Бугі-вугі () — соціальний (доступний для непрофесіоналів на вечірках зі зміною партнерів), парний свінговий танець, що з'явився у післявоєнній Європі, куди його завезли американські солдати.
За походженням є Європейською версією лінді хопу, який додатково зазнав змін через виникнення та поширення нового музикального жанру в 50-х роках минулого століття — рок-н-ролу. Виконується більш лінійно та вертикально з енергійними рухами ніг. Бугі-вугі звичайно танцюють під рок-н-рольну і блюзову музику.
Танець був дуже поширений в Європі у 1940-1960-ті роки під своїм іменем і назвами «джиттербаґ», «рок-н-рол», «ле рок» й іншими. З часом перетворився на виключно спортивний танець. Але у 1980-1990-ті роки групами ентузіастів на хвилі загального відродження свінгу було відновлено значення бугі-вугі як соціального танцю.
Наразі, танець Бугі-Вугі продовжує активно розвиватися та набувати популярності в Європі, найбільше танець поширений в Німеччині, Франції та Італії. Неймовірно популярний в Скандинавських країнах. Останнім часом почався також активний розвиток бугі-вугі в країнах Північної та Південної Америки.
В Україні танець Бугі-Вугі почав свій активний розвиток на початку 2000-х років і, незважаючи на всі перепони, продовжує розвиватися й досі.
Історія
Етимологія
Достеменно невідомо походження назви бугі-вугі, але поширення її у середовищі афроамериканців вказує на можливе африканське коріння. Так, мовою банту mbuki-mvuki означає скинути одяг для танцювального виступу.Joseph E. Holloway Africanisms in American Culture. — Indianapolis: Indiana University Press, 2005. — с. 94, ISBN 9780253217493 У мові мандінка слово buga і у мові гауса buga чи bugi означає бити в барабан.Peter Davies Success with words: a North American guide to the English language. — New-York: Reader's Digest Association, 1983. — с. 89, ISBN 9780888501172 А у Західній Африці bogi й bogi-bogi — танцювати. Значення всіх цих слів узгоджуються з подальшим розвитком терміну бугі-вугі як назви танцю і танцювальної музики.
Походження
Наприкінці XIX століття — в 1870-х роках чорношкірі піаністи Техасу починають виконувати музику, яку згодом назвуть предтечею бугі-вугі.Elliot Paul That Crazy American Music. — Indianapolis & New-York: The Bobbs-Merrill Company, Inc., 1957. — с. 208 Цей стиль стає відомим як «Barrelhouse» і «Honky Tonk» (обидві назви означають бар, питний заклад, придорожню забігайлівку) — за назвами типу закладів, в яких грали таку музику.Peter J. Silvester The Story of Boogie-Woogie: A Left Hand Like God. — New Jersey: Scarecrow Press, 2009. — с. 36, 9, 193, ISBN 9780810869332 Першим записом саме бугі-вугі можна вважати «New Orleans Hop Scop Blues» Джорджа Томаса, що вийшов у 1910 році. (освітній телесеріал у Великій Британії), епізод про бугі-вугі, 1986, з коментарями музичного історика Поля Олівера У 1927 році був випущений класичний запис «Honky Tonk Train Blues», але «офіційна» поява стилю «бугі-вугі» датується 29 грудням 1928-го, коли вийшов запис «Pinetop's Boogie Woogie» .Paul Du Noyer The Illustrated Encyclopedia of Music. — London: Flame Tree Publishing, 2003. — с. 165, ISBN 1-904041-96-5 Слово «boogie» в тодішньому сленгу мало два значення — ним називали, по-перше, сексуальний контакт, а по-друге, просто стан «повної насолоди і задоволення».
Клеренс Сміт до своєї музичної кар'єри працював танцівником водевілю і тепістом. На той час в танцях вже існувало багато рухів, що використовували словосполучення бугі-вугі в назві, наприклад, в автентичному джазі були рухи під назвами «бугі бек»Бугі бек на lindyhopmoves.com і «бугі форвард»,Бугі форвард на lindyhopmoves.com а один з кроків популярного у 1920-х танцю «Ballin' the Jack» називався бугі-вугі. І Клеренс Сміт використовує яскраве слово для своєї композиції. Так музичний стиль бугі-вугі отримує своє ім'я.
