Франсуа Фюре (; , Париж — , Фіжак) — французький історик, член Французької академії.
Біографія Франсуа Фюре народився в буржуазній сім'ї. Його батько був банківським службовцем. Франсуа навчався в елітному паризькому ліцеї Янсон-Де-Сейл, де показав відмінні знання. Після закінчення ліцею, в 1946 році, він вступає на гуманітарний та юридичний факультети Паризького університету. У 1950 році, захворівши на туберкульоз, він змушений перервати навчання і виїхати на лікування до Альп. До 1954 року він паралельно лікується та продовжує своє навчання в Парижі. Водночас він починає поглиблено вивчати історію. У 1954 році він блискуче складає випускні іспити на науковий ступінь Агреже і його призначають на роботу вчителем у середній школі в місті Комп'єнь, де працює до 1955 року. Пізніше був переведений у Фонтенбло.
У 1956 році Франсуа Фюре розпочинає свою наукову діяльність в Національному центрі наукових досліджень (CNRS) у Франції. Основна сфера його інтересів — Французька революція. Водночас відбувається початок його співпраці з французьким щотижневим журналом «Нувель Обсерватер».
Свою політичну діяльність Франсуа розпочав у 20 років. З 1947 по 1959 рр. він був членом Французької комуністичної партії, а в 1960 році виступив одним із засновників . У 1966 році він розпочинає роботу в Школі вищих досліджень у галузі соціальних наук в Парижі, Президентом якої є з 1977 по 1985 рік. Він є співзасновником . З 1985 року він щоосені читає лекції в кількох університетах США, в тому числі в Чиказькому університеті, де отримує посаду Професора в Комітеті з питань соціальної думки. Робота в США принесла йому почесний ступінь Гарвардського університету. Обраний членом Французької академії 20 березня 1997 року. Однак невдовзі, 8 липня, граючи в теніс, в селі Сент-П'єр Тоїрак, що на півдні Франції, Франсуа впав й отримав травму голови; невдовзі був відправлений на лікування до Тулузи, де 12 липня він помер від серцевого нападу.
Особисте життя Франсуа Фюре був двічі одруженим. У нього залишилося двоє дітей: син Антуан від першого шлюбу та донька Шарлотта від шлюбу з Деборою Кан.
Бібліографія Penser la Révolution française, 1978 La Révolution française, en collaboration avec Denis Richet (The French Revolution, 2 volumes, 1965) Penser la Révolution française (Interpreting the French Revolution, 1978)* L'atelier de l'histoire (In the Workshop of History, 1982)* «Terrorism and Democracy». TELOS 65 (Fall 1985). Dictionnaire critique de la Révolution française (A Critical Dictionary of the French Revolution, with Mona Ozouf, 1992, 2 tomes)* Le Siècle de l'avènement républicain (with Mona Ozouf, 1993) Le Passé d'une illusion, essai sur l'idée communiste au XXe siècle (1995) this was translated by his wife Deborah Furet into English and titled The Passing of an Illusion: The Idea of Communism in the Twentieth Century, University of Chicago Press, Chicago, 1999. Co-written with Ernst Nolte Fascisme et Communisme: échange épistolaire avec l'historien allemand Ernst Nolte prolongeant la Historikerstreit, translated into English by Katherine Golsan as Fascism and Communism, with a preface by Tzvetan Todorov, Lincoln, Nebraska: University of Nebraska Press, 2001. Видання українською Минуле однієї ілюзії. Нарис про комуністичну ідею у ХХ столітті — К.: Дух і літера, 2007. — 814 с.
Література Озуф Моне. «Франсуа Фюре» // Французский ежегодник 2002. М., 2002. С. 147—157. Енцо Траверсо. Про антикомунізм. Історія XX століття в інтерпретації Нольте, Фюре і Куртуа // Спільне. — 21.04.2015. Володимир Іщенко.'' Скромна чарівність комунізму // Дух і літера. (рецензія на «Минуле однієї ілюзії»)
Примітки