Іва́н Анто́нович А́ндрух (Авраменко; 25 березня 1896Точний час народження, 25 березня 1896 року, взятий з архівного документу, зізнання самого Івана Андруха. 2 липня 1921. Зберігання. Галузевий державний архів Служби безпеки України в Києві (ГДА СБУ). Фонд 6. Справа 74760 у 17 томах. Том 4. — Аркуш : 19 (1)., с. Болестрашичі біля Перемишля — 29 серпня 1921Інформацію про час смерті, 29 серпня 1921 року, взято з архівного документу, протоколу засуду до вищої міри покарання від 28 серпня 1921 року, що виконано наступного дня. Зберігання. Галузевий державний архів Служби безпеки України в Києві (ГДА СБУ). Фонд 6. Справа 74760 у 17 томах. Том 2. — Аркуші : 55–62 зв. (1–8 зв.)., Київ) — український військово-політичний діяч, командир полку Дієвої армії УНР. Співзасновник УВО.

Життєпис

Народився у селі Болестрашичі біля Перемишля. У 1916 екстерном закінчив Перемиську гімназію. Навчався у Львівському університеті. Один з активних організаторів «Січей» у Галичині.

Участь у Першій світовій війні На початку Першої світової війни був покликаний до австро-угорської армії, вступив до складу Легіону Українських Січових Стрільців. За бойові заслуги був підвищений до рангу підхорунжого Легіону УСС. На початку вересня 1916 року у битві на горі Лисоні (неподалік від Бережан) потрапив до російського полону і був переправлений у концтабір для військовополонених Дубовка під Царициним (нині — Волгоград).

На службі Україні 13 січня 1918 року разом з іншими полоненими старшинами УСС прибув до Києва, де став одним зі старшин Галицько-Буковинського куреня Січових стрільців у військах Центральної Ради. З 1 березня 1918 року — командир сотні 1-го куреня 4-го (1-го) Січового полку.

З травня 1918 року служив у бомбометній сотні 2-го Запорізького полку Армії Української Держави, надалі — командир 3-ї кулеметної сотні цього полку.

Наприкінці вересня 1918 року, після дозволу гетьмана Павла Скоропадського на формування Окремого пішого загону Січових стрільців Армії Української Держави, на чолі своєї сотні виїхав до Білої Церкви, місця формування загону. З кінця листопада 1918 року командував куренем 1-го полку Січових стрільців військ Директорії. З середини липня 1919 року і до розформування Корпусу Січових стрільців (6 грудня 1919 року) — командир 28-го (1-го) полку Січових стрільців Дієвої армії УНР. 23 листопада 1919 в Любарі гайдамацька бригада отамана О. Волоха роззброїла 1-й полк Січових стрільців й заарештувала його командира Андруха (під загрозою бою з усіма частинами Січових Стрільців Волох відступив). У боях з червоними був важко поранений.

Співзасновник УВО Після розпуску Корпусу Січових стрільців перебував у таборах інтернованих українських вояків, звідки переїхав у Чехо-Словаччину до сформованої з вояків УГА Української бригади, у місто Німецьке Яблонне. В еміграції провадив організаційну роботу серед колишніх українських старшин. У липні 1920 року став співзасновником Української військової організації (УВО). У 1920—1921 рр. — крайовий комендант Української Військової Організації на Східних Українських Землях (СУЗ).

Очолював робітничу сотню на Закарпатті. У 1921 році легально повернувся у Радянську Україну з метою розгортання підпільної боротьби проти більшовиків. Був схоплений ЧК у справі Київського Повстанчого центру. 28 серпня 1921 року засуджений до розстрілу. Розстріляний.

Реабілітований 29 липня 1996 року.

Нагороди 10 листопада 1914 нагороджений Медаллю за Хоробрість 2-го класу.

Вшанування пам'яті У Боярці існує вулиця Івана Андруха.

20 жовтня 2019 року у Боярці, на вулиці названій на його честь, відкрито меморіальну дошку.

Примітки

Джерела Довбня В. Січові Стрільці київського формування у визвольних змаганнях 1917—1920 років: організація та правові засади діяльності. — Київ, 2002. — С. 181; — Київ, 2002. — С. 181. Литвин М., Науменко К. Андрух Іван Антонович // Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923. Енциклопедія. Т. 1: А–Ж. Івано-Франківськ : Манускрипт-Львів, 2018. 688 с. С. 48-49. ISBN 978-966-2067-44-6 Мірчук П. Нарис історії Організації Українських Націоналістів. — Мюнхен — Лондон — Нью-Йорк, 1968. — Т. 1: 1920—1939. — С. 202. Науменко К. Є. Андрух Іван // . — С. 88. Реабілітовані історією. Київська область. Книга третя . — К. : Основа, 2011. — 984 с.

Штокало Василь. Московитів лютий ворог: історія соратника Євгена Коновальця Івана Андруха // Україна молода. – Київ. – 2021. – №38. – 20 квітня. – Вівторок. – С. 8.