Протягом усіх 1940-х вплив музичного стилю бугі-вугі спостерігався в безлічі аранжувань, які виконувалися біг-бендами. Дуже популярними стають композиції Вілла Брадлі () «Beat Me Daddy, Eight To The Bar», Томмі Дорсі () «Boogie Woogie», Джина Крупи () «Drum Boogie».
У свінгових танцях на той час панував лінді хоп, який з винаходом парних акробатичних трюківFrankie Manning, Cynthia R. Millman Frankie Manning: Ambassador of Lindy Hop. — Philadelphia: Temple University Press, 2007. — с. 84, ISBN 9781592135639 стає головним елементом танцювальних шоу і кінострічок. З'являються інші різновиди свінгових танців, такі як іст-кост-свінг (спрощена шестирахункова версія лінді-хоп), і голлівудський стиль лінді хопу. В пошуках нових ідей американські продюсери спочатку перейменовують лінді-хоп на джітербаг,Julie Malnig Ballroom, Boogie, Shimmy Sham, Shake: A Social and Popular Dance Reader. — Chicago: University of Illinois Press, 2009. — с. 145, ISBN 9780252075650 намагаючись уніфікувати свінгові танці, а потім починають активно використовувати в танцювальних шоу музику бугі-вугі, з її потужним ритмом й енергетикою. Так в 1938 році у ревю Кеба Келловея () для нью-йоркського клубу «Коттон», знаменитий ліндіхоперський гурт «Whitey's Lindy Hoppers" виконав танець під назвою бугі-вугі, музичним супроводом якого послужила композиція «A Lesson in Jive»,James Haskins The Cotton Club. — New York: Hippocrene Books, 1994. — с. 134, ISBN 9780781802482 — насправді це був лінді хоп, а звучну назву було приліплено до нього для створення у публіки відчуття новизни.
Народження танцю
Під час і після Другої світової війни в Європі було багато американських солдат і розважальних команд «USO»Andrews, Maxene and Bill Gilbert Over Here, Over There: The Andrews Sisters and the USO Stars in World War II. — New-York: Kensington Publishing Corp, 1993. — с. 62, 183, 380, ISBN 0821741179 (американська організація, що займалася проведенням концертів для американських військ на військових базах). Американці привезли з собою певні культурні традиції, серед яких були й свінгові танці — лінді хоп, джітербаг, іст кост свінг та інші.
Вагомий внесок у популяризацію американської музики внесли Сестри Ендрюс — під час Другої світової вони виступали перед військами союзників в США, Африці, Італії. Серед відеокліпів, записаних Сестрами Ендрюс для армії, є ролики з такими відомими каліфорнійськими ліндіхопперами, як Дін Коллінс, Джевел МакГован та іншими.Дін Коллінс і Джевел МакГован у кліпі Сестер Ендрюс Голлівудський стиль лінді хопу з одного боку і більш прості версії свінгових танців, такі, як іст кост свінг, американців у Європі стали першими моделями для європейців. А музичний стиль Ендрю Сістерз, енергійний свінг з елементами фортепіанного бугі став першою музикою, під яку європейці вчилися свінговим танцям.
У 1946 році скінчилась ера свінгу і музиканти почали грати іншу танцювальну музику. Танець адаптувався до музики, до уявлень європейців про парний танок, і прийняв нову назву «бугі-вугі», тим паче що енергійний рух ніг дуже корелював до цього стилю музики.
Кінець 1940-х, початок 1960-х
Післявоєнна Європа потребувала емоційного виходу від наслідків повної розрухи. Таким виходом стала музика і танці. Забезпеченні американці, що мали змогу смітити грішми, для збіднілої європейської молоді здавалися еталонами благополуччя і культурного відродження. Американська музика, танці набували неабиякої популярності серед нового покоління, хоча офіційна преса називала їх аморальними. Танцювальні школи відмовлялися навчати свінговим танцям через їх чорношкіре походженняСтаття в газеті Кельна у травні 1948 про те, що німецький вчитель танців відмовився навчати бугі-вугі в основному через його «аморальність». й охочі змушені були навчатися у барах, на вулиці, в американських клубах.Hellmuth Karasek Eine Biographie der fünfziger Jahre.. — Hamburg: Hoffmann und Campe, 1996. — с. 56, 104, 333, ISBN 9783455085631 Розповсюдження танцю проходило через спілкування і експериментування.
