Астролатрія ( — зірка, latreia — служіння) — культ небесних світил, зорепоклонство. Астрологія в сучасному вигляді є продуктом розпаду давньої зоряної «науки світла», яка включала крім методів прогнозування також астролатрію і астрономію. У цілісному, автентичному вигляді сьогодні вона збережена як джйотіша.
Загальний зміст Астролатрія є поклоніння зіркам та інших небесним тілам, як божествам, або асоціація божеств з небесними тілами. Найбільш поширені випадки - це бог Сонця і бог Місяця в політеїстичних системах по всьому світу. Асоціація планет з божествами присутня в вавилонській, і, отже, в греко-римської релігії, а саме — Меркурій, Венера, Марс, Юпітер і Сатурн.
Термін астро - теологія використовується в контексті досліджень 18-19 ст., спрямованих на відкриття оригінальної релігії, особливо примітивного монотеїзму. На відміну від астролатрії, яка зазвичай має на увазі багатобожжя, з несхваленням, як ідолопоклонство, християнських авторів, починаючи з Євсевія, astrotheology — це будь-яка «релігійна система заснована на спостереженні небес», і, зокрема, може бути монотеїстична.
Вавилонська астрономія з ранніх часів пов'язує зірки з божествами, але небеса як резиденції антропоморфного пантеону, а потім і монотеїстичного Бога і його свитою ангелів, є пізнішою розробкою, поступово замінюючи поняття пантеону, які перебуває на вершині високої гори.
Сейс (1913) стверджує, паралелізм «зоряної теології» Вавилона і Єгипту, обох країн, які мали культ зірок в офіційному пантеоні своїх державних релігій з ідентифікацією богів з зірками або планетами.
Астролатрія, здається, не була звичайним явищем в Леванті до залізної доби, і стає популярною після ассирійського впливу. Сабеї були відомі своєю астролатрією, і практикою також відомою як "Sabaism" або "Sabaeanism". Точно так само, халдеї стала розглядатися як протоастрологи і зоряні шанувальники у греків.
Астрологія в період еллінізму виросла з практики астролатрії Близького Сходу і Єгипту. Мітраїзм римської епохи був таємною релігією, яка увібрала в себе багато таємниць астрального знання, отриманого з елліністичної астрології.
Астролатрія у стародавніх суспільствах На давньоєгипетських пам'ятках назви планет майже завжди супроводжуються символічним зображенням божеств, з якими їх співвідносили. Марс, Юпітер і Сатурн вважалися втіленням бога Хор. Повні назви планет мали такий вигляд: Марса — «Хор горизонту», «Червоний Хор»; Юпітера — «Його ім'я Хор, який обмежує Обидві Землімається на увазі Верхній і Нижній Єгипет», «Його ім'я Хор, який освітлює Обидві Землі», «Його ім'я Хор, який відкриває таїнства»; Сатурна — «Його ім'я Хор — бик небес». Венера спочатку зображалася чаплею; її назва перекладалась як «Перетинач», або «Зоря, яка перетинає». Згодом у назві було відображено її роль як ранкової зорі, і вона зображалася божеством з двома обличчями чи головами. Меркурій ототожнювався з Сетом.
У 14 ст. до н.е. Аменхотеп IV Ехнатон розпочав масштабну релігійну реформу і впровадження культу бога Сонця Атона.
Важливим центром астротеології давнього світу була Месопотамія. Жителі стародавньої Месопотамії вірили: все, що відбувається на землі невипадково, бо відбувається з волі богів, і ця воля може бути пізнана шляхом розпізнавання різних знамень і цілеспрямованої мантики. Серед людей перебували всілякі пророки, провісники. Хтось намагався пророкувати по числах (див. Нумерологія), інші ворожили на картах, але найбільшу популярність в цій справі знайшла астрологія. Астрологія ознак була однією з таких практик, популярність якої перевершила популярність інших способів вивідування волі богів. Так на межі VIII - VII ст. до н. е.. цар регулярно отримував доповіді про небесні знамення і коментарі, що пояснюють, що ці знамення можуть значити Саггс Х. | назва = Вавилон і Ассирія. Побут, релігія, культура | відповідальний = Пер. з англ. Л. А. Карповій | місце = М. | видавництво = ЗАТ Центрполиграф | рік = 2004 | сторінки = 221—222 | сторінок = 204 | isbn = 5-9524-1461-3.
