Резервіст

Резервіст — це особа, яка є членом військового резерву. В інший час вони є цивільними особами і в мирний час мають кар'єру поза межами армії. Резервісти зазвичай проходять щорічне навчання для поновлення навичок. Ця особа може бути колишнім військовослужбовцем збройних сил, і вона залишається резервістом або добровільно, або за обов'язком. У деяких країнах, таких як Ізраїль, Норвегія, Фінляндія, Сінгапур і Швейцарія, резервісти є призовниками, яких призивають для навчання та служби за потреби.

Історія

Поняття резервіста існує в різних формах протягом тисячоліть. У давнину резервні сили, такі як англосаксонський Фірд та вікінгський Лейданг, становили основну бойову силу більшості армій. Лише наприкінці 17 століття професійні постійні армії стали нормою.

Історично резервісти відіграли значну роль у Європі після поразки Пруссії у битві під Єною та Ауерштедтом. 9 липня 1807 року за Тільзитським мирним договором Наполеон змусив Пруссію різко скоротити свою армію, а також поступитися великими територіями. Чисельність прусської армії більше не могла перевищувати 42 000 осіб.

Система Krümpersystem (крюмперська система), запроваджена в прусській армії військовим реформатором Герхардом фон Шарнхорстом, передбачала короткий період навчання для новобранців, який у разі війни міг бути значно розширеним. Завдяки цьому скорочення чисельності армії не мало бажаного ефекту, і в наступних війнах Пруссія могла зібрати велику кількість навчених солдатів. За часів Німецької імперії резервістам після завершення військової служби вже видавали так звані «воєнні приписи», які містили точні вказівки щодо поведінки резервістів у воєнний час.

Австро-Угорська імперія

За часів Австро-Угорщини військовий резервіст позначався терміном запасник або безстроковий запастик. Запасник не отримував платні й повинен був повідомляти сільського старосту про кожну зміну місця проживання. Крім того, він мав виконувати низку інших обов’язків.Zákony a nařízení ve věcech obecní a okresní samosprávy na ten čas platné v království Českém, 1874, 1. díl, vyd. Ed. Grégr, Praha, s. 113

Пруссія/Німецька імперія У Пруссії перший військовий резерв було створено після 1807 року, щоб обійти обмеження чисельності армії, накладені Тільзитським миром. Водночас було запроваджено військовий обов'язок. Система крюмперів генерала Шарнхорста передбачала короткострокову службу рекрутів (крюмперів), яких у разі війни могли призвати.Jan Heitmann: Reaktion auf Tilsit 1807. Um Heeresbeschränkung zu umgehen, wurde die Reserve erfunden. Preußische Allgemeine Zeitung, 28. November 2009

Сучасна резервна система розвинулася з прусської військової реформи зі збільшенням армії за військового міністра Альбрехта фон Роона на початку 1860-х років. Порівняно з першою половиною століття, значно суворіше запровадження військової повинності в пізнішій Німецькій імперії врешті-решт сягає корінням саме в цю реформу.

Солдати, що звільнялися, отримували припис із точними вказівками на випадок війни. Їх призивали на регулярні військові збори. У Першій світовій війні після мобілізації активні збройні сили були посилені мільйонами резервістів, ландверівців, ерзац-резервістів, ландштурмівців та військових добровольців. Загалом в армії та на флоті служили понад 13 мільйонів осіб.

Внаслідок Версальського договору Рейхсвер став професійною армією і не міг мати ні військовозобов'язаних, ні резервістів. З повторним запровадженням військової повинності в Третьому Рейху з 1935 року знову почали створювати резерв. Загалом у Другій світовій війні служило близько 18 мільйонів солдатів. Резервісти становили кістяк Вермахту. Проте частка «білих» призовних років із дуже короткою підготовкою була дуже високою, оскільки до війни на 1- або 2-річну військову службу призивали лише чотири роки народження — 1915–1918.

