Перша французька республіка (), в історіографії також відома як Революційна Франція, офіційно Французька Республіка () — період французької історії з 1792 по 1804. Республіку було проголошено 21 вересня 1792 року під час Французької революції; того дня формально було зміщено Людовика XVI. Офіційно республіка проіснувала до утворення 1804 року Першої французької імперії чинним першим консулом Наполеоном Бонапартом, що проголосив себе імператором, хоча де-факто Республіка перестала існувати після перевороту 18 брюмера, здійсненого тим же Бонапартом. Після цього було встановлено консулат (1799—1804).
Історія
Постанова про скасування монархії у Франції «Постанова Національного конвенту від 21 вересня 1792
а) Національний конвент постановляє: Не повинно існувати іншої конституції, окрім тієї, яка буде прийнята народом. Особистість і власність перебувають під охороною французького народу. б) Національний конвент оголошує, що нескасовані закони тимчасово залишаються в силі, і особи, які не усунуті від посад, залишаються при виконанні своїх обов'язків. Національний конвент оголошує, що податки, які існують зараз, будуть стягуватися як і раніше. Національний конвент постановляє, що монархія у Франції скасовується.»
Національний конвент
Перед проголошенням республіки Війна Франції проти реакційних монархій Пруссії та Австрії затягувалась і французька армія на початку війни не мала значного успіху. Антимонархічні заклики все частіше було чутно на вулицях Парижа.
25 липня прусська армія видала документ, що свідчив, що у разі нових загроз життю короля, Париж буде знищено. Коли про цей документ, відомий під назвою Брунсвікського маніфесту (інша назва — маніфест герцога Брауншгвейського), дізналися паризькі революціонери, вони увірвалися до Асамблеї з вимогою повалення Людовика XVI, проте Асамблея відмовилася. На світанку 10 серпня повсталі зібралися перед Тюїльрі і вдерлися до палацу. Охорона зі швейцарської гвардії полягла на місці, загинуло також чимало нападників. Король із родиною звернулися за допомогою до Законодавчих зборів, але ті відвернулися від них і призупинили повноваження короля. Таким чином була порушена вереснева конституція 1791 року, яка вимагала для зміни форми правління скликання народного зібрання через всенародні вибори.
Політична криза затягувалась. Поки депутати у Асамблеї сварилися за дрібних формальностей, на східних кордонах Франції йшли бойові дії. Народ у всьому звинувачували внутрішніх ворогів. Між 2-им і 6-им вересня 1792 року розпочалася вереснева різанина — вбивства священників-відмовників, запідозрених у контрреволюційній діяльності, і правопорушників у в'язницях Парижа. Убивства тривали багато днів поспіль, а влада й адміністрація не наважувалися втрутитися. Депутати не виступали з осудом ще багато місяців. На думку багатьох, ці вересневі вбивства були поворотним кроком революції.
Невдовзі повинні були відбутись вибори у недавно створений Конвент. Передвиборчі агітації та урочистості відбувались у критичні часи, що вилилося у явку на виборах. Із 7 мільйонів виборців за оцінками 90 % не голосували.Всесвітня історія. Хрестоматія з нової історії (XV — 50-60-і роки XIX ст.)// Під ред. Н. С. Папенко — К., 2001.-С. 71-77. Вибір делегатів таким чином став справою меншості. Як і в 1789, вибори проходили за дворівневою системою, щоб обмежити доступ широких народних мас. Майже всі обранці представляли буржуазію. Третина були правниками. Попри таку однорідність у Конвенті утворились політичні коаліції, такі як провінційні й ліберальні жирондисти, радикальні монтаньяри, центристи (так зване «болото») та ін.
20 вересня 1792 року настав перелом у війні — відбулась битва при Вальмі. Австрійці та прусаки були більше зайняті польськими подіями, а отже, їхня армія була послаблена, а французька, навпаки, зміцнилась завдяки політичним та соціальним поліпшенням. Французькі війська захопили частину Нідерландів. На сході армія генерала Кюстіна захопила лівий берег Рейну. Захоплена також Савоя й графство Ніцца. Усюди французи розповсюджували революційні ідеї, але водночас стверджували, що Рейн є природним кордоном Франції зі сходу та з півночі.