Поступово така практика призвела до вкорінення ідеї, що, спостерігаючи за небом, можна дізнатися наміри богів сприяли встановленню зв'язку планет і світил з головними божествами вавилонського пантеона. Храми (зикурат) часто присвячували богам планет, є думка, що Вавилонська вежа також мала таке призначення. Далі її структура -
Рівень 7. Місяць 6. Меркурій 5. Венера 4. Сонце 3. Марс 2. Юпітер 1. Сатурн Верховний бог
боги Нанна або Сін Набу або Небо Іштар Шамаш Нергал Мардук Нінурта AMHN, αμην
Нумерологічне значення 30 12 15 20 8 10 4 99
Белявський В. А.: Вавилон легендарний і Вавилон історичний | c.93-94.
Дослідники XIX - XX ст. вважали, що дане зіставлення планет і богів було ототожненням, звідки виникла думка, що жителі Межиріччя були зорепоклонниками, а їх релігія отримала назву астральної (від - зірка), тобто зоряної - відома також під назвою сабеїзм () - і розглядалася як частина природної релігії -dic.com/philosophy/Astralnaja-Religija-170.html Астральна релігія \ Філософський словник. Пізніші дослідження змушують переглянути цю точку зору. Згідно з цими дослідженнями, мешканці Месопотамії вважали, що боги лише виявляють свою волю через відповідні планети. Однак, незалежно від даних акцентів, слід зробити висновок, що зв'язок планет з тим, що відбувається на землі приписувалася в стародавньому світі божественному початку, що стоїть за планетами. .
Календар з шумерського міста Ніппур (суч. Поселення Ніффер на території держави Ірак) займає особливе місце в культурній історії стародавнього Близького Сходу. Якщо в III тис. до н. е. він був одним з місцевих календарів Шумеру, то вже на початку другого був прийнятий як єдиний календар всієї Вавилонії, вплинувши на становлення вавилоно-ассирійського календаря, запозиченого євреями (після VI ст. до н. е.) і арамейськими народами (едеські сирійці, манді, сучасні ассирійці). Система темпоральної орієнтації, що міститься в Ніппурському календарі, виявилася найбільш точною і тому придатною для всього культурного простору стародавньої Передньої Азії. У наслідку перси, греки і юдеї римського періоду розробили на її основі класичну зодіакальну астрологію. На основі клинописних текстів III-I тис. до н. е. проведена реконструкція календарних міфів і ритуалів, що лежать в основі шумерських уявлень про устрій світу. Дослідник із С.-Петербурга Володимир Емельянов () виявив унікальне загальнокультурне значення Ніппурської календарної семантики, простежено її трансформацію в семантику образів Зодіаку і сюжетів аккадського епосу про Гільгамеша. На підставі порівняльного етнографічного та фольклористичного матеріалу поставлено питання про спільність календарних уявлень у народів балкано-середземноморського культурного кола, які використовували при літочисленні місячно-сонячний календарВ. В. Емельянов. Ниппурский календарь и ранняя история Зодиака. СПб; 1999..
Також важливе значення солярні міфи мали у Греції і Римі, особливо культ Аполлона і Геліоса, місячних богинь Селени і Діани. Вищим божеством вважався Юпітер/Зевс, з його ім'ям пов'язане походження латинської назви Бога - Deus.
У державі того часу астрологи були державними чиновниками. У науковому світі "Історія Астрології", як дисципліна, народилася в 1940 році. Вчені 20 століття стали науково досліджувати листування астрологів стародавньої епохи з ассирійськими царями. Листування виявилася дуже живим і інформаційним. У цьому листуванні увагу на себе звертав високий статус астрологів того давнього часу (26 століття до н.е.) У листуванні царі вихвалялися один перед одним астрологами і своїми астрологічними знаннями.
