Володи́мир Володи́мирович Пу́тін (; 7 жовтня 1952, Ленінград) — російський політичний і державний діяч, колишній підполковник КДБ СРСР. Чинний президент Росії та верховний головнокомандувач Збройних сил Росії з 7 травня 2012 року; раніше обіймав посаду президента у 2000–2008 роках.

З 31 грудня 1999 до 7 травня 2000 був тимчасовим виконувачем обов'язків президента РФ у зв'язку з відставкою тодішнього президента РФ Бориса Єльцина. 7 травня 2000 року переміг на проведених в країні позачергових президентських виборах і займав посаду президента до 7 травня 2008. У 1999—2000-х і 2008—2012-х роках був Головою Уряду РФ. Полковник запасу (1999), очільник ФСБ РФ (1998—1999). Чинний державний радник РФ 1-го класу (1997). Кандидат економічних наук (1997). Майстер спорту із самбо (1973) і дзюдо (1975), чемпіон Ленінграда з дзюдо (1976), заслужений тренер Росії із самбо (1998).

Прийняв рішення про початок вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року. Вторгнення, яке засудила Резолюція Генеральної Асамблеї ООН, призвело до введення нових санкцій проти Росії та її часткової міжнародної ізоляції та викликало валютну кризу в Росії. Воєнним злочинцем Путіна визнали Сенат США (одноголосно)«US Senate passes resolution condemning Vladimir Putin as a war criminal» (2022)Сенат США единогласно осудил Путина как военного преступника. , Сейм ПольщіПольський Сейм офіційно визнав путіна військовим злочинцем // Слово і діло. — 2022. — 24 березня.. Євросоюз, а також США, Японія та низка інших країн ввели особисто персональні санкції проти Путіна.

17 березня 2023 року Міжнародним кримінальним судом у Гаазі було видано ордер на арешт Володимира Путіна за звинуваченням у незаконній депортації українських дітей під час вторгнення в Україну.

Життєпис (до серпня 1999)

Дитинство і юність Володимир Путін народився 7 жовтня 1952 року в Ленінграді. Його батьки були не дуже письменними селянами з Тверської губерніїЧелноков А. Болевые приемы Путина. Удушающий захват для России. — М. : Яуза-Пресс, 2012. — Гл. 2. — ISBN 9785995503873. . Батько Путіна, Володимир Спиридонович Путін (1911—2.08.1999) — учасник Другої світової війни (воював у військах НКВД), працівник на заводі. У 1950-х роках Путін-старший служив у воєнізованій охороні Ленінградського вагонобудівного заводу імені Єгорова, пізніше працював майстром на цьому ж заводі, був секретарем партбюро цеху. Мати, Марія Іванівна Шеломова (1911—1998), пережила блокаду Ленінграда, працювала після війни санітаркою, двірницею, приймальницею товару в булочній, сторожем, прибиральницею в лабораторії. Обоє батьків померли від раку та поховані на Серафимовському кладовищі Санкт-Петербурга. Володимир був третім сином у сім'ї — двоє старших братів, що народилися ще в тридцятих роках, померли в дитинстві, один з них — 1942 року й, за словами Путіна, похований на Піскарьовському кладовищіФільм «Блокадная кровь. Генетика».

За повідомленням редактора сайту «Путінізм» Артема Круглова, що вивчає невідомі факти з біографії Володимира Путіна, його батько відрізнявся девіантною поведінкою, зокрема, виколов вилами око його матері.

Це був лише один з випадків прояву агресії з боку батька. За словами Артема Круглова, дитинство Путіна — цілковита сірістьСпотворив матір: спливла скандальна інформація про сім'ю Путіна // Obozrevatel. — 2019. — 09.02. .

Сім'я Путіних жила в 20-метровій кімнаті комунальної квартири в Ленінграді. Путіни жили бідно: наприклад, перше пальто Путіну-молодшому змогли купити тільки в 20, а на тренуваннях із самбо Путін виходив на килим у шерстяних шкарпетках замість шкіряних борцівок. Ставши президентом, Путін розповідав, що з дитинства захоплювався радянськими фільмами про розвідників і мріяв працювати в органах державної безпеки.

