Когурьо

Коґурьо́ (; ; ) — назва корейського племені й однойменної держави, що існувала з 37 до н. е. до 668 н. е. Поряд з Коґурьо знаходилися ще дві давньокорейські держави — Сілла і Пекче, тому цей час називають періодом трьох корейських королівств.

Плем'я когурьо до початку 1 століття до н. е. займало територію середньої течії річки Ялуцзян (; корейська назва — Амноккан, ), яка в наш час розділяє КНР і КНДР. Перший докладний опис міститься у китайських династичних хроніках «Саньґочжи» 3 століття. Племінне державне утворення Когурьо домоглося незалежності від Китаю у 37 до н. е.

Сучасна назва «Корея» походить від назви середньовічної держави Корьо, яка, у свою чергу, є скороченням від назви «Когурьо».

Столицею держави Когурьо було місто Хвандо, сучасний Цзіань у Північно-Східному Китаї, а з початку 5 століття — місто Пхеньян.

Найвищої могутності держава досягла наприкінці 4 століття, контролюючи велику територію на півночі Корейського півострова й більшу частину Маньчжурії. Посиленню Когурьо сприяла роздрібненість сусіднього Китаю, правителі якого були не в змозі відновити свій вплив у Кореї.

У 612 Когурьо відбило завойовницький похід китайської династії Суй, що призвело до її падіння. У 668 державу було розгромлено ордами китайської імперії Тан, яка виступила у союзі з корейською державою Сілла. Тан отримала володіння Когурьо на північ від річки Тендоган, а Сілла — південні території цього королівства.

Назва Спочатку називалося Гурьо (, єльська: Kwulye, [ku.ɾjʌ̹]) або щось подібне до kōkuri чи kaukuri)고구려 (高句麗). Encyclopedia of Korean Culture. Retrieved 2023-06-25. Обидва слова походять від "忽" (*kuru або *kolo), що означало замок або фортецяVovin, Alexander (2013). "From Koguryo to Tamna: Slowly riding to the South with speakers of Proto-Korean". Korean Linguistics. 15 (2): 222–240. Припускають, що це слово було словом-бурлакою, подібним до середньомонгольського qoto-nLim, Byung-joon (1999) (A) Study on the borrowed writings of the dialect of Koguryo Dynasty in Ancient Korean (MA), Konkuk University. Також існує кілька можливих когнатів для 忽, яке пізніше використовувалося у значенні «адміністративний підрозділ» з написанням hwol [hʌ̹ɭ], як у 買忽 mwoyhwol/michwuhwol [mit͡ɕʰuhʌ̹ɭ], поряд з ймовірним когнатом 骨 kwol [ko̞ɭ]Tranter, Nicholas (2012). The Languages of Japan and Korea (1st ed.). Abingdon: Routledge. pp. 53–54. ISBN 978-0415462877. Нам Пун-хьон також представляє його як термін з Пекче, ймовірно, споріднений зі словом з Когурьо з тим самим значенням та написанням.

Ітерація 徐羅伐 Syerapel як 徐羅城 *SyeraKUY прирівнювала давньокорейське слово для позначення «села», 伐 pel, до давньояпонського для позначення «замку» 城 ki, що вважається запозиченням з Пекче 己 *kuy, яке, своєю чергою, є запозиченням з Когурьо 忽 *koloShiratori, Kurakichi (1896), "朝鮮古代王號考", in, volume 7, 史學會 (The Historical Society of Japan). Середньокорейські 골〯 kwǒl [ko̞ɭ] та ᄀᆞ옳 kòwòlh [kʌ̀.òl] («район»), ймовірно, походять від *kolo.

Назва Когурьо (; ; корейська вимова: [ko̞ɡuɾjʌ̹]), що означає «високий замок», є поєднанням імені «Гурьо» та префікса «Ко» (; ; дослівно «високий», «великий»). Назва походить від Когурьо-хьон, повітом командирства Сюаньту імперії Хань. Зі зменшенням впливу Хань на Корею, Когурьо-хьон став центром раннього союзу Когурьо.

З середини V століття Когурьо скорочувалося до кальки Корьо (; ; корейська вимова: [ko.ɾjʌ]; середньокорейська: 고ᇢ롕〮, Kwòwlyéy), що саме по собі мало значення «високий і прекрасний».

