Великий Новгород (також Новгород-на-Волхові) - один з найдавніших російських міст, який залишив помітний слід як у вітчизняній, так і в світовій історії. Він існував на берегах Волхова ще в долітописний період і став відправною точкою всієї російської державності. Уникнувши розграбування під час монгольської навали, Новгород зумів зберегти кілька унікальних пам'яток домонгольської архітектури, а приблизно століття тому під шарами штукатурки старовинних церков були виявлені стародавні фрески, найстаріші з яких відносяться до XII століття, що принесло Новгороду воістину всесвітню популярність. Велика Вітчизняна війна помітно скоротила число місцевих пам'яток, але, завдяки зусиллям реставраторів, частину з них вдалося врятувати, так що стародавні храми Новгорода і його околиць удостоїлися внесення в список ЮНЕСКО. У наш час Новгород - великий обласний центр на північному заході Росії. Він включений в Срібне кільце Росії і вельми популярний у туристів, в тому числі іноземних. Зрозуміти Заснований в незапам'ятні часи, Великий Новгород кілька століть був торговим, політичним і культурним центром всієї Російської Півночі. Ведучи жваву торгівлю із Західною Європою, місто мало дуже тісні зв'язки з Ганзейським союзом, формально не входячи в нього. З появою спочатку Києва, потім Москви, а пізніше і Санкт-Петербурга, Новгород поступово втратив свою колишню могутність і до XVIII століття перетворився в тихе провінційне місто з величезним числом пам'яток, що нагадують про колишню велич.
У древньому Новгороді переважала дерев'яна забудова, але найбільш значні культові споруди зводилися з каменю. Це, а також те, що Новгород уникнув набігів монголо-татарського війська, дозволяє побачити етапи формування новгородського стилю, що пройшов шлях від наслідування візантійським храмам в особі грандіозного Софійського собору до вершин новгородської архітектури XIV-XV століть, представлених церквами Спаса на Ільїні, Федора Стратилата на Струмку і Петра і Павла в Кожевниках. Після приєднання до Москви самобутня міська архітектура підпала під вплив московських канонів, хоча в пам'ятках XVI століття ще відчувається місцевий колорит. Пізніше розвиток Новгорода йшов у руслі російських традицій. Як і інші міста, він пережив перепланування, що приводить до безглуздих результатів перебудову старих храмів і нове будівництво в усіх дозволених стилях.
На жаль, велика частина стародавніх пам'ятників була зруйнована в роки Великої Вітчизняної війни, а в перші роки відновлювальних робіт через брак будівельних матеріалів були розібрані на цеглу і багато руїн старовинних будівель. Проте, в проекті відновлення міста - його автором був знавець давньоруської архітектури А.В. Щусєв - передбачалося створення міського середовища, де гармонійно співіснують древні пам'ятки і сучасні споруди. І хоча реальні будівельні роботи швидко вийшли за рамки проекту, в цілому, в нинішньому Новгороді вдалося зробити майже неможливе: в історичному центрі сучасні будівлі скромно стоять по сусідству величними церквами, а недолік житлових будинків XVIII-XIX століть з лишком компенсується численними затишними парками і міськими алеями.
Новгород стоїть на річці Волхов, що з'єднує озеро Ільмень з Ладозьким озером. У назві Ільмень наголос ставиться на перший склад.
Історія З датою заснування Новгорода вчені до цих пір не визначилися. Хоча люди жили в цих місцях ще за часів неоліту, найбільш рання з дерев'яних мостових Новгорода датується 930 роком, а під мостовими X століття нерідко знаходять давніші предмети, деякі з яких археологи відносять до VIII століття. Історикам теж не вдалося встановити, коли з'явився Новгород, і вони взяли за його початок умовну дату - 859 рік, під яким він згадується в Никонівському літописі в зв'язку зі смертю місцевого старійшини Гостомисла. З «Повісті временних літ» зрозуміло, що в момент приходу Рюрика в 862 році місто вже існувало. Це ж підтверджують і іноземні джерела: Новгород згадується під 949 роком у праці візантійського імператора Костянтина Багрянородного і фігурує в скандинавських сагах. Як би там не було, до початку XII століття Новгород був центром Новгородської землі, яка включала в себе величезну північну територію, що простягалася від Балтики до Уральських гір.
Якщо не брати до уваги напівміфічного Рюрика, першим достовірним історичним правителем Новгорода був Віщий Олег (879-912), який з часом перебрався до Києва. Пізніше в Новгороді правили хреститель Русі Володимир Святославович (970-988), його син Ярослав Мудрий (1010-1034) і син Володимира Мономаха Мстислав (1088-1094). До XII століття великокнязівська влада помітно ослабла і після повстання 1136 року в Новгороді склалася вечева республіка. Ставши верховним органом правління, віче вирішувало нагальні державні питання, включаючи запрошення / вигнання князів, яких використовували лише в якості найманих воєначальників, до того ж зобов'язавши їх селитися не в місті, а на Городище.
Новгородська республіка проіснувала до 1478 року і за цей час пережила чимало випробувань. З XII століття новгородці регулярно воювали зі шведами, а в XIII столітті їм довелося відбивати набіги німецьких і шведських хрестоносців. У другій половині XII - початку XIII століття вони відбивалися від Володимиро-суздальських князів, а легендарна битва новгородців з суздальцями 1170 року навіть стала одним з іконописних сюжетів. Війська Батия до Новгорода не дійшли, але відкуповуватися від монголів все ж довелося. Новгород здавна вів самостійну торгівлю із західними купцями і в XIV-XV століттях навіть був торговим партнером Ганзейського союзу, забезпечуючи товарообмін між Європою і іншими російськими землями.
