Jar of Flies () — акустичний мініальбом американського рок-гурту Alice in Chains, що вийшов у 1994 році на лейблі Columbia Records.
Платівка була записана у сіетлській студії London Bridge у вересні 1993 року, у перерві між концертами багатомісячного турне на підтримку альбому Dirt (1992). Усі пісні були придумані та записані у студії протягом семи днів. Звукоінженером та співпродюсером став Тобі Райт, відомий по роботі з Metallica та Mötley Crüe.
Мініальбом, який отримав назву на честь шкільного експерименту гітариста Джеррі Кантрелла, стилістично відрізнявся від попередніх альбомів Alice in Chains і виділявся на тлі решти гранжової сцени. Якщо раніше група грала важкий хеві-метал, натхненний групами кінця 1960-х років, то нова платівка носила переважно акустичний характер, дозволяючи проводити паралелі з творчістю The Beatles і REM. До складу платівки увійшли сім композицій у стилях рок, блюз-рок, фолк-музика та джаз. Вперше на альбомах Alice in Chains з'явилася інструментальна композиція, а також використовувалися струнні інструменти та губна гармоніка.
Jar of Flies вийшов 14 січня 1994 року і став першим мініальбомом у музичній історії, що дебютував на першому місці в хіт-параді Billboard 200. Усього було продано понад 3 млн екземплярів платівки, що зробило її «тричі платиновою» за версією RIAA. Пісня «No Excuses» вперше для Alice in Chains досягла вершини хіт-параду Mainstream Rock Tracks. Попри спонтанний характер запису та експериментальне акустичне звучання, платівка була схвально прийнята критиками.
Jar of Flies вважається одним із найвпливовіших гранжових альбомів, що продемонстрував творчу різноманітність гуртів із Сіетлу, а також входить до числа кращих альбомів 1994 року.
Історія появи На початку 1993 року у складі Alice in Chains назрівали зміни. Гурт перебував у світовому турне на підтримку другого студійного альбому Dirt, що вийшов у розпал популярності гранжового руху. Платівка дебютувала в хіт-параді Billboard 200 на шостому місці та незабаром стала платиновою. Після виходу альбому, який описує подробиці наркозалежності, за Alice in Chains закріпилася репутація «героїнової групи». Пресі стало відомо про пристрасть вокаліста Лейна Стейлі до наркотиків та лікування в реабілітаційному центрі, через що особисте життя музикантів було обплутане безліччю пліток. Нарешті, у січні 1993 року, було оголошено про те, що Alice in Chains залишає бас-гітарист Майк Старр. Офіційною причиною називали небажання Старра миритися із щільним концертним графіком. Також ходили чутки, що бас-гітарист дуже вжився в образ рок-зірки, через що посварився з іншими членами гурту. Старра замінив Майк Айнез, який раніше виступав у групі Оззі Осборна ; його запросили на тимчасовій основі, щоб відіграти вже заплановані концерти.
У середині березня 1993 року музиканти Alice in Chains повернулися з Європи та провели невелике турне США разом із і Masters of Reality на розігріві. У квітні гурт повернувся до Сіетлу, щоб записати саундтрек до фільму «Останній кіногерой» з Арнольдом Шварценеггером у головній ролі. Сесії, що стали першими для Айнезу у складі Alice in Chains, пройшли у місцевій студії , якою володів Стюарт Халерман. Замість Дейва Джердена, який відповідав за створення попередніх повноформатних альбомів Alice in Chains, продюсером і звукоінженером було призначено Тобі Райта, відомого по роботі зі Slayer, Corrosion of Conformity, Metallica, Kiss та Mötley Crüe. Разом з ним Alice in Chains записали для кінофільму дві пісні — «What the Hell Have I» і «A Little Bitter»; на першу з них у червні 1993 був знятий відеокліп, режисером якого став Рокі Шенк.