У 1956 році виходить кінострічка «Rock Around the Clock» і миттєво стає культовою. У фільмі знялось багато ліндіхопперів з Каліфорнії, таких, як Фреда Викофф, Джо Ланза, Ленні Сміт, Лу Саутерн. Вони виконували голлівудський стиль лінді хопу, але під рок-н-рольну музику. Танцювальні школи вже не могли відмовлятися від прибутку і почали навчати охочих. Оскільки відношення до афроамериканських традицій загалом залишалося незмінним, європейські вчителі почали викладати «європейську» версію танцю. На відміну від оригінального танцю, в танцювальних школах клубах вчили і танцювали у вертикальному положенні, компактно і з чіткими лініями. Елементи, які здавалися образливими, були опосередковані. Найбільшим центром бугі-вугі в 1950-ті був Берлін.
Назва танцю в післявоєнній Європі трансформується: у той час як до середини 1950-х років його називали «джиттербаґ» і «бугі-вугі», Поява наприкінці 1950-х терміну «рок-н-рол» дає нове ім'я танцю.Arnold Shaw Rock'n Roll. Die Stars, die Musik und die Mythen der 50er Jahre. — Berlin: Rowohlt, 1978. — с. 103, ISBN 9783499171093 Народження у США музики Білла Хейлі й Елвіса Преслі, які на основі афроамериканського коріння грають білу музику, робить американські традиції більш прийнятними. Також успіх частково пояснюється тим, що музика і танець були вираженням юнацького протесту проти покоління їх батьків. На базі бугі-вугі виникають багато інших танців, в тому числі джайв, акробатичний рок-н-рол, ле рок, черок.
З появою твісту бугі-вугі поступово зникає, залишаючись тільки в професійних танцювальних школах. Він вважається спрощеною версією рок-н-ролу, рок-н-ролом без акробатичних елементів. Уся соціальна складова зникає.
Відродження
З 1960-х по 1980-ті бугі-вугі практично повністю поглинені акробатичним рок-н-ролом. Танець уніфікують, з'являються обов'язкові елементи, по суті, бугі перетворюється на спорт. Зникають технічні аспекти ведення і слідування, імпровізація, музикальність. Тому на початку 1980-х у європейських танцівників виникає бажання добратися до коріння, подивитися, як танець виглядав насправді, у ті часи. Пошук старих записів, кіноплівок, живих свідків виявився плідним, і у 1984 році в Мюнхені проходить перший чемпіонат з бугі-вугі у сучасній формі. За Німеччиною слідують Італія і Швейцарія, згодом Швеція, Франція й інші європейські країни.
Протягом наступного десятиріччя бугі залишаються танцем професіоналів і небагатьох ентузіастів, але початок відродження свінгу у США наприкінці 1980 років та поява нео-свінгу, музичного стилю, що ідеально пасував бугі-вугі, зробило це захоплення масовим. Музика у виконанні Big Bad Voodoo Daddy, Royal Crown Revue, Dr. Zoot, Cherry Poppin' Daddies і Brian Setzer стає дуже популярною, а поява свінгових танців на кіноекранах (фільми «Swing Kids» (1993) і «Swingers» (1996)) та телебаченні (реклама фірми «Gap» «Khaki Swing» (1996)) спонукає ентузіастів експериментувати з бугі-вугі.
Великі школи бугі-вугі існують майже в усіх європейських країнах. Майже кожного місяця проходять фестивалі та ретро-вечірки, в яких можуть взяти участь усі бажаючі, незалежно від віку та рівня танцювальних навичок. Іноді навіть можна почати вивчати танець прямо на самих фестивалях, з нуля.
Багато з цих шкіл об'єднані в національні федерації, і багато, як професійних так і аматорських танцорів, мають змогу брати участь у змаганнях, що сприяє розвитку танцю в різних країнах. Національні федерації підпорядковуються Світовій конфедерації рок-н-ролу WRRC. WRRC виникла у 1984 році на основі федерацій Італії, Німеччини, Франції, Швейцарії для впорядкування правил зі спортивного рок-н-ролу і бугі-вугі. Зараз у складі Світової конфедерації знаходиться більше 30 країн. WRRC регламентує певні танцювальні правила, музику для змагань, проводить чемпіонати і кубки світу з бугі-вугі. Чемпіонати з бугі-вугі транслюють національні телекомпанії Німеччини і Франції.
Опис Бугі-Вугі — це парний, імпровізаційний, соціальний танець. Як один з «наймолодших» свінгових танців, він поєднує у собі елементи майже всіх інших танців цього стилю, що робить його чудовим стартом для вивчення свінгових танців в цілому.