По країнах

Австрія Відповідно до статті 79 B-VG, Бундесхеер має бути організований за міліційною системою, згідно з якою в мирний час він збирається лише для навчань і в меншій чисельності. Військовозобов’язані протягом строку своєї військової повинності належать до дійсної служби, міліційного стану або резервного стану.

Усі військовозобов’язані, які не належать ні до дійсної служби, ні до міліційного стану, за визначенням є Резервістами. Поза Бундесхеером вони можуть носити своє військове звання лише з додатком «дРез» («резервного стану»). Вони мають право носити уніформу за умов, визначених § 35 Закону про оборону, також у періоди, не пов’язані з навчаннями чи застосуванням. У мирний час резервісти безпосередньо не закріплені за жодною оперативною організацією, але в особливих ситуаціях за потреби можуть бути залучені додатково або як заміна. У випадках застосування Бундесхееру згідно з § 2 абз. 1 літ. a–c Закону про оборону (військова національна оборона, Асистенційна операція) – з урахуванням потреби та їхньої придатності до використання в оперативній організації – вони можуть бути переведені до міліційного стану, внаслідок чого, наприклад, отримують заміщенням заздалегідь визначену функцію в оперативній організації.

З понад 1 000 000 навчених військовозобов’язаних віком від 18 до 50 (або 65) років приблизно 935 000 перебувають у резервному стані.

Бразилія У Бразилії резервісти формуються через обов'язкову військову службу, яка готує як рядових, так і офіцерів, що входитимуть до складу цих сил. Офіцери запасу готуються в спеціальних підрозділах — Центрах і Осередках підготовки офіцерів запасу (CPOR та NPOR). Також військовим резервом є особовий склад Тірів де Герра, військової поліції та військових пожежних корпусів Бразилії. Ініціатором бразильської військової служби був підполковник Луїс де Араужу Коррейя Ліма, засновник першого CPOR у штаті Ріо-де-Жанейро в 1927 році, якого вважають патроном Бразильського резерву. Члени торговельного флоту вважаються резервом Військово-морських сил Бразилії, а цивільні пілоти — резервом Повітряних сил Бразилії.

Також до резерву належать кадрові військовослужбовці, які вийшли у відставку (військовим терміном — були переведені до оплачуваного резерву) до досягнення 65-річного віку. Після досягнення 65 років вони виключаються з резерву та виходять на пенсію (реформуються), тобто більше не можуть бути призвані, навіть у разі війни.

У 1939 році тодішній президент республіки Жетулью Варгас вирішив заснувати «День резервіста»,Декрет-закон № 1.908 від 26 грудня 1939 року. вважаючи:

Що було б доцільно оживити в резервістах спогад про час, коли вони служили Батьківщині в Армії чи на Флоті;

Що досконала структура Збройних сил ґрунтується на обов'язковій військовій службі, яку палко відстоював громадянин Олаво Білак; і

Що підкреслюється цивільна співпраця, необхідна для звеличення Збройних сил.

Також було встановлено, що цей день відзначатиметься 16 грудня, у день народження поета Олаво Білака, натхненника Закону про військову службу.

Велика Британія

Усі три види Збройних сил Великої Британії мають добровольчі резерви. Резервісти мають цивільну роботу та проходять навчання у визначену кількість вихідних щомісяця. Зазвичай їх призначають до адміністративних корпусів або за фахом відповідно до їхніх цивільних професій та місця проживання.

Армійський резерв Королівський військово-морський резерв і Резерв Королівської морської піхоти Королівські допоміжні ВПС

Сполучені Штати П’ять із шести видів Збройних сил США мають власні резервні сили, резервістів яких можуть призвати на службу: Резерв Армії США Резерв Корпусу морської піхоти США Резерв ВМС США Резерв Повітряних сил США Резерв Берегової охорони США

Станом на 2021 рік Космічні сили США не мають ані резервного компоненту, ані компоненту Національної гвардії, а персонал, який служить у космічних силах за сумісництвом, перебуває у складі Повітряної національної гвардії та Резерву Повітряних сил.