Проголошення республіки 21 вересня 1792 року відбулось перше засідання Національного Конвенту, що ознаменувало собою проголошення республіки. Тимчасово воно взяло на себе як законодавчі, так і виконавчі функції. Зібрання вирішило скасувати монархію.
Весь період правління Національного конвенту — це ряд суперечок між депутатами у лавах самої Асамблеї. Спочатку тон в усьому задавали жирондисти на чолі з Бріссо, Верньйо, Петьйоном та іншими. Вони намагалися вести помірковану політику, саме вони були проти страти короля. Але інші депутати, навпаки, активно виступали за страту короля. 10 грудня розпочався удаваний судовий процес над королем, його визнали винним, а 21 січня 1793 року на площі Згоди його було публічно страчено на гільйотині.
Після страти монархії Європи у лютому 1793 року утворили Першу антифранцузьку коаліцію.http://zno.academia.in.ua/mod/book/tool/print/index.php?id=3003&chapterid=636 Країни світу наприкінці XVIII—XIX століть Розпочався потужний рекрутський набір, що викликав невдоволення населення. У березні 1793 року у департаменті Вандея вибухнув роялістський заколот. Тоді, монтаньяри вирішили зміцнити свою політичну вагу потужною хвилею терору проти сумнівних особистостей. Були утворені Комітет громадського порятунку на чолі з Максиміліаном Робесп'єром, що боровся з контрреволюційною діяльністю та Революційний трибунал, що слугував за чудовий інструмент для судової гілки влади. Проте на шляху монтаньярів залишались жирондисти. Тоді, Дантон закликав революційну маргінальну частину населення Парижа, так званих санкюлотів, усунути жирондистів. 31 травня й 2 червня 1793 року паризькі санкюлоти усунули останніх від влади. Монтаньяри об'єднали свої зусилля із найбільш екстремістськими угрупуваннями парижан і захопили владу в свої руки. У провінціях ішов зворотний процес: так у Марселі й Ліоні прибічники жирондистів усунули від влади монтаньярів.
Республіка хилиться до Терору Вандейським заколотом (бунт проти прихильників революції) починає керувати освічена аристократія, і перетворює його у повстання, що охоплює майже увесь захід Франції. На додачу, ті залишки жирондистів, яким вдалося уникнути репресій та страт, закликали до повстання проти паризької влади.
У Парижі розпочали активну пропаганду та набір рекрутів у армію. Бойовим органом революційної демократії був журнал Жана-Поля Марата «Друг народу», яка була дуже популярною серед читачів. Але, пропаганда дедалі більше користувалась неправдивою інформацією. 13 липня 1793 року Жан-Поль Марата було вбито у власному будинку Шарлоттою Корде.
Зовнішні вороги Франції теж продовжували боротьбу із республікою. Іспанці наступали з південного заходу, з-за Піренеїв, армія П'ємонту — з південного сходу, з півночі та сходу — армії англійців, прусаків та австрійців.
Через такі обставини, найактуальнішим гаслом того часу стає «Республіка у небезпеці!» (). Під тиском санкюлотів, радикальні угрупування якобінців вирішили вдатись до найрішучіших дій.
У червні 1793 року Конвент проголосував за нову Конституцію. Ця конституція була дуже демократичною та децентралізованою щодо влади, оскільки передбачала справжнє народовладдя. Проте вона так і не вступила у дію через військові дії. Сен-Жуст обґрунтовував це тим, що в тих умовах, в яких опинилася республіка, конституція не може бути встановлена — вона сама себе знищила б і вона стала б гарантією замахів на свободу, оскільки в ній бракувало волі придушити такі замахи. Було реформовано Комітет громадського порятунку. Тепер він складався із 12 членів, яких щомісяця обирав Конвент. Він мав право на законодавчу ініціативу, виконавчу владу й призначення посадовців. Навколо нього згуртувалася влада в найкритичніший період. У ньому домінував Робесп'єр. Кожен із членів спеціалізувався в окремій галузі, наприклад, Карро відповідав за військо. Також було обов'язковим рахуватися з санкюлотами, яких очолював Жак Рене Ебер та Жак Ру. Всі дедалі більше схилялися до проведення терору.
