоніна по батьківській лінії був дворазовий консул і префект Рима Тіт Аврелій Фульв. Матір'ю Антоніна була Аррія Фаділла, донька гала за походженням, дворазового консула і друга письменника Плінія Молодшого Гнея Аррія Антоніна і Бойонії Процилли. На його честь було названо Антоніна.
Між 110-м і 115-ми роками Антонін одружився з Аннією Галерією Фаустиною Старшою. За розповіддю «Історія Августів» про Фаустину «було багато розмов через її занадто вільний і легковажний образ життя, але він — тобто Антонін — поклав цьому кінець, хоч і страждав у глибині душі». Фаустина була дочкою дворазового консула Марка Аннія Вера і Рупілії Фаустини (зведена сестра римської імператриці Вібії Сабіни). Фаустина була відома своєю мудрістю, провела усе своє життя у турботі над бідними та знедоленими.
Фаустина народила Антоніну чотирьох дітей — двох синів та двох дочок: Марк Аврелій Фульв Антонін (помер до 138 року). Його могильна плита була знайдена у Мавзолеї Адріана в Римі; Марк Аврелій Антонін Галерій (помер до 138 року). Його могильна плита була знайдена у Мавзолеї Адріана в Римі, а також його ім'я було на грецькій імператорській монеті. Аврелія Фаділла (померла в 135 році) — стала дружиною консула-суффекта 145 року Луція Ламію Сільвана. Дітей вони не мали. Її могильна плита була знайдена в Італії. Аннія Галерія Фаустина Молодша (між 125 і 130 роком — 175 рік) — майбутня римська імператриця, у 146 році одружилася зі своїм двоюрідним братом, майбутні імператором Марком Аврелієм.
Антонін жив у юнацтві в Лоріумі на Аврелієвій дорозі, неподалік від Риму. Здається, завжди вважав своїм рідним місцем це місто, тому що згодом він побудував тут палац і провів у ньому останні роки життя. Про його життя до приходу до влади відомо небагато. У трирічному віці Антонін втратив батька; тоді його мати стала дружиною консула-суффекта 98 року Публія Юлія Лупа, в шлюбі з яким народилися дві дочки: Аррія Лупулла і Юлія Фаділла. У дитинстві Антоніна виховували обидва його діди. Чоловічу тогу, яка свідчила про досягнення зрілості, Антонін надів у 100 році або на початку 101 року, ймовірно, на свято лібералів у березні 101 року. Після цього він, що було природно для нащадків знатних родів, почав кар'єру.
Кар'єра Першими постами, які займав Антонін, були, очевидно, посади військового трибуна і вігинтивіра. Автор біографії Антоніна в «Історії Августів» Юлій Капітолін повідомляє, що він обіймав посади квестора, під час якої виявив щедрість, претора (призначення на це місце він пишно відсвяткував) і ординарного консула.
Після свого консульства в 120 році Антонін, в силу свого характеру, вийшов у відставку і вирушив вести спокійне життя в заміський будинок. Але йому не дозволили залишатися довго вільним від посад. Незабаром імператор Адріан включив його до складу колегії з чотирьох консулярів, яким доручив керувати італійськими судовими округами, при чому свої обов'язки Антонін виконував у таких багатих областях, як Етрурія і Умбрія, де знаходилися імператорські маєтки. Ця посада мала велике значення, особливо під час відсутності імператора в Італії, і, хоча не давала військової влади, була високою нагородою для своїх власників. На неї міг бути призначений тільки лояльний і той, хто заслуговує на довіру людей.
Під час правління Італією, як розповідає знову ж таки «Історія Августів», Антоніну «було дано знамення чекати його імператорської влади». Чудову репутацію він отримав під час керування Азією як проконсул між 133-м і 136-ми роками. Існує історія, що ніби-то під час свого проконсульства він побився з найвідомішим софістом того часу Геродом Аттиком на горі Іда. Після повернення з провінції Антонін увійшов до складу відновленої імператорського ради. Він завжди виступав прихильником м'яких заходів при вирішенні будь-яких питань. Він здобув прихильність імператора Адріана.
Антонін зробив прекрасну кар'єру і міг би піти у відставку, але події 138 року радикально змінили його майбутнє. У січні 138 року названий син і спадкоємець імператора Луцій Елій Цезар раптово помер від хвороби. Адріан зустрівся з сенатом і вирішив усиновити й оголосити спадкоємцем Антоніна, якому дав час подумати над пропозицією. Нарешті, після тривалих роздумів Антонін прийняв її і 25 лютого був усиновлений Адріаном, отримавши повноваження трибуна і проконсула. Крім того, Адріан поставив однією з умов усиновлення Антоніном Марка Аннія Віра і Луція Вера, сина покійного Елія Цезаря, для продовження династії. На честь Антоніна була випущена серія монет, на яких він іменувався Титом Елієм Цезарем Антоніном. Згідно з розповіддю Евтропія, після усиновлення Антонін роздав своє майно на платню воїнам і допомогу друзям.
