Супутник астероїда — астероїд, природний супутник, який обертається по орбіті навколо іншого астероїда. Супутник і астероїд є системою, що підтримується гравітацією обох об'єктів. Систему астероїдів, у якій розміри супутника порівнянні з розміром астероїда, називають подвійним астероїдом. Також відомі системи з трьох компонентів (наприклад, великий астероїд 87 Сільвія, астероїд-аполлон , великий транснептуновий об'єкт 47171 Лемпо) та навіть одна система з чотирьох компонентів (астероїд 130 Електра).
Історія досліджень До кінця XIX століття вчені вважали астероїди одиночними тілами. Але на початку XX століття, з поліпшенням апаратури для спостережень, з'явилися припущення про існування подвійності астероїдів. Були виконані перші дослідження, зокрема, детально вивчений астероїд 433 Ерос. Однак таких досліджень було небагато, і вони суперечили загальноприйнятим поглядам.
Перші спроби виявити супутники в астероїдів, за допомогою вимірювання послаблення блиску зір при покритті їх астероїдами, були зроблені для об'єктів 6 Геба (1977 рік) і 532 Геркуліна (1978 рік). Під час досліджень припускалася наявність супутників у зазначених об'єктів, однак ці дані не були підтверджені. Пізніше чеський астроном Петр Правец (1991 рік) і німецький Г. Хан (1994 рік), звернули увагу на змінний блиск двох невеликих астероїдів, що пролітали поблизу Землі, який міг вказувати на їх двоїстість. На жаль, ці спостереження повторити не вдалося.
Перший підтверджений супутник астероїда відкрила 1993 року автоматична міжпланетна станція «Галілео». Він був виявлений в астероїда 243 Іда, під час прольоту АМС поблизу об'єкта. Супутник назвали Дактиль. Другим відкритим супутником 1998 року став , супутник астероїда 45 Євгенія. 2002 року був відкритий перший супутник транснептунового об'єкта .
Методи досліджень Відкриття супутників дозволяє краще вивчити астероїди, оскільки знання орбіт супутників має велике значення для отримання фундаментальних фізичних параметрів подвійної системи, таких як маса, і кидає світло на її можливе формування та еволюцію. Тому вчені шукають різні методи досліджень астероїдів, спрямовані на пошук у них супутників. Ось деякі з них: оптичний — прямі оптичні спостереження за допомогою космічних і наземних телескопів з адаптивною оптикою; радіолокаційний — з допомогою космічних і наземних радіотелескопів; фотометричний — вимірювання зменшення блиску зорі при її покритті астероїдом; дослідження за допомогою АМС.
Оптичний метод є найочевиднішим, однак має ряд недоліків, найбільшим з яких є складність реєстрації слабкого об'єкта поруч із яскравішим і необхідність виконувати спостереження з високою кутовою роздільністю. Тому оптичні спостереження дозволяють виявляти невелику кількість супутників, що мають досить великі розміри відносно астероїда, і перебувають на значній відстані від нього.
Радіолокаційний метод дозволяє досить точно виміряти форму об'єкта (з точністю до 10 метрів на найбільших радіотелескопах), за допомогою вимірювання часу запізнення відбитого сигналу. Недолік радіолокаційного методу полягає в малому радіусі дії. Зі збільшенням відстані до досліджуваного об'єкта точність даних істотно зменшується.
Метод фотометричних спостережень покриттів зір астероїдами використовує вимірювання зменшення блиску зорі, що покривається. Суть методу полягає в спостереженні за зорею із зони, що перебуває поза розрахунковою смугою покриття астероїдом. Перевага полягає в тому, що такі спостереження можна виконувати з допомогою аматорських астрономічних приладів. Недолік — супутник астероїда повинен покривати зону спостерігача в момент дослідження.
Дослідження з допомогою АМС є найточнішими, оскільки дозволяють використовувати наявну на станції апаратуру з близької відстані.
Походження Походження супутників астероїдів наразі однозначно не визначено. Існують різні теорії. Одна з широко визнаних стверджує, що супутники можуть бути залишковим продуктом зіткнення астероїда з іншим об'єктом. Інші пари могли утворитися захопленням малого об'єкта більшим. Формування в результаті зіткнення стримується моментом імпульсу компонентів. Подвійні астероїдні системи з невеликою відстанню між компонентами цілком відповідають цій теорії. Однак вона навряд чи підходить для віддалених компонентів.
Згідно з іншою гіпотезою, супутники в астероїдів сформувалися на початковій стадії еволюції Сонячної системи.
Вважається, що багато астероїдів складаються з декількох кам'яних брил, слабко пов'язаних гравітацією і покритих шаром реголіту, тому невелика зовнішня дія може призводити до розриву такої системи і утворення супутників на невеликій відстані.
Загальні характеристики Припливна дія астероїда на супутник впливає на параметри його орбіти, і вирівнює осі обертання обох об'єктів з віссю головного моменту інерції. Сам супутник з часом набуває дещо витягнутої форми під впливом гравітаційного поля астероїда. Якщо період обертання головного тіла менший за період обертання супутника навколо нього (що є типовим для Сонячної системи), то з часом супутник віддаляється, а період обертання головного тіла — зменшується.
Подвійні астероїди обертаються по еліптичних орбітах навколо спільного центра мас.
Список Нижче наведені супутники деяких астероїдів, які мають назви або тимчасові позначення:
22 Калліопа
Лінус
45 Євгенія
Петіт-Прінс (Маленький Принц)
S/2004 (45) 1
87 Сільвія
Ромул Рем
90 Антіопа
S/2000 (90) 1
93 Мінерва
Егіда Горгонейон
107 Камілла
S/2001 (107) 1 S/2016 (107) 1
121 Герміона
S/2002 (121) 1
130 Електра
S/2003 (130) 1 S/2014 (130) 1
216 Клеопатра
Алексгеліос Клеоселена
243 Іда
Дактиль
283 Емма
S/2003 (283) 1
317 Роксана
S/2009 (317) 1
379 Гуенна
S/2003 (379) 1
617 Патрокл
Менойтій
624 Гектор
Скамандрій
702 Алауда
Пічі-унем
1509 Ескланьйона
S/2003 (1509) 1
2577 Литва
S/2012 (2577) 1
3671 Діоніс
S/1997 (3671) 1
3749 Балам
S/2002 (3749) 1
4674 Полінг
S/2004 (4674) 1
17246 Крістофдюма
S/2004 (17246) 1
22899 Алконрад
S/2003 (22899) 1
(26308) 1998 SM165
S/2001 (26308) 1
42355 Тифон
Єхидна
47171 Лемпо
Паха Хіїсі
50000 Квавар
Вейвот
58534 Логос
Зое
65489 Кето
Форкій
66391 Мошуп
Скванніт
66652 Борасізі
Пабу
88611 Техаронхіавако
Савіскера
90482 Орк
Вант
120347 Салація
Актея
174567 Варда
Ільмаре
(185851) 2000 DP107
S/2000 (2000 DP107) 1
229762 Gǃkúnǁ'hòmdímà
Gǃò'é ǃhú
385446 Манве
Торондор
1998 WW31
S/2000 (1998 WW31) 1
Примітки
Посилання Артур Александров, , канал Інституту астрономії Харківського університету Orbits of Binary Asteroids with Adaptive Optics
Asteroids.chat.ru