Білору́си (, biełarusy) — східнослов'янський етнос, основне і корінне населення Білорусі. Як етнос сформувався на землях сучасної Білорусі та частин суміжних земель сучасних: Литви, Польщі, України та Росії. За межами Білорусі проживають в США, Росії, Україні, Канаді, Латвії, Казахстані, Польщі, Литви, Естонії та багатьох інших країнах. Загальна чисельність перевищує 9 мільйонів осіб. З них більше 7 мільйонів мешкає в Білорусі. Більшість білорусів розмовляють білоруською та російською мовами, які належать до східнослов'янської мовної групи. За релігійною приналежністю — християни.
Історія
Етнонім Білоруська етнічна спільність складалася в XIV—XV століттях. Назва білоруси, білорусці сходить до топоніма Біла Русь, який в XIV—XVI століттях застосовувався щодо Вітебщини і північного сходу Могилівщини, а в XIX — на початку XX століття охоплював вже майже всю територію етнічних білорусів.Этнаграфія беларусаў : гістарыяграфія, этнагенэз, этнічная гісторыя / В. Бандарчык, І. Чаквін, І. Углік [і інш.]. — : Навука і тэхніка, 1985. — С. 150.
Перший письмовий випадок використання слова білорус (грецько-латинське Leucorussus) як самоназви вихідців із сучасної території Білорусі датується 1586 роком,Латышонак А. Навуковыя крыніцы самаакрэслення Саламона Рысінскага як беларуса // Рэфармацыя і грамадства: XVI стагоддзе: Матэрыялы Міжнароднай навуковай канферэнцыі. — : Беларускі кнігазбор, 2005. — С. 126—131. але на той час це визначення не було поширене як етнонім. До кінця XVIII ст. як самоназва вживалися етноніми литвиниЧарняўскі М. Якія старажытныя плямёны былі нашымі продкамі? // С. 2. і русини. У XIV—XVI століттях західна частина майбутніх Мінської і Вітебської губерній, Гродненщина (виключаючи Берестейщину) називалася Чорною Руссю, а південна болотиста і лісиста рівнина — Поліссям. Форма сучасної назви — білоруси — виникла в XVII столітті та почала насаджуватися російською царською владою супроти назві — литвини. У цей же час з'явилася назва для білорусько-українського населення — поліщуки. Як самоназва етнонім білоруси набув широкого поширення лише після утворення Білоруської РСР (1919).
Самоназва білорусів як етнонім почала прикріплюватися до білоруського етносу (майже на всій його етнічній території) лише в середині 1860-х років (після національно-визвольного повстання 1863—1864 рр. у працях російського етнографа Родеріха ЕркертаЭркерт, Р. Ф. Этнографический атлас западнорусских губерний и соседних областей. ― Берлин, 1863.Эркерт, Р. Ф. Взгляд на историю и этнографию западных губерний России: (с атласом) / [соч.] Полк. Р. Ф. Эркерта. — Санкт-Петербург: тип. Дома призрения малолет. бедных, 1864. — 72 с.). У 1903 р. етнограф Євген Карський зазначив, що найбільш консервативне селянство не знало цієї новоствореної книжної назви.Карский Е. Ф. Белоруссы. Т. I. С. 116.
У 1918 році полковник Кастусь Єзовітов так описав самосвідомість генерала БНР Станіслава Булак-Балаховича: «Я хотів би бути ближче до своєї батьківщини (Вільно). Колись він вважав себе литвином, але тепер він дізнався про білорусів і не знає, хто він».
Тим часом назва литвини стала історичним етнонімом білорусів. С. 5. Як зазначає білоруський історик Володимир Орлов у книзі «Країна Білорусь. Велике князівство Литовське», «Ми — білоруси, але ми також литвини, спадкоємці історії та культури могутньої європейської держави — Великого князівства Литовського». С. 161.