Влітку 1993 року пройшов фестиваль Lollapalooza III, одна з головних подій року в рок-музиці. Alice in Chains виступали на головній сцені і входили до числа хедлайнерів. Група залишилася надзвичайно задоволеною веселою та дружньою атмосферою фестивалю, а Майк Айнез назвав Lollapalooza «одним із тих турів, де ви знаходите друзів на все життя». За півтора місяця — з 18 червня по 7 серпня — Alice in Chains дали понад 35 концертів, тому гурт вирішив взяти відпустку після закінчення фестивалю, відірватися від концертів і провести тиждень у звукозаписній студії. Джеррі Кантрелл зателефонував Тобі Райту і запропонував записати мініальбом з Alice in Chains, а той із радістю погодився. У відповідь на прохання Райта надіслати йому демозаписи пісень, Кантрелл переконав продюсера, що гурт буде в студії раніше, ніж туди будуть доставлені плівки, і все покаже на місці .
Запис альбому
Творчий процес
Тобі Райт та музиканти зустрілися у сіетлській студії London Bridge 7 вересня 1993 року. З'ясувалося, що попри запевнення Кантрелла група практично не мала готового матеріалу, окрім приспіву до пісні «Don't Follow», написаного Джеррі Кантреллом в Ірландії під час турне на підтримку Dirt. Тобі Райт спантеличено поцікавився, чим йому доведеться займатися наступні десять днів, на які вже було зарезервовано студійний час. Було вирішено, що музиканти проведуть його з максимальною користю, імпровізуючи та пишучи нові пісні прямо на ходу. Джеррі Кантрелл переконав продюсера почати роботу без жодних зобов'язань і завищених очікувань: «Ти просто потусишся з нами, поки ми джемуватимемо, і якщо з цього щось вийде, то так тому і бути; а ні — так ні».
Група справді мала всі підстави вважати, що в результаті студійних сесій з'явиться кілька пісень. Лейн Стейлі навіть називав це «таємною зброєю» Alice in Chains: «Ми пишемо [пісні] завжди. У нас є кілька ідей, але хто знає, коли наступного разу ми опинимося у студії? Ми записуємось, коли відчуваємо, що у нас достатньо матеріалу. У нашому випадку це може бути наступний тиждень чи наступний рік». Джеррі Кантрелл розділяв упевненість вокаліста, адже, бувши неформальним творчим центром гурту, він ніколи не сидів без діла і завжди щось вигадував; якщо накопичені рифи довгий час не використовувалися, то потім він міг видати до десяти пісень за раз. Під час концертного туру Lollapalooza у музикантів було кілька магнітофонів, щоб зберігати свої напрацювання, а в автобусі Лейна Стейлі навіть було обладнано пересувну студію звукозапису. Бас-гітарист Майк Айнез, який нещодавно приєднався до групи, також став повноцінною творчою одиницею: раніше він написав вступний бас-гітарний риф до пісні Оззі Осборна «No More Tears», а на Jar of Flies його ідеї лягли в основу композицій «Rotten Apple» та «I Stay Away».
Сесії проходили практично цілодобово, учасники Alice in Chains витрачали на репетиції по 14-18 годин на день. Запис інструментальних партій відбувався швидко та ефективно: після того, як група визначалася з аранжуванням, потрібно було буквально кілька дублів, щоб зафіксувати це на плівці. Отриману музику показували Лейну Стейлі, який сидів в окремій кімнаті на другому поверсі, і якщо всій групі подобалася композиція, то вокаліст починав писати до неї текст, тоді як решта музикантів поверталася на перший поверх і приступала до наступної пісні. Коли слова чергової пісні були готові, Стейлі спускався до музикантів і показував їм результат. Після цього Стейлі пояснював звукорежисеру, скільки доріжок йому потрібно для вокалу, і виконував основну партію та супутні додаткові гармонії практично на льоту, у той час, як бек-вокал та гармонії Кантрелла були прямолінійніші та добре продумані заздалегідь. Під час запису Стейлі найчастіше залишався з Тобі Райтом віч-на-віч, а Кантрелл лише зрідка заглядав у контрольну кімнату, щоб краще зрозуміти, що йому належить заспівати.