У 1970—1975 навчався на міжнародному відділенні юридичного факультету Ленінградського державного університету імені А. Жданова. На думку деяких дослідників, за конкурсу 40 абітурієнтів на місце та посередні оцінки («трійки») в школі, Путін був прийнятий до ЛенДУ через спортивну кафедру як перспективний спортсмен-самбіст і протягом навчання приділяв більшість часу тренуванням, зборам та змаганням, а не навчанню. В університеті вступив до КПРС і залишався її членом до заборони партії 1991 року (формально не виходив із КПРСАнтикомпромат. Ру. В. Прибыловский. Путин Владимир Владимирович). За власними словами, під час навчання вперше зустрів Анатолія Собчака, на той час доцента університету. Тема диплома Путіна як правознавця — «Принцип найбільшого сприяння нації».

Після закінчення ЛенДУ (в 1976) він став майстром із самбо, був чемпіоном Ленінграда.

Служба в КДБ

До «позаштатної роботи» в КДБ був завербований на 4-му курсі університету. Після закінчення Ленінградського державного університету був направлений на роботуГеворкян Н., Тимакова Н., Колесников А. От первого лица. Разговоры с Владимиром Путиным. Издательство Вагриус до Комітету державної безпеки СРСР.

У 1975—1984 — співробітник п'ятого відділу Ленінградського управління КДБДжузеппе д'Аванцо. Настоящая работа Володи: охота за диссидентами. — «La Repubblica», пер. Путин, ложь о КГБ. — «Инопресса. Ру», 12.07.2001. 1976 року закінчив «Курси перепідготовки оперативного складу» в Охті («401-ша школа»). 1979 року закінчив навчання на річних курсах перепідготовки у Вищій школі КДБ в Москві. 1985 року навчався протягом 1 року в Червонопрапорному інституті КДБ СРСР ім. Ю. Андропова. У 1985—1990 роках працював у НДР, у Дрездені, де підтримував зв'язок з генералом МДБ Горстом Бемом Офіційно обіймав посаду завідувача будинком дружби СРСР — НДР 1-ї гвардійської танкової дивізії ГРВН.

Під час роботи в спецслужбі отримав агентурне ім'я «Міль» ()Бывший советский разведчик: В КГБ Путина называли Окурком, после — Бледной Молью, сейчас — Ботоксом ЕГО БОЯТСЯ ДЕТИ И СОБАКИ . А в близькому оточенні отримав псевдонім «Михайло Іванович».ВВС показав фільм про таємно накопичені статки Путіна, 26 січня 2016, сайт «Українська правда»

Робота в Петербурзі та звинувачення в корупції З 1990 року — помічник проректора з міжнародних питань Ленінградського державного університету, потім — радник голови Ленінградської міської ради. З 12 червня 1991 року, після обрання А. Собчака на посаду мера, — голова Комітету із зовнішніх зв'язків мерії Санкт-Петербурга. На початку 1992 року був переведений в «активний резерв» КДБ у званні «підполковника запасу». За іншими джерелами, (генерал Олег Калугін) — майор запасу, підполковником ніколи не був. З березня 1994 — перший заступник голови уряду Санкт-Петербурга.

Згодом багато хто з тих, хто разом з В. Путіним як головою Комітету із зовнішніх зв'язків, займався заснуванням численних фірм і управлінням їхньою діяльністю (Олексій Кудрін, Герман Греф, Михайло Лесін та інші), у 2000-ні роки зайняли високі посади в уряді РФ. 1992 року депутатською робочою групою Ленради на чолі з Мариною Сальє і Юрієм Гладковим (так званою «комісією Сальє») проти Путіна, як керівника Комітету із зовнішньоекономічних зв'язків, було висунуто звинувачення в махінаціях у зв'язку з програмою забезпечення Санкт-Петербурга харчовими продуктами в обмін на сировину. Згідно з висновком робочої групи, сировина продавалася за заниженими, порівняно з ринковими, цінами (рідкісноземельного металу скандію — у 2000 разів), тоді як продовольство купувалося за завищеними; операції укладалися із сумнівними фірмами-«одноденками» і з фірмами, на чолі яких стояли кримінальні діячі; договори оформлялися з грубими порушеннями правил і за бажання легко могли бути оголошені недійсними. За підрахунками групи, збитки, завдані місту в результаті дій В. Путіна, склали 122 млн доларів. Петроградська міськрада схвалила доповідь групи і рекомендувала Анатолію Собчаку відправити Путіна у відставку й передати матеріали до прокуратури.