Історія Передумови Найдавніший запис назви Когурьо можна простежити до географічних монографій у «Ханьшу» і вперше засвідчений як назва одного з підрозділів командирства Сюаньту, заснованого вздовж торгових шляхів у басейні річки Амнок після руйнування Кочосон у 113 році до н. е.Beckwith 2007, p. 33 Разом з тим припускають, що арод кугурьо спочатку розташовувався в командирстві Ляосі (сучасні західний Ляонін та частини Внутрішньої Монголії) або навколо нього, а пізніше мігрував на схід, про що свідчить інший запис у «Ханьшу»Beckwith 2007, pp. 34–37. Ранні племена когурьо, від яких походить адміністративна назва, мешкали поблизу або в межах командирства СюаньтуBarnes, Gina L (2001). State Formation in Korea: Historical and Archaeological Perspectives. Psychology Press. p. 22. ISBN 978-0700713233Mohan, Pankaj (2016). "Goguyreo". In MacKenzie, John M (ed.). The Encyclopedia of Empire. Wiley.. Його племінні вожді також, ймовірно, мали титул правителя хоу над повітом Гаогулі (майбутньому Когурьо)Zhang, Xuefeng (2010). "The Formation of East Asian World during the 4th and 5th Centuries: A Study Based on Chinese Sources". Frontiers of History in China. 5 (4): 528–529.

У 75 році до н. е. одна з груп ємеків, плем'я когурьо, здійснила вторгнення до командирства СюаньтуByington 2003, p. 194. У «книзі Тан» записано, що імператор Тайцзун згадує історію Когурьо як таку, що нараховує близько 900 років. Вважається, що на момент свого заснування народ когурьо був сумішшю людей з Пуйо та ємеків, оскільки знать з Пуйо, можливо, втекло з їхньої держави та об'єдналося з існуючими вождями ємеківAikens, C. Melvin (1992). Pacific northeast Asia in prehistory: hunter-fisher-gatherers, farmers, and sociopolitical elites. WSU Press, pp. 191–196. Перша згадка про Когурьо як групове позначення, пов'язане з племенами ємеків, є посиланням у «Ханьшу», де обговорюється повстання Когурьо у 12 роціByington 2003, p. 233.

Заснування Згідно з Самгук Сагі XII століття та Самгук Юса XIII століття, принц з держави Пуйо на ім'я Джумон утік після боротьби за владу з іншими принцами дворуByington, Mark (2003). A History of the Puyo State, its People, and its Legacy (PhD). Harvard University, p. 234 та заснував Когурьо в 37 році до н.е. в регіоні під назвою Чолбон Пуйо, який зазвичай вважається розташованим у басейні річок Амнок та Хунь. Найдавніша згадка про Джумона міститься на Стелі Квангетхо. У Самгук Сагі стверджується, що Когурьо було засновано в 37 році до н.е., але сьогодні дата заснування династії під сумнівом, оскільки археологічні дані свідчать про те, що Когурьо було засновано раніше за Сіллу고구려 건국연대를 아시나요?. 현장언론 민플러스. 2018-02-13Jeong Gu-bok (정구복), 김부식 (金富軾), 한국민족문화대백과사전 [Encyclopedia of Korean Culture] (in Korean), Academy of Korean Studies, retrieved 2024-12-1"Complex of Koguryo Tombs". whc.unesco.org. Retrieved 2024-12-17

Джумон, що відомий як Тонмьонсон, у 36 році до н.е. завоював племінні держави бірю, у 33 році до н. е. — хен-ін та 28 року до н.е. — північних окчо, а також державу Тон'є та інші племена в південно-східній Маньчжурії та Північній Кореї. Когурьо швидко розширило свою владу з їхнього початкового басейну контролю в басейні річки Хунь. Після централізації Когурьо, можливо, не змогло використати достатньо ресурсів з регіону, щоб прогодувати своє населення, і тому, дотримуючись історичних скотарських тенденцій, прагнуло здійснювати набіги та експлуатувати сусідні суспільства заради їхніх земель та ресурсів. Агресивна військова діяльність також могла сприяти розширенню, дозволяючи Когурьо стягувати данину зі своїх племінних сусідів та домінувати над ними політично та економічноGina L. Barnes, "State Formation in Korea", 2001 Curzon Press, p. 22.

