Флорентійська республіка (; ст. італ Republica di Fiorenza; [reˈpubblika fjorenˈtiːna]) — місто-держава в Італії, що існувала в 1115 —1532 роках на території сучасної провінції Тоскана. Виникла як незалежна комуна міста Флоренції. Республіка контролювала більшу частину північної й центральної Тоскани і відігравала важливу роль у історії середньовічної Європи.
Флорентійці створили складну республіканську систему управління, яка базувалась на широкому залученні громадян міста до державних органів влади з метою запобігання узурпації й тиранії. У XIII—XIV століттях економічний розвиток республіки випереджав практично всі інші держави Італії. Завдяки впровадженню мануфактурного виробництва та новацій у торгівлі, Флоренція перетворилося на одне з найбагатших міст європейського континенту. Проте соціальна диференціація її громадян спричинила занепад республіканських інститутів та призвела до встановлення у 1434 році фактичної диктатури — одноосібної сеньйорії банкірського роду Медічі.
У XIV столітті Флоренція була провідним центром італійського Відродження, в якому творили Данте, Петрарка, Боккаччо, Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Макіавеллі та багато інших митців і філософів.
У період Італійських воєн у республіці відновили демократичне правління під керівництвом Савонароли, проте за підтримки Франції і папства у 1512 році Медічі відновили свою владу. У 1532 році республіканський устрій Флоренції був ліквідований і держава перетворилася на спадкову монархію — герцогство Флоренція, яке з 1569 року отримало назву Велике герцогство Тосканське.
Історія
Утворення комуни у Флоренції (XI — початок XII століття)
Елементи самоврядування у містах Тоскани з'явилися ще в часи імперії Карла Великого, коли виникли колегії скабінів, що обиралися містянами і які брали участь у здійсненні правосуддя. З розпадом імперії у IX столітті різко посилилася влада маркграфів Тоскани, які стали найбільш могутніми феодалами Італійського королівства. Головною резиденцією маркграфів була Лукка, а в інші міста були призначені підлеглі йому графи. У результаті була створена система графств (контадо, від — граф) з центрами в містах Тоскани. Найбільше контадо було Флорентійське. Проте центральна влада у Тоскані, як і в інших областях Італії, була вкрай слабкою: тут не існувало королівської адміністрації, а місцеві феодальні роди не мали значних земельних володінь і повної влади над містами. Єпископи в Тоскані також не змогли поставити графів і міста під свій контроль, як це відбулося в Ломбардії, а їх консервативність в умовах розповсюдження впливу Клюнійського руху і впровадження Григоріанської реформи не сприяла популярності єпископів серед населення.
Бурхливе зростання морської і сухопутної торгівлі у Тоскані в XI столітті призвело до прискорення розвитку міст і перетворення їх в політичну силу. У період боротьби імператора Священної Римської імперії Генріха IV з папою Григорієм VII, імператор, прагнучи ослабити маркграфиню Тосканську Матильду, вірного союзника папи, у 1081 році надав автономію Пізі та Луцці. Флоренція залишилася єдиним тосканським містом, що зберегло прихильність до Матильди, за що отримало від неї ряд привілеїв. Останні роки правління маркграфині Матильди ознаменувалися ослабленням центральної влади в Тоскані і початком зіткнень між містянами і феодальними сеньйорами. Вже у 1107 році флорентійці зруйнували замок Монте-Галаці, що належав одному з найвпливовіших дворянських родів контадо Флоренції. Це стало початком боротьби міста за незалежність проти місцевих феодалів. Матильда в цю боротьбу не втручалася, а після її смерті у 1115 році влада у Флоренції перейшла до міської комуни — самоврядованої політичної організації містянХоча першу достовірну згадку про органи самоврядування комуни у Флоренції відносять до 1138 року, сучасні історики вважають, що комуна у Флоренції склалася безпосередньо після смерті маркграфині Матильди, коли в Тоскані утворився вакуум центральної влади.. Комуна взяла на себе управління внутрішніми справами міста, врегулювання торгових і ремісничих проблем, збір податків і чеканку монети, а незабаром почала проводити власну зовнішню політику. Встановлення влади комуни у Флоренції у 1115 році вважається початком існування самостійної Флорентійської республіки.
Завоювання контадо і встановлення подестату (XII століття)
Після смерті графині Матильди центральна влада в Тоскані остаточно втратила вплив, хоча пост маркграфа зберігався впродовж усього XII століття. Почалася тривала боротьба між міськими комунами і феодальними родами (Альберті (на півночі та заході), графи Гвіді, Фірідольфі, Убальдіні та Пацці з Вальдарно, Герардіні з замку Монтальярі та Валь-д'Ельса) за владу і контроль над територією області. Першим кроком на шляху флорентійської експансії у Тоскані стало взяття та руйнування сусіднього міста Ф'єзоле в 1125 році. Поступово флорентійці захопили всі замки аристократів контадо і підпорядкували собі єпископа Флоренції. До середини XII століття територія флорентійського контадо опинилася під владою комуни, найбільші аристократи — родини Гвіді і Альберті — визнали владу Флоренції. Відбулося зселення феодалів в місто та їх входження у муніципальні структури. У 1182 році імператор Фрідріх I Барбаросса під час свого візиту до Тоскани визнав самоврядування міських комун, обмеживши владу маркграфа стягуванням імперських податків і здійсненням правосуддя. У 1187 році Флоренція отримала від імператора хартію (золоту булу), в якій були зафіксовані привілеї і самостійність флорентійської комуни.
