Ди́мчо Дебеля́нов (; 28 березня 1887, Копривштиця, Османська імперія, нині Болгарія — 2 жовтня 1916, Горно Караджово, нині Сидірокастро, Моноклісія, Греція) — болгарський поет, журналіст і перекладач.

Біографія Народився останньою, шостою дитиною в сім'ї Веля Дебелянова і Цани Ілієвої-Стайчиної. Охрещений на честь свого діда, що звався Динчо Дебелян. 1896 року, після батькової смерті, родина переїхала до найстаршого брата Івана, який жив у Пловдиві. Там Димчо вчився в так званому Жовтому училищі, потім у чоловічій гімназії (згодом її назвали іменами святих Кирила і Мефодія), де написав свої перші вірші й спалив їх.

У 1904 р. Дебелянови переселилися до Софії. 1906 року Димчо закінчив у столиці гімназію. Тоді ж у журналі «Сучасність» вперше опубліковано твори поета «Тій, яка в мовчазні ночі», «Коли цвіли вишні» та інші. Молодий Димчо мав за зразок спершу Пенчо Славейкова, а згодом Пейо Яворова.

З 1907 р. Дебелянов співпрацює з журналами «Болгарський збірник», «Сучасник», «Новий шлях», «Оса» та іншими. У гумористичних виданнях він публікує твори під такими псевдонімами: Аз, Амер, Тафт і Субалтьор. Восени 1907 він вступає на юридичний факультет Софійського університету, в наступному році переходить на історико-філологічний факультет, але вчиться тільки два роки.

Дебелянов вивчає французьку, російську й англійську мови, перекладає таких авторів, як Шарль Бодлер, Поль Верлен і Вільям Шекспір. Упродовж шести років переходить із роботи на роботу, не змігши ніде зупинитися надовго. Зокрема, працює службовцем на метеорологічній станції й журналістом у різних виданнях. 1910 року разом із Димитром Подвирачовим він склав першу антологію болгарської поезії.

Наприкінці жовтня 1912 Дебелянова призвали на військову службу. Він потрапив у 22-й піхотний полк і під час Першої Балканської війни був рядовий боєць. З вересня 1913 навчався у школі офіцерів резерву й став підпоручиком. У 1914, на початку Першої світової війни він звільнився з армії й став працювати конторським службовцем, причому аж так не любив цієї роботи, що згодом сам наполіг на тому, щоб потрапити на фронт, хоч і не підлягав мобілізації.

29 січня 1916 р. він пішов добровольцем на Македонський фронт, де пробув близько восьми місяців. За цей час написав невеликий цикл віршів, які надсилав з фронту в листах до друзів. Донині в Болгарії вважають ці вірші найкращими з тих, що створено у воєнний час. Вони позначали не тільки поворот у творчості Дебелянова, але й початок нової течії в болгарській поезії. Уночі проти 30 вересня рота, якою він командував, стала до бою, а 2 жовтня, близько 10 години ранку, Димчо Дебелянов поліг у битві біля містечка Горно Караджово (нині Сидірокастро, Моноклісія, Греція) й наступного дня був похований на подвір'ї болгарської церкви у Валовішті (тепер — Демір-Хісар). 1931 року з ініціативи літературного гуртка «Живе слово» останки Дебелянова перепоховано в рідному місті.

Рідний дім поета в Копривштиці реставровано, у 1958 р. там відкрито будинок-музей. На могилі з 1934 року стояла скульптура «Мати» (автор — Іван Тодоров), тепер же — її копія. Оригінал поставлено на подвір'ї музею.

Іменем Димчо Дебелянова названо вулиці у Балчику, Банк'ї, Беловеці, Божурові, Варні, Відіні, Враці, Димитровграді, Добричі, Дулові, Дупниці, Духовеці, Заветі, Іспериху, Каварні, Костинброді, Кубраті, Кюстендилі, Междені, Острові, Пазарджику, Перніку, Плевені, Пловдиві, Прелезі, Разграді, Русе, Самокові, Свіленграді, Силістрі, Сливені, Софії, Тутракані, Хаскові, Шумені та Ямболі, а також школи в Белене, Бургасі, Варні, Перніку, Пловдиві, Софії, громадський клуб у Софії.

