Постійна Відпустка — перший повнометражний фільм Джима Джармуша, знятий на 16 мм плівку. Також це перший фільм, в якому зіграв та для якого написав музику друг Джармуша Джон Лурі. Головний герой фільму, роздумуючи над різними вічними питаннями, блукає напівзруйнованими районами Нью-Йорку в пошуках кращого місця та зустрічається з дивними мешканцями міста.
Сюжет Фільм починається із того, що молодий хлопець Еллі Паркер розмальовує стіну на закинутій вуличці Нью-Йорка. Після того він закадровим голосом розповідає про те, що мріє назвати свого сина Чарлі, аби його ініціали були ідентичні до ініціалів відомого джазмена Чарлі Паркера. А тим часом на екрані — нарізка з різних інтер'єрів, які Еллі порівнює з людьми, яких «зустрічаєш, знайомишся й полишаєш».
Після цього події переносяться до злиденного помешкання Еллі, в якому той мешкає з зі своєю дівчиною Лейлою. Еллі зізнається їй, що постійно вештається Нью-Йорком, бо не може спати ночами. Після цього він підгодить до програвача й вмикає композицію Up There in Orbit у виконанні — і починає несамовито танцювати.
Після цього герой зачісується біля дзеркала й говорить до своєї дівчини, що часом йому хочеться «жити швидко і померти молодим», а також бути схожим на Чарлі Паркера. У наступній сцені ми бачимо, як Еллі силить і читає книжку «Пісні Мальдорора», після чого раптово зачитує розлогий уривок із неї своїй дівчині — лише для того, щоб потім заявити, що перестає її читати, бо вона його втомила. А у відповідь на слова дівчини, що вона втомилася від самотності, він виголошує промову, що всі люди самотні — й саме тому він постійно блукає (бо це допомагає бачити інших людей і не відчувати себе самотнім).
Ця розмова надихає Еллі провідати матір, яка лежить у психлікарні і яку він не бачив більше року. Але перед тим він вирішує зайти до будинку, де він зростав, який, за його словами, «було підірвано під час війни». Тож у наступній сцені Еллі крокує закинутим районом, де лунають звуки вибухів та авіації. Неподалік видніються висотки Нью-Йорка, але раптово на нього із криками кидається ветеран війни у В'єтнамі, попереджаючи про нібито можливе бомбардування ворожих літаків. Еллі ж реагує на це спокійно, пояснюючи, що це звуки гелікоптерів, а їх на озброєнні в'єтнамської армії немає. Після цього ситуація заспокоюється й Еллі пригощає ветерана цигаркою, паралельно розповідаючи історію про неймовірну машину, яку побачив неподалік свого дому.
Після цього Еллі потрапляє в палату матері в психлікарні. Вона не одразу реагує на його появу, але після кількох його спроб представитись відповідає, що знає, хто він. А потім запитує, чи не іде зараз війна, враховуючи, що вона постійно чує гул літаків, — такі ж, які вона чула, коли ще жила вдома.
Далі Еллі й далі блукає закинутими вуличками Нью-Йорка. Спочатку він зустрічає жінку, що співає на ґанку невідому йому пісню; але коли Еллі намагається запитати її, що вона співає, та проганяє його. Після цього герой підходить до афіші кінотеатру, де його приваблює постер фільму . Еллі заходить в будівлю кінотеатра і купує попкорн у продавчині, що читає книжку «Аварія» Джеймса Балларда. Еллі намагається зав'язати із нею розмову, запитавши її, чи, на її думку, йому сподобається цей фільм. Але вона відповідає, що пам'ятає звідки усього кілька епізодів, після чого повертається до читання книги.
В наступній сцені в кінотеатрі Еллі зустрічає чоловіка, вдягненого в пов'язку гіппі. Той питає його, чи знає він про «ефект Доплера», а потім розповідає історію про саксофоніста, який грав занадто авангардно і не міг знайти своєї публіки ні в Нью-Йорку, ні в Парижі, і зрештою, помер, зістрибнувши з даху будинку, перед тим загравши перші ноти пісні «Somewhere Over the Rainbow».
Після цього Еллі, блукаючи нічним містом, випадково зустрічає саксофоніста, якого раніше вже бачив. Той грає на безлюдній вулиці й лише Еллі його слухає, поступово йдучи нею. Наступного ранку він прокидається на вулиці, одягається й опиняється біля поштової скриньки, куди під'їжджає дорога машина. Її пасажирка просить Еллі кинути листа у поштову скриньку, на що Еллі відказує, що він їй не листоноша. Дівчина зрештою встає із авто, й Еллі користається цим, щоб залізти в машину й угнати її.
Наприкінці дня він привозить її перекупу, який після перевірки погоджується заплатити за неї 800 доларів. Еллі намагається поторгуватись, але зрештою приймає ціну. Після цього він повертається додому, збирає свої речі й пише записку своїй дівчині, якої в цей час не було вдома. В наступній сцені ми бачимо його на пристані, де він перекидається слівцем із іншим молодиком, який щойно приїхав з Парижу. Як і Еллі, той «потрапив у неприємності», і тепер хлопці обговорюють різницю між двома містами.
Фільм закінчується роздумами Еллі про те, що йому було важко писати записку своїй дівчині, бо пояснити, чому він є людиною, яка не може десь осісти, неможливо. Після того він здіймається на борт і корабель відпливає, а ми бачимо, як при цьому віддаляється Нью-Йорк.
У ролях Кріс Паркер — протагоніст фільму Еллі (Алоїшес Паркер). Лейла Ґастіл — дівчина Еллі. Рут Болтон — мати Еллі, перебуває у психлікарні. Річард Бое — ветеран війни, що чує звуки вибухів. Сара Драйвер — медсестра в госпіталі, що доглядає мати Еллі. Джейн Файр — ще одна медсестра у госпіталі. Евелін Сміт — паціентка госпіталю. Чарлі Спейдмен — ще один пацієнт госпіталю. Марія Дюваль — випадкова дівчина-латиноамериканка, що сидить на ґанку й наспівує незрозумілу пісню. Ліза Розен — дівчина, що продає попкорн в кінотеатрі. Френкі Фейзон — чоловік у холі кінотеатру, що розповідає Еллі історію про джазмена, який не міг знайти свою публіку. Джон Лурі — вуличний музикант, що грає на саксофоні. Сюзан Флетчер — дівчина, у якої Еллі краде машину. Феліс Россе — дівчина-свідок крадіжки машини. Кріс Хамеон — своєрідний двійник Еллі, що тікає з Парижу в Нью-Йорк. Ерік Мітчелл — перекупник краденого авто.
Нагороди 1980 — Міжнародный кінофестиваль Мангейм — Хайдельберг (ФРН) Премія Джозефа фон Штернберга — Джим Джармуш 1982 — Міжнародний кінофестиваль в Фігейра-да-Фоше (Португалія) Премія ФІПРЕССІ — Джим Джармуш
Примітки