Обладнання та інструменти Після спілкування із гуртом Тобі Райт з'ясував, що мініальбом буде переважно акустичним: як і раніше, у проміжку між повноформатними важкими альбомами вийде EP, на якому вийдуть акустичні композиції. Це рішення визначило основний підхід до вибору студійного обладнання: мініальбом мав звучати максимально природно. Для цього запис проводився суто за допомогою аналогових пристроїв. Лейн Стейлі особисто наполіг на використанні магнітної плівки та заборонив використовувати Pro Tools. Замість цифрової звукової робочої станції використовувався мікшерний пульт Neve 8068. За консоллю сидів сам Тобі Райт, поєднуючи ролі звукорежисера та співпродюсера. Йому допомагав асистент Джонатан Плам, співробітник студії London Bridge, що вже мав досвід роботи з Alice in Chains.
Під час запису інструментів група розташовувалась по сторонах від ударної установки, в оточенні цілого набору мікрофонів, встановлених на оптимальній відстані від інструментів. Джеррі Кантрелл і Майк Айнез сиділи в одній кімнаті з Шоном Кінні та джемували прямо на місці, тоді як Тобі Райт розташовувався в контрольній кімнаті. Особлива увага приділялася акустичним гітарам. Прямий сигнал зі звукознімачів інструментів змішувався із сигналом із мікрофонів, щоб зробити звук максимально природним та виключити елемент «електрифікації». Джеррі Кантрелл змінив свій звичайний набір апаратури та інструментів і замість підсилювачів Bogner і Marshall вперше спробував комбопідсилювач граючи на вінтажних гітарах Fender Stratocaster і Gibson Les Paul. Майк Айнез скористався акустичною бас-гітарою Guild. Шон Кінні використовував як звичайні барабанні палички, так і спеціальні щітки, поширені в блюзі та свінзі, щоб надати барабанам тихіше і спокійніше звучання. Над ударною установкою розташовувався мікрофон AKG C414; для том-томів та бас-бочки використовувалися AKG D-12 та Sennheiser MD 421; над малим барабаном знаходилися AKG C451 та Shure SM57, під ним — Sennheiser MD 441. Всі вокальні партії записувалися за допомогою мікрофона Neumann M49, кращого лампового мікрофона, що був у студії.
Запрошені музиканти Як і у випадку з попереднім акустичним міньйоном Sap, для запису Jar of Flies гурт вирішив залучити кількох сторонніх виконавців. Якщо на Sap це були друзі з гуртів Soundgarden, Heart і Mudhoney, то цього разу гурт вдався до допомоги сесійних музикантів. Для композиції «I Stay Away» був запрошений струнний квартет: Ейпріл Асевез (альт), Ребека Клемос-Сміт (скрипка), Джастін Фой (віолончель) та Меттью Вайс (скрипка)Аннотация к изданию Jar of Flies (1994). Джеррі Кантрелл не був добре знайомий із музичною нотацією, тому вирішив не витрачати час на створення партитур інструментів. Натомість лідер гурту зібрав музикантів у великій кімнаті, взяв у руки гітару, зіграв їм пісню та пояснив, чого хотів би досягти. Звукорежисер Дейв Хілліс був уражений безстрашністю Кантрелла, який зважився працювати з класичним виконавцями без диригента і тривалих репетицій. Крім пісні «I Stay Away», струнні стали частиною аранжування інструментальної композиції «Whale & Wasp».
У записі бек-вокалу до пісні «Don't Follow» взяли участь бас-гітарний технік Ренді Біро, гітарний технік Даррел Пітерс, а також Майк Айнез. Крім цього, в композиції є соло на губній гармоніці, для виконання якого було вирішено залучити професійного музиканта. У процесі запису Джеррі Кантрелл звернув увагу дивні звуки. З'ясувалося, що музикант — вже досить немолодий чоловік — грав чудово, але при цьому голосно кректав. Після кількох марних спроб зіграти соло без сторонніх звуків, музиканти запросили друга Кріса Корнелла Девіда Аткінсона, який зрештою і відтворив потрібну мелодію з першої спроби.
Підсумки студійної роботи Написання пісень та запис аудіодоріжок у студії London Bridge зайняли у групи лише сім днів — з 7 по 14 вересня. Зведення альбому пройшло в студії Scream Studios, розташованій в Студіо-Сіті, штат Каліфорнія, з 17 по 22 вересня 1993 року; асистентом Тобі Райта стала Ліз Срока. Майстерингом платівки займалася лос-анджелеська компанія Presicion Mastering.