Завдяки збільшенню ресурсів та людських ресурсів, які дали поневолені племена, ван Тхеджохо очолив напади на ханьські командорства Лолан та СюаньтуKi-Baik Lee, "A New History of Korea", 1984 Harvard University Press, p. 24. Розширене Когурьо незабаром вступило в прямий військовий контакт з Ляодунською командорством на заході. 197 року Гунсунь Кан, очільник Дайфанського командорства, втрутився у боротьбу за владу в Когурьо"History: King Sansang". KBS. March 2015. Retrieved 30 August 2023.. Навіть після зміцнення влади тхеван Сансан вимушен у 209 році відбивати нове вторгнення ханьських військ, відя ких зазнав поразки. Було втрачено західну частину державу. За цим обставин тхеван переніс столицю з долини річки Хунь до долини річки Амнок, заснувавши столицю ХвандоGina L. Barnes', "State Formation in Korea", 2001 Curzon Press, pp. 22–23.

Відносини з сусідами У хаосі, що настав після падіння династії Хань, колишні командорства вирвалися з-під контролю та були під владою різних незалежних воєначальників. Оточений цими командорствами, Когурьо прагнув покращити відносини з новоствореною державою Вей, тому у 220 році надіслав останній данину. У 238 році Когурьо уклав офіційний союз з Вей проти Ляодунського командорства, що стало незалежним. Коли Ляодун був остаточно завойований Вей, співпраця між Вей та Когурьо розпалася, і Когурьо атакував західні околиці Ляодуна, що спровокувало контратаку Вей у 244 році, захопивши й зруйнувавши ХвандоCharles Roger Tennant (1996). A history of Korea (illustrated ed.). Kegan Paul International. p. 22. ISBN 978-0-7103-0532-9. 245 року було укладено мир, за яким Когурьо відмовилося від зазіхань на Ляодун. Водночас Окчо і Тон'є здобули незалежність.

У 259 році Вей, скориставшись внутрішнім розгардіяшем в Когурьо, знову вдерлися до держави, але тхеван Чунчхон здобув переконливу перемогу у битві під ЯнменгокомInjae, Lee; Miller, Owen; Jinhoon, Park; Hyun-Hae, Yi (2014). Korean History in Maps. Cambridge University Press. p. 30. ISBN 978-1107098466. Падіння династії Вей у 265 році знизило загрозу з заходу.

Всього за 70 років Когурьо відбудувало свою столицю Хвандо та знову почало здійснювати набіги на командорства імперії Цзінь. Коли Когурьо розширило свої володіння на Ляодунський півострів, останнє китайське командорство (Лолан) було завойовано та поглинуто Мічхоном у 313 році, в результаті чого решта північної частини Корейського півострова опинилися в його складі'Ki-Baik Lee', "A New History of Korea", 1984 Harvard University Press, page 2. Це завоювання призвело до кінця китайського панування над територією на півночі Корейського півострова, яке тривало 400 роківTennant, Charles Roger (1996). A History of Korea. Routledge. p. 22. ISBN 978-0710305329Chinul (1991). Buswell, Robert E. (ed.). Tracing Back the Radiance: Chinul's Korean Way of Zen. Translated by Robert E. Buswell (abridged ed.). University of Hawaii Press. p. 3. ISBN 978-0824814274.

Когурьо зазнало серйозних невдач і поразок під час правління Когугвона у війнах з державою Рання Янь. 342 року війська останньої напали та зруйнували столицю Хвандо, захопивши 50 000 чоловіків та жінок, а також полонили матір, дружину і та труну з померлим батьком тхеванаChinul (1991). Buswell, Robert E. (ed.). Tracing Back the Radiance: Chinul's Korean Way of Zen. Translated by Robert E. Buswell (abridged ed.). University of Hawaii Press. p. 4. ISBN 978-0824814274. Когугвон зміг їх повернути лише через 13 років (після дипломатичних й військових спроб у 343, 345, 349, 355 роках). Тимчасовою столицею тхеван обрав Пхеньян. Але згодом повернувся до Куннесона. Надалі зберігав мирні стосунки з Ранньою Янь. Натомість вступив у протистояння з державою Пекче за владу над півднем Корейського півострова. У військових кампаніях 369 і 371 років тхеван зазнав відчутних поразок, зрештою загинувши у битві при ЧіяніEncyclopedia of World History, Vol I, p. 464 Three Kingdoms, Korea, Edited by Marsha E. Ackermann, Michael J. Schroeder, Janice J. Terry, Jiu-Hwa Lo Upshur, Mark F. Whitters, ISBN 978-0-8160-6386-4.

Новий тхеван Сосурім провів політичну, військову та правову реформи, прийняв 372 року прийняв буддизм як державну релігію та заснував освітню школу Техак. Все це змінило Когурьо, дозволивши тхевану Когугяну 385 року завдати поразки державі Пізня Янь, а 386 року — Пекче"Kings and Queens of Korea". KBS World Radio. Archived from the original on 24 October 2016.

Піднесення