Іменем Димчо Дебелянова названо мис на острові Роберта (Південні Шетландські острови, Антарктика).

1975 року започатковано Національний студентський поетичний конкурс імені Димчо Дебелянова. 2004 року засновано . Творчість Після загибелі Дебелянова друзі видали двотомник його творів разом із листами. У повоєнній Болгарії ці вірші були дуже популярні. Характерні духом символізму, вони зосереджувалися переважно на темі безнадії й смерті.

Бібліографія

Збірки поезії Посвещение — «Посвята» Копнежи — «Жадання» Замиращи звуци — «Напівзавмерлі звуки» Станси — «Станси» През април — «Крізь квітень» Спомени — «Спомини» Под тъмни небеса — «Під темними небесами» Под сурдинка — «Під сурдинку» Ранни стихотворения — «Ранні вірші»

Інші твори Легенда за разблудната царкиня — «Легенда про блудну царицю» Хумор и сатира — «Гумор і сатира» Проза — «Проза»

Українські переклади Українською мовою вірші поета перекладали Дмитро Білоус, Роман Лубківський, Василь Моруга, Дмитро Павличко і Анна Багряна.

Вірші. В кн. «Антологія болгарської поезії», т. 1. К., 1974 Вірші. В кн. «Антологія болгарської поезії», К., Основи, 2006. Переклади Д. Павличка

Література про Димчо Дебелянова Цветан Минков. Димчо Дебелянов. Лом: Печ. «Зора», 1926. Людмил Стоянов. Димчо Дебелянов: Поет на жизнения подвиг. Спомени и впечатления. София: Право, 1926. Иван Радославов. Портрети: Теодор Траянов, Трифон Кунев, Димчо Дебелянов. София: Кооп. печ., 1927. Михаил Витанов. Фон на религиозност у Димчо Дебелянов. София: С. М. Стайков, 1938. Владимир Русалиев. Бездомник в нощта. Животът, любовта и смъртта на Димчо Дебелянов. София: Т. Ф. Чипев, печ. Стоп. развитие, 1939. Тихомир Геров. В казармата и на фронта с Димчо Дебелянов. София: Български писател, 1957. Стоян Каролев. Димчо Дебелянов: Литературно-критически очерк. София: Бълг. писател, 1961. Светозар Цонев. Поезията на Димчо Дебелянов. София, 1965. Георги Марков. Димчо Дебелянов . С., «Народна просвета», 1974. Стоян Илиев. Димчо Дебелянов — между греха и разкаянието. София: Наука и изкуство, 1985. Илиана Монова. Проблеми на поетиката на Димчо Дебелянов. Изследване. С., Български писател, 1990, 87 с. Страници за Димчо Дебелянов. Творчеството на писателя в бълг. лит. критика. Състав. Панко Анчев. Варна, Андина, 1992, 207 с. Донка Правдомирова. Димчо Дебелянов 1887—1916. Био-библиография. С., Нар. библ. «Св. св. Кирил и Методий», 1993, 236 с. Валентина Радинска. Димчо Дебелянов и Повелителя на вълците. С., П. К. Яворов, 1997, 150 с. Здравко Дафинов. Чародеецът бохем: Документална хроника за живота и творчеството на Димчо Дебелянов (1887—1916). София: Изток-Запад, 2004. Ирен Александрова. Приписки между изказа и смисъла: По полетата на Дебелянов. София: Сема РШ, 2004. Виолета Русева. Елегии за безутешни дни: Книга за Дебелянов. Велико Търново: Университетско издателство «Св. св. Кирил и Методий», 2010. Димчо Дебелянов: 125 години от рождението на поета. Нови изследвания, архив, спомени. Велико Търново: Унив. изд. «Св. св. Кирил и Методий», 2013.

Примітки

Джерела

Твори Димчо Дебелянова у Слово.бг Біографічні дані про Дімчо Дебелянова Критика про Дебелянова Критика поезії Дебелянова. Мілена Кірова Критика про Дебелянова — бібліографія Твори Дебелянова і про нього — бібліографія