У серпні 1999 року журналісти Олег Лурьє і Інга Савельєва звинуватили Путіна в корупції під час приватизації, розкраданні бюджетних коштів, зв'язках з кримінальним світом та інших протиправних діях.«Путин. Четыре вопроса наследнику престола» Опубліковано в газеті «Версия» 17 серпня 1999 року На звинувачення жодної офіційної реакції не було. За час президентства Путіна масово поширились клептократія та корупція («відкати наверх» до 33 %) та безконтрольне збагачення самого Путіна та нової «еліти».Путин. Коррупция. Независимый экспертный докладПутин признан «Человеком года» за превращение РФ в центр коррупции и бандитизмаТаємну власність Путіна оцінюють приблизно у 40 мільярдів доларівУ Росії опозиціонери презентували доповідь про розкішне життя Путіна: 20 палаців, 43 літаки та 4 яхтиПутін винагородив «будівельників» свого палацу посадами та маєткамиУправляющие дворца Путина получают госдолжности, дома, гражданство и банкиБорис Немцов, Леонид Мартынюк. Жизнь раба на галерах (дворцы, яхты, автомобили, самолеты и другие аксессуары). Москва, 2012Золото партитуры

Робота в Москві За три роки пройшов шлях від заступника керівника справами президента до секретаря Ради безпеки: У серпні 1996 року, після поразки А. Собчака на виборах мера, запрошений на роботу до Москви на посаду заступника керівника справами президента Російської Федерації Павла Бородіна. 26 березня 1997 року призначений заступником керівника Адміністрації президента Росії — начальником Головного контрольного управління президента Російської Федерації, змінивши на цій посаді Олексія Кудріна. За словами Путіна, результати проведеною Головним контрольним управлінням перевірки, пов'язаної з виконанням оборонного замовлення, стали однією з причин відставки міністра оборони РФ Ігоря Родіонова у травні 1997 рокуГКУ объявляет войну коррупции // Коммерсантъ, 27 мая 1997. 25 травня 1998 року призначений першим заступником керівника Адміністрації президента Російської Федерації, відповідальним за роботу з регіонами. До моменту призначення вважався однією з найвпливовіших фігур у КремліКремлёвская чистка // Коммерсантъ, 26 мая 1998. З 25 липня 1998 року — директор Федеральної служби безпеки Російської Федерації, одночасно — від 26 березня 1999 року — секретар Ради безпеки Російської Федерації.

Захист дисертації 1997 року захистив кандидатську дисертацію під назвою «Стратегічне планування відтворення мінерально-сировинної бази регіону в умовах формування ринкових відносин» в Санкт-Петербурзькому державному гірничому інституті.

2005 року Кліффорд Гадді та Ігор Данченко із Брукингського інституту у Вашингтоні, аналізуючи розуміння В. Путіним оптимальної економічної моделі сталого розвитку Росії, виявили, що 16 із 20 сторінок, якими починається основна частина роботи В. Путіна, є точним відтворенням або близьким до тексту переказом статті «Стратегічне планування і політика» професорів Вільяма Кінга і Девіда Кліланда, опублікованої 1978 року. Шість діаграм і графіків з роботи Путіна майже повністю збігаються з американськими.

На чолі уряду (серпень-грудень 1999) 9 серпня 1999 року призначений тимчасовим виконувачем обов'язків голови уряду Російської Федерації. Того ж дня в своєму телезверненні президент Єльцин назвав його своїм наступникомhttp://gazeta.lenta.ru/daynews/09-08-1999/17eltsinword.htm. З 16 серпня 1999 року — голова уряду.

Вторгнення бойовиків до Дагестану і вибухи житлових будинків у вересні 1999 року