Національна гвардія США, яка перебуває під подвійним федеральним та штатним контролем, традиційно призначена для оборони території країни та ліквідації наслідків внутрішніх стихійних лих. Проте велика кількість гвардійців була розгорнута для участі в бойових діях під час Глобальної війни з тероризмом, і в 2005 році особовий склад Національної гвардії становив 41 відсоток усіх військовослужбовців, розгорнутих в Іраку.

Національна гвардія поділяється на:

Національна гвардія Армії США (Армія США)

Повітряні сили Національної гвардії США (Повітряні сили США).

У мирний час резервісти та національні гвардійці щороку проходять підготовку, що становить щонайменше одні вихідні на місяць, два тижні на рік. Резервістам та національним гвардійцям у бойових підрозділах першої черги, таких як авіаційні частини, що експлуатують бойові літаки та літаки бойового забезпечення, виділяються кошти на додаткові військові збори або дійсну службу для навчання з метою підтримання навичок. Вони також можуть виконувати додаткові обов’язки для підтримки сил постійної готовності та/або замість своїх колег на дійсній службі.

Деякі штати також утримують нефедеральні сили оборони штатів як невеликий резерв для своїх підрозділів Національної гвардії. Ці підрозділи не можуть бути розгорнуті за межами своїх штатів і не можуть бути федералізовані.

+ Чисельність резервних компонентів збройних сил: Резервний компонент Чисельність особового складу Резерв видів збройних сил Резерв Армії США 190.000 Резерв Повітряних сил США 70.000 Резерв ВМС США 60.000 Резерв Корпусу морської піхоти США 38.000 Резерв Берегової охорони США 6.200 Національна гвардія Національна гвардія Армії США 333.000 Повітряні сили Національної гвардії США 107.000 Загалом 802.000

Фінляндія

Збройні сили Фінляндії базуються на загальному військовому обов'язку для чоловіків. Усі чоловіки віком від 18 років зобов'язані проходити службу тривалістю 6, 9 або 12 місяців. Щорічно навчається близько 27 000 призовників. 80% чоловіків завершують службу. Спочатку призовники проходять базову підготовку, після чого їх розподіляють до різних підрозділів для спеціальної підготовки. Рядові, які навчаються для виконання завдань, що не потребують спеціальних навичок, служать 6 місяців. Для технічно складних завдань термін служби становить 9, а в окремих випадках — 12 місяців. Ті, кого відібрано для підготовки сержантського (унтер-офіцерського) або офіцерського складу, служать 12 місяців. Після завершення служби призовники отримують військове звання запасу: рядовий, молодший капрал, капрал, сержант або молодший лейтенант, залежно від їхньої підготовки та досягнень.Фінське законодавство про військовий обов'язок було повністю переглянуто у 2007 році. Новий закон, який вже схвалений парламентом Фінляндії, найімовірніше, набуде чинності 1 січня 2008 року. Жодних змін не внесено до термінів служби, які зазначені в Законі про військовий обов'язок (452/1950), §5 та в новому Законі про військовий обов'язок, §37. (Обидва закони фінською мовою) Після проходження військової служби призовники зараховуються до запасу до кінця 50-го або 60-го року життя, залежно від військового звання. Під час перебування в запасі резервісти зобов'язані брати участь у військових зборах загальною тривалістю 40, 75 або 100 днів, залежно від їхнього військового звання. Крім того, усі резервісти підлягають призову в разі серйозного зростання військової загрози для Фінляндії, повної або часткової мобілізації, а також у випадку масштабного стихійного лиха чи небезпечної епідемії. Чоловіки, які не перебувають у запасі, можуть бути призвані лише у випадку повної мобілізації, а рядовий та сержантський склад, який досяг 50-річного віку, — лише за спеціальним рішенням парламенту.Обов'язки резервістів викладені в Законі про військовий обов'язок (452/1950), §6–7 () та в новому Законі про військовий обов'язок, §49–50 (). Старий закон передбачає призов резерву лише у випадку повної або часткової мобілізації (§10). Новий закон дозволяє вибірковий призов резервістів навіть у ситуаціях, які не потребують навіть часткової мобілізації (§78–89).

Німеччина