В Україні відомі назви білорусів:
Литви́ни — історична самоназва сучасних білорусів у ВКЛ, яка використовувалась поряд із руси́ни. Як назва білорусів, назва «литвини» широко використовувалася аж до XX століття і досі частково використовується як самоназва селян.Чаквін І. Гістарычная этнаніміка Палесся // Весці Акадэміі навук Беларускай ССР. — Серыя грамадскіх навук. 1985. № 4. С. 79—80. С. 697. (Див. литвинство) Білору́сці — назва багато-етнічного населення Білої Русі (жителів Полоцького, Вітебського, Мстиславського і частково Мінського воєводств Речі Посполитої, а також західної Смоленщини і північної Чернігівщини, південної Псковщини) спеціально застосовувалася в офіційних документах Російської імперії в XVII—XVIII ст для зближення з росіянами, як і для українців «малороси». У XIX столітті так називали вже тільки білорусів, і сама ця назва трансформувалась у етнонім «білоруси» і також для Чорної Русі;Беларуская энцыклапедыя: У 18 т. Т.2: Аршыца — Беларусцы / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў і інш. — : изд. «БелЭн», 1996 г. — Т.2. — 480 с. — 10 000 экз. — ISBN 985-11-0061-7 (т.2). Білоруси́ни — у польських і українських джерелах XIX — XX століття.Білорусини Бульба́ші — етнофолізм, іронічне, іноді зневажливе, часом жартівливе прізвисько білорусів.
Антропологія
Формування білоруської етнічної спільності відбувалося в умовах конфесійних суперечностей між православ'ям і католицтвом, полонізації в епоху Речі Посполитої і русифікації у складі Росії, до якої білоруські землі відійшли в результаті трьох розділів Польщі (1772, 1793, 1795). До кінця 17 століття стародавньо-білоруська мова була витіснена з суспільного життя польською. Публікації літературною білоруською мовою, що створювалася на основі живої розмовної мови, з'явилися лише в 19 — початку 20 століття. Сам факт існування білорусів як самостійної етнічної спільності ставився під сумнів, білорусів намагалися представити частиною росіян або поляків. Унаслідок конфесійної роз'єднаності, політики церкви і держави самосвідомість білорусів часто підмінялася уявленням про конфесійну приналежність. Нерідко вони називали себе «католиками» або «православними», а часто «тутейшими», тобто місцевими. Наприкінці 19 століття посилюється процес формування національної самосвідомості білорусів.
При загальній однорідності білоруської культури сформувалися її регіональні відмінности. Виділяється шість історико-етнографічних районів: Поозер'я (північ), Подніпров'я (схід), Центральна Білорусь, Понімання (північний захід), Східне Полісся, Західне Полісся.
Після створення Білоруської РСР відбулися радикальні зміни у функціонуванні білоруської мови, виробленні літературних норм. Проте в післявоєнний період його функції різко скоротилися, більша частина білорусів перейшла на російську мову у всіх сферах суспільного життя. У 1988 в білоруських школах навчалося лише 14 % всіх школярів. Відбулися серйозні зміни не тільки в мовній поведінці, але і в менталітеті білорусів. Для деякої частини білорусів характерне байдуже ставлення до національної культури. У Республіці Білорусь (проголошена в 1991) вживається заходам для відродження білоруської мови і культури.
Етнічна територія
Окрім Білорусі живуть також у Росії (північно-західна частина Брянщини, Смоленщина та південь Псковщини. Також відомі колонії білорусів у Сибіру), Віленський край у Литві, Латвії, Естонії, в Україні, в Казахстані, у Білостоцькому краї у Польщі, в США, Канаді, Аргентині, Австралії, Великій Британії, Франції та ін. Загальна чисельність близько 10 млн осіб.