У таких небезпечних обставинах Конвент приймав закони за наказами Комітету, що керувався Робесп'єром. Проводився ряд законів на порятунок республіки. Уся економіка країни була спрямована на війну, що зміцнило армію і водночас задовольнялися вимоги народу. У вересні 1793 року Франція вже мала мільйонну армію з добрим постачанням та моральним духом солдат, волюнтаристська політика Комітету, у якомусь сенсі, врятувала Республіку. Армія отримала постачання та боєздатність і перемагала армії Першої коаліції, а економіка отримала незначний поштовх для розвитку. У Вандеї республіканці також отримували перемоги над роялістами, і невдовзі розбила контрреволюціонерів. Озброєні селянські загони продовжували бродити заходом Франції, що отримали назву шуанів. Репресії у Вандеї були жахливими. Від грудня 1793 року до лютого 1794 року уповноважений Жан-Батіст Карр'є звелів стратити у Нанті тисячі людей. Повішення й колективні розстріли мали характер зловісних святкувань.
У всій республіці проводилися заходи по дехристиянізації, спонтанні або започатковані уповноваженими. Статуї, хрести й дзвіниці зносили заради принципу рівності. 5 жовтня 1793 року Асамблея прийняла республіканський календар замість григоріанського. Санкюлоти та еберисти встановили культ жертв революції. 10 листопада у Соборі Паризької Богоматері відзначили «свято розуму». Після церемонії еберисти пішли до зали Конвенту і влаштували там свято. Робесп'єр, який бачив у ньому тільки маскарад, виступив із протестом і вимогою відновлення порядку.
Ситуація загострювалася. 15 жовтня 1793 року розпочався судовий процес над королевою-вдовою Марією Антуанеттою. На судовому процесі полемісти та обвинувачі звинуватили австрійку у інцесті та різних природних збоченнях, в яких вона не брала участі. Коли пан суддя запитав її: «Чому Ваша високість не відповідає на пред'явлені обвинувачення?», королева схвильовано відповіла: «Якщо я не відповідаю, то лише тому, що сама природа відмовляється відповідати на подібні мерзенні звинувачення на адресу матері. Я закликаю всіх, хто може, з'явитися сюди». По залу прокотився гомін і засідання суду було перервано. Зрештою королеву звинуватили в тому, що вона підтримувала зв'язки з державами, ворожими Франції, сприяла перемозі супротивника і зрадила інтереси країни. Наступного дня, 16 жовтня її було страчено на тій же площі, що й короля Людовика XVI. Перед смертю вона промовила: «Ви забрали у мене щастя, ви забрали у мене чоловіка, ви забрали у мене дітей, заберіть же і мою кров, тільки не змушуйте мене більше страждати!».
Тим часом на півдні Франції тривала війна — йшла облога Тулона, головного порту Франції. Під час облоги розпочалася кар'єра Наполеона Бонапарта; тоді він був, лише, лейтенантом артилерії.
Диктатура якобінців і Великий Терор На вимогу Робесп'єра 14 фрімера II року революції за республіканським календарем (за григоріанським 4 грудня 1793 року) був організований тимчасовий уряд із винятковими повноваженнями. Тепер Конвент мав необмежену владу. Відразу у провінціях жорстко закінчували із незадоволеними і протестувальниками. Така політика суперечила Декларації прав людини і громадянина та конституції, тому у рядах самих монтан'ярів спричинився розкол на якобінців (прибічників Робесп'ра), лівих «надмірних» (ебертистів), радикальних «розлючених» (лідери Жак Ру, Леклерк та Варле) та кордельєри, яких очолювали оратор Дантон та журналіст Демулен.
Робесп'єру особисто не подобалася політика дехристиянізації та атеїзм, яку проводили ебертисти. Тому, під його впливом було затверджено закон, що гарантував свободу культів, потім інший, який визнавав безсмертя душі. А 24 березня 1794 року було страчено ебертистів, засуджених Революційним трибуналом.