Деякі основи астролатрії: 1. "Астролатрія покликана формувати у людства світовідчуття, завдяки якому небесні об'єкти впливають на наше життя". 2. "Плани землі повинні бути узгоджені з планами неба". 3. "Небеса і Земля подають нам знаки окремо, але не роздільно" (ассирійський підручник Магів). 4. "Так як Небо і Земля пов'язані між собою, то знак, який поганий на Землі - поганий і на Небі (і навпаки)". 5. "У всіх земних об'єктів є небесні прообрази, так як Земля - це об'єкт, створений спочатку на небі". 6. "Мова Бога потребує тлумачення". 7. "Подібне притягує подібне". 8. "Що на Небі, то і на Землі". "Храм - святилище, який тягне вгору, завдяки чому встановлюється зв'язок між Небом і Землею" (Між Богами і людьми?); "Плани Землі Неба узгоджуються в цьому Храмі", "Житло Небесного Божества (планетарної енергії) в статуї храму, присвяченої цьому Божеству".
Зв'язок маніхейства з астрологічними вченнями знайшла своє відображення і в середньоазіатських письмових джерелах післяарабського часу. В Середній Азії маніхеі були відомі під ім'ям «сабейці». Про це, наприклад, зовсім виразно повідомляє Аль-Біруні. Цей автор, що чудово знав вчення маніхеїв по їх творам, а також і більш безпосередньо, оскільки в Середній Азії в його час ще існували маніхейські громади, пише в «Хронології» таке: «Вони (в даний час) розсіяні по всіх країнах. У країнах ісламу вони не мають можливості збиратися в одне місце (утворити громаду) крім громади, яка проживає в Самарканді і відома під ім'ям сабейці »Alberuni. Chronologie orientalischer Volker. Ed. E. Sachau, Leipzig, 1878, стр. 209.. Як відомо, сабейцями під час Біруні називалися переважно послідовники астрального культу північної Месопотамії, центром якого був Харан. Очевидно, що таке найменування маніхеїв не випадково.
Найбільш компактний і ранній опис сабейських храмів ми знаходимо у Аль Масуді. «А до храмів сабейців, — пише він, — відносяться храм Світопорядку, храм Необхідності і храм Душі, — це будівлі, круглі за формою. Храм Сатурна-шестикутний, храм Юпітера — трикутний, храм Марса - прямокутний, храм Сонця — квадратний, храм Венери (має форму) трикутника всередині квадрата. Храм Меркурія має трикутну форму всередині подовженого прямокутника, а храм Місяця — восьмикутної форми. Сабейци в цьому бачать символи і таємницю, які вони приховують».
Справа полягає в тому, що для маніхейства, сформованого як самостійне вчення в Месопотамії, астральний культ став одним з основних компонентів. Такі суттєві елементи маніхейства, як космогонія, есхатологія, безпосередня обрядовість і ритуал, походять головним чином від зореопоклонницького культу Месопотамії. Маніхейство, безсумнівно, зазнало впливу інших релігійних систем, проте залишається і досі незаперечним положення про істотне місце, яке займали в цій системі астральні уявлення.
Християнська церква піддала маніхеїв анафемі за те, що «вони закликають у молитвах сонце, місяць і зірки, вважаючи їх божествами, і називають «сяючі, променисті боги» P. A1fагiс. Les ecritures manicheennes, II. Paris, 1918, стр. 125.. Біруні приводить в «Індії» текст, який, за його словами, сходить до самого Мані, але, мабуть, є більш пізнім маніхейські апокрифом: «Люди інших релігій закидають нам, що ми поклоняємося сонцю і місяцю і встановлюємо щось подібне ідолам. Проте вони не знають істинне наше (відношення). Це тільки наші символи і врата, через які ми вступаємо у світ нашої істоти»Al-Biruni's India. London, 1887, стр. 283..
Про еволюцію давніх культів пише і Шахрістані, відомий історик релігій: «До Віштаспа (батько Дарія I) царі трималися віри сабейців. Вони поклонялися зіркам і особливо шанували обидва світила... Зардушт спочатку також поклонявся їм, але потім він виявив в цьому безліч плутанини, і звеличив він культ («справа») вогню, (вважаючи) його близьким до бога, так як вогонь (світло) з його (бога) світла і належить найвеличнішої із стихій. Він також наказав почитати воду, так як вона основа творіння і причина процвітання землі»Al-Shahrastani. Kitab al millalwa al nihal, т. l,Ed. Cureton. London, 1846, стр. 431.