На початку ХХ століття, згідно з науковими дослідженнями, які в основному були підтверджені офіційними переписами населення, білоруси становили більшість жителів історичної Смоленської та Стародубської областей (нині частина Смоленської та Брянської областей Росії), як а також Вільнюс та південно-східна Трочка., східне Підляшшя (частина Підляського воєводства Польщі) та південно-східні Інфлянти (частина Дагдинського, Двіно-Зілупського, Краславського та Луцинського районів Латвії). Згідно з Третьою хартією, на основі чисельної переваги білорусів ці території були проголошені частиною Білоруської Народної Республіки в 1918 р., а в 1919 р. більшість із них увійшли до складу Білоруської РСР, утвореної в Смоленську. Однак незабаром московські більшовики забрали не тільки Смоленщину та Стародубщину, але й історичну Амстиславську область разом з Амстиславом, Оршанською областю з Оршею, Вітебську область з Вітебськом, Панізове з Речицею та Полоцьку область з Полоцьком, тим часом західна половина Білорусі була передана Польській Республіці. І частина Польщі з передмістям Друя Придруйськ — частина Латвії. У вересні 1939 р., після приєднання Західної Білорусі до СРСР, Сталін поступився Литві більшою частиною Вільноської області з Вільно, а також південно-східною Троччиною з Троками та частиною Браславської області, а в жовтні 1940 р. Ошмянщиною з Гадутишками, Девянишки, Салечники та Свенцяни, також у 1939 р. до УРСР приєднали частину Пінська з Висоцьком, Дольськом, Дубровицею, Любяшовим, Нобелем та Погостом Заречним. Москва передала Польщі все Підляшшя, західну Гродно (Васильків, Гарадок, Дубров Гродно, Заблудов, Карітін, Кринки, Кузниця, Ліпськ, Соколка, Сідра, Супрасль, Суховол, Штабінка, Янув та Янов) Телиця.
Приєднання етнічно білоруських земель до інших держав, а також відсутність можливостей для навчання рідною мовою (у 1930-х рр. уся діяльність білорусів на Смоленщині була забороненаТрусаў А.. Вялікае Княства Смаленскае // Наша Слова. № 34 (822), 5 верасьня 2007., водночас латвійська влада остаточно ліквідувала білоруські навчальні заклади в білоруській частині Інфлянтів С. 155., у 1945 р. уряд Литви в особі міністра освіти Жугжди не дозволив відкривати жодної білоруської школи у Вільнюсі, одночасно ліквідуючи Вільнюську білоруську гімназію та Білоруський музей Івана Луцкевича.Зайкоўскі Э. Як Вільня сталася жамойцкім горадам? // С. 70.) призвело до майже повної асиміляції місцевого білоруського населення.
Етногенез
Білоруси є автохтонами Білорусі. Основу білоруського етносу склали східно-слов'янські племена кривичів, дреговичів, а також частково радимичів і деревлян. Важливу роль у формуванні білорусів як етносу відіграли балтійські народи, насамперед литовські племена: литва, пруси, ятвяги, жемайти, аукштайти.
Процес формування білоруської нації тривав довго і відбувався під впливом географічних, кліматичних, соціально-економічних, політичних, церковно-релігійних факторів, а також європейських етнічних тенденцій. За розрахунками, зробленими на основі великої кількості антропогенетичних та генодемографічних матеріалів, білоруси (корінне населення) ведуть свій родовід щонайменше 130—140 поколінь, що відповідає періоду майже 1500 р. до н. e.
Етногенез білорусів відбувався переважно у Верхньому Подніпров'ї, Середньому Подніпров'ї, Панямонні, Побужжі та Прип'ятському Поліссі. Слід мати на увазі, що процес формування білоруської нації охоплював землі, що перевищували межі сучасної Білорусі. Таким чином, крім того, це відбулося на територіях сучасної Литви (Вільнюс та околиці), Латвії (Двінськ), Польщі (Білосток та Біла) та Росії (Смоленськ, Невель, Брянськ). С. 137.
У науці немає однозначності щодо хронологічних рамок формування білоруського народу. Деякі дослідники стверджують, що білоруси як етнічна група вже існували у ХІІІ ст., а процес формування білоруської нації розпочався у XVII-XVIII ст. (Георгій Штихов, Микола Єрмалович, Михайло Ткачов та ін.) За словами Валентина Сєдова, білоруська етнічна спільнота склалася в ХІІІ-XIV століттях. Мойсей Грінблатт вважав, що формування білорусів відбувалося в XIV-XVI ст.
Не існує єдиної точки зору щодо предків білорусів. Серед основних понять — «фінська», «балтійська», «криворізько-дріговицько-радзіміцька» та «давньоруська». С. 136.
Чисельність
Білоруська діаспора Росія — близько 1,0 млн. Україна — 0,3 млн. Польща — 0,04 млн.
Білоруси в Україні
Загальна численність білорусів в Україні за даними перепису 2001 року становила 275 763 чоловік (439 900 у 1989 році).