У другій половині XV століття Новгородська республіка тричі воювала з Московським князівством, і закінчилися ці війни повною поразкою: новгородські землі відійшли до Москви, частина бояр була вислана до столиці, а символ незалежності Новгорода - вічовий дзвін - пішов за ними. XVI століття запам'ятався двома страшними подіями. 1508 рік приніс голодний мор і страшну пожежу, при якому вигоріла вся Торгова сторона, а опричний погром зими 1569/70 року, на чолі якого став сам Іван Грозний, взагалі обернувся справжньою катастрофою. Шість тижнів людей катували і топили в річці, місто було повністю розграбовано, майно купців, церков і монастирів конфісковано. У Смутні часи місто потрапило під шведську окупацію і, хоча в 1617 році його повернули до Російського царства, він був наполовину спалений, а в живих залишилися всього півтисячі жителів. З заснуванням Петербурга Новгород остаточно втратив своє торгове значення і поступово перетворився в рядове провінційне місто. Переживши адміністративні реформи початку XVIII століття, в 1727 році він став центром Новгородської губернії, а в кінці XVIII століття почалося його регулярне перепланування.
У перші роки радянської влади Новгород продовжував своє скромне існування, переживши ще пару адміністративних реформ. З 15 серпня 1941 по 20 січня 1944 року Новгород був окупований німцями. За роки війни місто і його околиці втратили чимало архітектурних пам'яток, а з музею були вивезені кілька цінних колекцій. Після окупації Новгород потрапив в список міст, що підлягають першочерговому відновленню; заради реставрації його архітектурних пам'яток навіть випустили спеціальну постанову. У перші повоєнні роки через брак будівельних матеріалів частина відносно молодих пам'ятників була розібрана на цеглу. Після розбирання зруйнованих будівель на утворенних пустирях почалися археологічні дослідження, що серйозно змінили уявлення про історію міста. Чи не головним відкриттям післявоєнних років стала знахідка берестяних грамот, які розповіли про повсякденне життя древнього Новгорода. У 1999 році Новгород був офіційно перейменований в Великий Новгород, і ця назва, для приїжджих трохи комічна, швидко стала звичною. На тлі сусіднього Пскова Новгород здається містом процвітаючим, хоча його добробут великою мірою грунтується на близькості до Петербургу, куди жителі міста активно їздять на роботу, тимчасову або постійну. Інститути, які в Новгороді заводи радіоелектроніки позакривали, а ось хімічна промисловість як і раніше відчуває себе непогано. Найбільшим міським підприємством з власною розвиненою інфраструктурою є ВАТ «Акрон», що випускає мінеральні добрива. У пострадянський період в місті з'явилися пара невеликих підприємств: данці звели мінізаводік з виробництва жувальної гумки Дірол, що постачає цим цінним продуктом не тільки всю країну, але навіть і Європу, а Ікея організувала виробництво плит з деревних відходів. Ну і, звичайно, чимала частка міського бізнесу пов'язана з туризмом, що підкоряє життя міста специфічним сезонним, тижневим і добовим ритмам.
Особливості Новгородської церковної архітектури
Древній Новгород був майже повністю дерев'яним. Його першою кам'яною спорудою став побудований Ярославом Мудрим Софійський собор (1045-1050). Стиль п’ятинефного хрестово-купольного собору, який дійшов до нас майже в незмінному вигляді, багато в чому повторює південноруські аналоги, але саме з нього почалося формування самобутнього новгородського стилю, що проіснувало до XVI століття. Нові кам'яні храми з'явилися в місті лише через півстоліття, їх замовниками були багаті князі, що і визначило їх стилістичну схожість з Софійським собором, так само як і з київськими храмами XI-XII століть. З цієї групи церков до нас дійшли Ніколо-Дворищенський собор (1113), вигляд якого відновлений реставраторами вже після війни, і Георгіївський собор Юр'єва монастиря (1119-1130). Близький до цього типу і порівняно невеликий собор Різдва Богородиці в Антонієвому монастирі (1117-1122), що став предтечею пізніших малих храмів. У зовнішньому вигляді, що відбиває і внутрішню структуру, для них характерні членування фасадів лопатками, використання трьох рівновисоких апсид, позакомарне покриття і кілька главок.
Протягом XII століття форма церков поступово трансформувалася в кубічну. Це відчувається вже в Георгіївському соборі Юр'єва монастиря, але найкраще видно в останній княжої будівництві на новгородській землі, церкви Спаса Преображення на Нередиці. Її внутрішня структура ще повторює Софійський собор, але число нефів зменшилася до трьох, а купол, спочатку шлемовидний, підтримувався лише чотирма стовпами.
Утворення Новгородської республіки призвело до зникнення князів-замовників, тому до кінця XII століття на зміну великим і пишним соборам прийшли невеликі чотиристовпні одноглаві церкви, вільні від архітектурних надмірностей, але зате такі, що володіють рідкісною виразністю форм і пропорцій. Зазвичай їх будували дуже швидко, всього за кілька літніх місяців, і кращими зразками цього типу є церква Благовіщення у Аркажи (1179) і пара церков з особливим трилопатевим фасадом, які прийшли, мабуть, в Новгород зі Смоленська - домонгольська мініатюрна церква Різдва в Перинському скиті (1226) і церква Миколи на Липні (1292). Спрощення архітектури не тільки торкнулося повного зникнення з фасадів декору, але і зачепило апсиди: від трьох рівновисоких вівтарних півкруг церкви Благовіщення, через проміжну стадію знижених бічних апсид (як, наприклад, в церкві Спаса на Нередиці), до кінця XIII століття новгородці прийшли до одноапсидного рішенням, що перетворився на один з атрибутів місцевого стилю.