Ко́шиць Павло́ Олексі́йович (Порай-Кошиць) (, с. Кирилівка на Київщині, тепер с. Шевченкове Звенигородського району Черкаської області) — , Москва) — український і російський оперний і камерний співак (ліричний, лірико-драматичний тенор), педагог. Двоюрідний брат Олександра Кошиця. Батько співачки Ніни Кошиць.
Життєпис Народився у селі Кирилівка на Київщині (тепер с. Шевченкове Звенигородського району Черкаської області).
Із давнього священицького роду, що належав до гербу Порай. Освіту отримав у Богуславській і Київській духовних семінаріях.
У 1880-х співав у Нижегородській капелі купця В. Рукавишникова.
1886 навчався співу в Московській консерваторії (клас Ф. Комісаржевського), три роки удосконалювався в Мілані (у маестро Поцці), дебютував на сцені театру м. Верчеллі (Італія, 1887), мав успіх в оперних театрах Італії (1887—1889), Греції, Гватемали.
З 1890 — соліст Тифліської опери. Також працював в Баку. Кошиц Павел Алексеевич — певец / Наш Баку
1891–1892 виступав у Київській опері, блискуче дебютував у ролі Отелло (однойменна опера Дж. Верді), мав великий успіх у партіях Ленського, Рауля та Іоанна Лейденського («Євгеній Онєгін» П. Чайковського, «Гугеноти», «Пророк» Дж. Мейєрбера).
Високо оцінений П. Чайковським за партію Германа у «Піковій дамі».
Витримавши конкурс, став солістом Большого театру в Москві (1893—1903).
Мав красивий, сильний голос широкого діапазону з багатою тембровою палітрою, як актор був артистичним й імпозантним.
Брав участь у прем'єрних виставах, не відмовлявся від ризикованого розширення свого амплуа — «Паяци» Р. Леонкавалло (Каніо), «Зігфрід» Р. Вагнера (1894, Зігфрід), «Троянці в Карфагені» Г. Берліоза (Еней). Став улюбленцем публіки. У камерних концертах виконував романси П. Чайковського і М. Лисенка («Огні горять»).
Зірвав голос. 1904 був звільнений з театру з призначенням мізерної пенсії. Деякий час приватно викладав спів. покінчив життя самогубством у Москві.Тисяча й одна смерть: український рахунок / Сергій Іванович Авдєєнко. — «Дике Поле», 2006. — с. 301
Партії
Герман («Пікова дама» П. Чайковського) Отелло (однойменна опера Дж. Верді) Ленський («Євгеній Онєгін» П. Чайковського) Рауль («Гугеноти» Дж. Мейєрбера) Іоанн Лейденський («Пророк» Дж. Мейєрбера) Каніо («Паяци» Р. Леонкавалло) Зігфрід («Зігфрід» Р. Вагнера, 1894) Еней («Троянці в Карфагені» Г. Берліоза) Фінн («Руслан і Людмила» М. Глінки) Князь («Русалка» О. Даргомижського) Вакула («Черевички» П. Чайковського) Берендей («Снігуронька» М. Римського-Корсакова) Макс («Вільний стрілець» К.-М. Вебера) Едґар («Лючія ді Ламмермур» Ґ. Доніцетті) Герцог («Ріґолетто» Дж. Верді) Альфред («Травіата» Дж. Верді) Роберт-диявол (однойм. опера Дж. Мейєрбера) Єлеазар («Жидівка» Ф. Галеві) Хозе («Кармен» Ж. Бізе) Лоенґрін («Лоенґрін» Р. Ваґнера) Зиґмунд («Валькірія» Р. Ваґнера) Тангейзер («Тангейзер» Р. Вагнера) Васко да Гама («Африканка» Мейєрбера) Андрій («Опричник» П. Чайковського)
Примітки
Література Павел Алексеевич Кошиц: Некролог. «Ежегодник императорских театров». Сезон 1903—1904, вып. 14, приложение Homo novus. Судьба тенора. «Театр и искусство», 1904, № 11 Кошиць О. Спогади, ч. 1-2. Вінніпег, 1947—48; К., 1995 Леонид Витальевич Собинов: Письма, т. 1. Москва, 1970 Гозенпуд А. Русский оперный театр между двух революций. 1905—1917. Ленинград, 1975 Лисенко І. Трагедія співака. «Музика», 1995, № 6 Нарбут А., Порай-Кошиц Г. Порай-Кошицы. Родословные росписи, вып. 15. Москва, 2001 Станішевський Ю. Національний академічний театр опери та балету України імені Тараса Шевченка: Історія і сучасність. К., 2002 Кошиць О. Спогад про Павла Кошиця // Українські співаки у спогадах сучасників. К., 2003 Кротевич Є. Трагедія співака. Там же.
Посилання
Л. Пархоменко. Кошиць Павло Олексійович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон — Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2008. — 568 с.: іл. — Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Koshits_P Кошиць Павло Олексійович / Л. Пархоменко esu.com.ua (С.?) Кошиць Павло Олексійович Кошиць Павло Олексійович // — с. 327 Кошиць Павло Олексійович // — с. 330