Завадовський Микола Степанович, правильно Заводовський Г. И. Филипсон. «Воспоминания (с 1809 по 1847 год)». — , Кучково поле, 2019. (* — †) — генерал російської імператорської армії, командувач військами на Кавказькій лінії і Чорноморії, наказний отаманПЕТРЕНКО Євген Дем'янович, « ЗАВОДОВСЬКИЙ МИКОЛА СТЕПАНОВИЧ», 2005 р. Чорноморського козачого війська.
Життєпис
Молоді роки Походив з Харківської губернії. Син Степана Заводовського, українського шляхтича. Службу розпочав козаком у Чорноморському козачому війську, у яке був зарахований у 1800 році. З першого ж року, перебуваючи в кордонній лінії Чорноморського війська, яка часто зазнавала нападів з боку горців, він уже тоді зазнав усіх принад похідного життя, беручи участь у багатьох експедиціях.
Наполеонівські війни На початку 1812 роки отримання звання хорунжого, з переведенням у лейбгвардії Чорноморську сотню восени направлений у діючу армію для боротьби з Наполеоном I. Спочатку воював з французами при Троках та Вільно, потім був направлений з 75-ма козаками на аванпости, «зустрівся з ворожими стрілками і бився з ними понад дві години»; під Вітебськом, командуючи лейбгвардії Чорноморською сотнею, здобув перемоги в битвах із двома ескадронами кавалерії супротивника, причому був поранений у ліву руку. За відзнаки жалуваний у сотники. Після цього він тривалий час лікувався. Під Тарутином знову , знову був поранений у ту ж руку. У закордонних кампаніях 1813 й 1814 рр. Завадовський перебував у конвої його величності імператора Олександра I, брав участь у битві під Дрезденом, був свідком взяття в полон генерала Вандама під Кульмом та вступу союзної армії до Парижа.
Служба на Кавказі Після завершення Наполеонівських війн до 1828 року був на обліку в лейбгвардії Чорноморському батальйоні. Упродовж цього часу отримував чини штабсротмістра у 1817 році, у 1818 році — ротмістра, 1819 році — полковника.
25 березня 1828 р. отримав чин генерал-майора. Після отримання чину генерал-майора знову переведений у Чорноморське козаче військо та направлений на Кавказ для командування Чорноморськими полками, що перебували в Грузії.
У російсько-турецькій війні 1828—1829 роках під час облоги фортеці Карса командував 2-ю частиною та 3-ю бригадою козачих полків, з якими неодноразово відбивав атаки ворога, а після взяття фортеці переслідував турецьку кінноту. За заслуги отримав орден св. Володимира 3-го ступеня.
У 1830 р. Микола Завадовський був учасником експедиції на землі шапсугів під безпосереднім начальством головнокомандувача окремого Кавказького корпусу генерал-фельдмаршала князя Варшавського графа Паскевича-Єриванського з метою покарання їх за неприязні дії проти Росії. Коли ж шапсугів було покарано, хліб їхній спалено, а аули зруйновано, Паскевич запропонував йому посаду наказного отамана Чорноморського козачого війська. М. С. Завадовський носив це звання до кінця життя, хоча Височайший наказ про затвердження на посаді вийшов тільки 25 вересня 1837 року. Від 12.11.1830 до 25.09.1837 виконував обов'язки наказного отамана Чорноморського козачого війська Биографический словарь. «Высшие чины Российской империи (22.10.1721-2.03.1917)», Т.I (А-З). В 4-х томах / Сост. Е. Л. Потемкин. — , 2017—661 с. — ; Від 25.09.1830 до 8.10.1853 — наказний отаман Чорноморського козачого війська.
3 грудня 1834 р. Завадовський нагороджений орденом св. Георгія 4-го ступеня (№ 4941 за списком Григоровича — Степанова) за вислугу 25 років в офіцерських чинах.
06 грудня 1840 р. він отримав чин генерал-лейтенанта. З 1840 по 1844 року майже безперервно перебував у походах, знову ходив проти шапсугів, був кілька разів за Кубанню, боровся проти Ганжі-Магомета, який мав особливу популярність серед кавказького племені .
У 1847 р. був керуючим цивільною частиною Ставропольській губернії.
Від 01 січня 1848 р. Завадовського призначено командувачем військами на Кавказькій лінії і в Чорноморії.
Остання його нагорода — орден св. Олександра Невського, яка була отримана у 1849 році.
26 листопада 1852 р. отримав чин генерала від кавалерії.
Останній похід У 1851 р. відбулася успішна велика експедиція проти . Війська Аміна було розбито, а всі вірні йому племена приборкано. Та минув рік, і знову довелося замислитися над ситуацією, що склалася. Мухамад-Амін проголосив себе в горах пашею Анапського пашалику. Необхідно було організувати нову велику експедицію. Розуміючи важливість заходу, Завадовський, незважаючи на поганий стан здоров'я і нездужання, 18 жовтня І853 року виступив на чолі загону в похід. 26 жовтня загін прибув до укріплення Абінського, звідки було прокладено величезну просіку через прастарий ліс до річки Адагум. На жаль, у той самий день, коли роботу було закінчено, генерал Завадовський помер. Начальство над загоном прийняв начальник штабу військ Кавказької лінії й Чорноморії . Тіло померлого Завадовського перевезли до Катеринодара, де з належними почестями поховали.
Нагороди орден св. Володимира 3-го ст. (16.10.1828), Орден св. Олександра Невського (04.08.1849), орден св. Георгія IV ст. (3.12.1834). Орден св. Ганни 2-го ступеня (22.08.1827), Орден св. Станіслава 1-го ступеня (27.05.1834), Орден св. Анни 1-го ступеня (27.01.1840), Орден св. Володимира 2-го ступеня (11.04.1843), Орден Білого орла (20.09.1845), Алмазні прикоаси до ордена св. Олександра Невського (28.08.1851).
Родина У 1854 р. за Високим імператорським наказом його сини (Микола і Володимир) були виключені зі стану Чорноморського козацтва і зараховані до дворян Московської губернії — частина I дворянської родовідної книги Завадовские // Родословная книга дворянства Московской губернии. [Дворянство жалованное и выслуженное: А—И] / под ред. Л. М. Савелова. — : Изд. Московского дворянства, . — С. 580..
Примітки
Джерела
Є. Д. Петренко. Заводовський Микола Степанович // «Список генералам по старшинству». Исправлено по 17-е марта 1844. , 1844. — С.152. «Высшие чины Российской империи» (22.10.1721-02.03.1917). Биографический словарь в четырёх томах. , 2019. Том второй. — С.170.
М. Я. Ольшевский , «Кавказ с 1841 по 1866 год». — , 2003. Г. И. Филипсон, «Воспоминания (с 1809 по 1847 год)». — , Кучково поле, 2019.