На з'їзді в Сан-Дженезіо у 1197 році тосканські міста (Флоренція, Піза, Сієна, Лукка, Ареццо і Вольтерра) уклали між собою союз, поділивши територію колишнього маркграфства на сфери впливу. У результаті в Тоскані розвернулася громадянська війна між провідними міськими комунами, з одного боку, і феодалами та дрібними населеними пунктами сільської місцевості, з іншого, що завершилася встановленням у Тоскані влади кількох міст-держав. Після завоювання своїх контадо в першій чверті XIII століття міста вступили в конфлікти одне з одним. Для Флоренції найголовнішим супротивником стала Сієнська республіка, чия експансія розвивалася у напрямі флорентійського контадо. Боротьба Сієни і Флоренції за два невеликі міста Монтепульчано і Монтальчіно продовжувалася із перемінним успіхом кілька століть. Флорентійцям в 1171 році вдалося укласти союз з Пізою — найбільшим морським портом Тоскани — і добитися того, щоб флорентійські товари перевозились на кораблях пізанців за такими ж митними ставками, що і пізанські. Проте на початку XIII ст.посилення Флоренції в Центральній Тоскані привело до складання двох ворожих блоків: Флоренція і Лукка проти союзу Пізи і Сієни. Останні традиційно орієнтувалися на імператора, що привело Флоренцію в табір Папи Римського. Це поклало початок боротьбі гвельфів і гібелінів в Тоскані.
В період завоювання контадо відбулися важливі зміни в державному устрої Флоренції. На зміну колегії дванадцяти консулів як головний орган держави прийшов інститут одноосібного подеста́ — найманого градоначальника, зазвичай з іноземців, що обирався на один рік і знаходився під контролем комунальних органів. Подеста був головою колегіальних органів Флорентійської республіки і очолював її ополчення. Перша згадка про подеста у Флоренції відноситься до 1193 року, а на початку XIII століття подестат остаточно склався як державна система Флоренції і інших тосканських міст. Встановлення подестату означало падіння впливу старого міського нобілітету і перехід влади до багатих пополанів Флоренції. До того часу місто досягло вже достатньо високого рівня процвітання, про що свідчить, наприклад, той факт, що нові міські стіни, що включили до складу Флоренції ряд колишніх приміських земель, були зведені всього за два роки: у 1173—1175 роках Флоренція стала найбільшим населеним пунктом і торговим центром Центральної Тоскани, чисельність її жителів досягла 30 тис. чоловік. Торгові зв'язки флорентійських купців розповсюдилися на значну частину Західної Європи.
Боротьба гвельфів і гібелінів у Флоренції (1216—1260)
Вже в 1210-х роках у Флоренції почалася боротьба між прихильниками папи (гвельфами) і імператора (гібелінами)Традиційно початок боротьби гвельфів і гібелінів у Флоренції пов'язують із вбивством у 1216 році Буондельмонте Дебуондельмонте членами родин Амідеї та Уберті. Останні стали ядром флорентійських гібелінів, а прихильники Буондельмонте — гвельфів.. Республіка виявилася розколеною на два ворогуючі табори, що використовують політичні пристрасті для боротьби за владу в комуні. Перемога імператора Фрідріха II в битві при Кортенуово у 1237 році різко підсилила партію гібелінів у Північній і Середній Італії. Під тиском Фрідріха II, Флоренція у 1238 році визнала сюзеренітет імперії, а на посаду подести через деякий час був призначений позашлюбний син імператора Фрідріх Антіохійський, що почав політику централізації управління і об'єднання Тоскани в єдину державу. Прихід до влади в республіці гібелінів викликав невдоволеність більшої частини містян. У 1248 році провідні гвельфські родини залишили Флоренцію, що призвело до масових репресій у місті проти опозиції. Проте практично вся Тоскана виявилася охопленою повстанням проти імператора. У 1250 році влада гібелінів у Флоренції була повалена, Фрідріх Антіохійський і його прихильники втекли з міста. У республіці була встановлена «Перша демократія» () (1250—1260).
В період «Першої демократії» влада у Флоренції перейшла до пополанів, а соціальна база політичного режиму була істотно розширена за рахунок широких шарів ремісників і торговців. На чолі республіки встав капітано-дель-пополо — воєначальник і голова «малої (пополанської) комуни». Подеста, що представляв інтереси багатої олігархії, був усунений від влади. Був також створений новий муніципальний орган — Рада старійшин (), до складу якої увійшли по два представники від всіх шести районів міста. Рада старійшин сконцентрувала в своїх руках фінансове і фіскальне управління республіки. Іншою опорою режиму стала Рада цехів: вперше в уряді республіки опинилися як багаті торговці, так і представники ремісничих кіл суспільства. Консортерії були скасовані, а їх башти зруйновані.
Новий пополанській уряд продовжив політику територіальної експансії: у 1251 році місто встановило контроль над невеликим морським портом Таламоне, внаслідок чого республіка отримала безпосередній вихід до моря. Це викликало складання проти Флоренції ліги гібелінських комун Тоскани — Пізи, Сієни і Пістої і початок війни між тосканськими державами. Флорентійська армія досягла значних успіхів, розбивши сієнські війська, і у 1254 році, підпорядкувавши Пістою. У 1255 році Сієна була вимушена укласти мир, відмовившись від ряду територій на кордоні з Флоренцією. У той же час до республіки була приєднана Вольтерра. Піза, зазнавши поразки від Генуї, погодилася надати флорентійським купцям право безмитної торгівлі через її порт. У результаті у 1255 році в Тоскані встановилася гегемонія Флоренції.