Правління Коли Адріан помер 10 липня 138 року і був похований у однойменному мавзолеї. Антонін мирно сів на престолі названого батька. Останніми роками правління Адріан підірвав свій авторитет перед сенатом тим, що урізав його повноваження і деяких сенаторів стратив, тому сенат вирішив пам'ять імператора піддати прокляттю. А це, у свою чергу, ставило під сумнів легітимність влади Антоніна. Тому його правління почалося із деяких труднощів, тому, коли він вирішив обожествити свого попередника, сенат виявився проти. Врешті решт через страх втручання армії сенат відступив, але добився відміни непопулярної посади виїзних суддів, які діяли на території самої Італії. У результаті за свої зусилля імператор отримав прізвисько «Пій» ( — благочестивий).
«Історія Августів» дає п'ять варіантів причин отримання прізвиська: Антонін на очах сенату простягнув руку, щоби підтримати свого тестя; Він зберіг життя усім, кого за наказом Адріана повинні були стратити; Імператор удостоїв покійного Адріана різноманітних почестей; Він не допустив, щоби Адріан покінчив життя самогубством; Антонін від природи був дуже милосердним. Найбільш вірогідною є третя версія. 139 року Антоній Пій за римським звичаєм прийняв титул «Батька Батьківщини», хоча спочатку хотів від нього відмовитися. Однак імператор відхилив пропозиції сенату перейменувати вересень в антонін, а жовтень у фаустин — на честь себе та своєї дружини. Фаустина Старша отримала від сенату титул Августи. Відомо, що Антоній Пій лише один раз покинув межі Італії за весь час свого правління, живучи постійно на своїй віллі у Ланувії. Основними принципами його правління були «» (справедливість, щастя, вірність). При ньому провінції досягли свого розквіту. Однією із головних чеснот правління Пія було те, що він був легкодоступним для усіх своїх підданих. Антонін Пій вирішував деякі суперечки, що виникали в провінціях. Ось один із прикладів: деякі громадяни Фів були в суперечці із містом Платеї через певні землі, що знаходилися між їхніми містами. Бувши не в змозі розв'язати це питання самостійно, вони винесли його на суд імператора, і останній вдовольнив їхнє прохання.
Внутрішня політика При вступі на престол імператор скасував цілком для жителів Італії і наполовину для провінціалів податок, призначений із приводу його усиновлення. Коли дружина імператора Фаустина померла в 141 році, це стало великим ударом для імператора, який палко її кохав, як ми знаємо з його власних слів. У Сардах був заснований культ Фаустини і Артеміди. Крім того, була викарбувана серія монет із портретом Фаустини і створений благодійний фонд для допомоги дівчаткам-сиротам Італії, названий «Фаустинські дівчинки» (). Імператор наказав своїм прокураторам проявляти помірність при зборі податків, а з тих, хто перевищував допустиму міру, він вимагав звіту про вчинені ними дії. Він був завжди готовий прислухатися до заяв, поданих провінціалами на своїх прокураторів, і будь-якого винного примушував повернути награбоване їх власникам.
У 148 році в Римі були відзначені 900-річчя з дня заснування міста і десятиліття правління Антоніна Пія. На честь цих подій у столиці були організовані грандіозні ігри, які тривали протягом декількох днів. До Риму привезли на огляд публіки безліч екзотичних тварин, зокрема слонів, жирафів, тигрів, носорогів, крокодилів і гіпопотамів. Народу роздавали подарунки. Була випущена серія монет, де відзначалися походження римлян від троянців, латинян, сабінян і заслуги богів, які захищали місто. Монети, які пов'язані з Енеєм, Ромулом, Нумой Помпілієм і Октавіаном Августом, побічно називаючи Антоніна наступником цих чотирьох правителів. У зв'язку з витратами на святкування імператор знизив кількість срібла в денарії з 89 % до 83,5 %, тобто фактична маса срібла зменшилася з 2,88 грамів до 2,68 грамів. Збитків імперській скарбниці також завдавали масові стихійні лиха, що розоряли мало не цілі провінції. На островах Егейського моря і в Малій Азії стався ряд землетрусів. Від спустошливих пожеж постраждали такі великі міста, як Рим, Нарбонна, Антіохія, Карфаген.
Імператор використовував власні кошти для розподілу серед голодуючих: масла, зерна і вина. Допомагав відновлювати Рим, який постраждав внаслідок пожежі, а також надавав допомогу провінціям. Відомо, що до моменту смерті Антоніна в 161 році в римській скарбниці перебувала величезна сума в 675 мільйонів денаріїв.