Етно́німи украї́нців — сукупність самоназв (ендоетнонімів) і назв, що використовуються іншими народами (екзоетнонімів), українського народу впродовж його існування.
В етнічній історії українців можна виділити ключові етнооб'єднуючі назви за останні 2000 років: Анти, Склавіни (IV-VII)Півторак Г. П.; Сини Дажбожі, Сварога внуки… / Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов. Міфи і правда про трьох братів слов'янських зі «спільної колиски» . — К.: Видавничий центр «Академія», 2001. ISBN 966-580-082-5; Дуліби (VI-VII)М. Брайчевський // «Хозарія і Русь» (Вибране) . — Київ,видавництво «О. Теліги», 2009 р., ISBN 978-966-355-029-9, — Т. ІІ, — С. 345—347.; Слов'яни VII—XI ст.: поляни, волиняни, деревляни, уличі, тиверці, білі хорвати, дреговичі, сіверяни; Русини (руси, русь, державні утворення — Київська Русь, Руське Королівство, ВКЛ, Руське воєводство) X—XX ст.Балушок, Василь. Етногенез українців: критерії появи етносу // Матеріали до української етнології. Збірник наукових праць ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України. — К., 2004. — Випуск 4 (7). — С. 10–22.; Козаки (черкаси, посполиті державне утворення — Гетьманщина) XVI—XVIII ст.Момрик А. П. Походження етнонімів «козаки» та «черкаси» в історичних джерелах XVI—XIX ст. // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні. — К., 2000. — Вип. 9.; Українці (державні утворення — Гетьманщина, УНР, Українська Держава, УРСР, Україна) XVII—XXI ст.
Русь
Раннім етнонімом українців була назва «русь»«Русь» як давній етнонім нашого народу // Етнічна історія України: навчальний посібник / С. А. Макарчук. — Київ : Знання, 2008. — 471 с.Назва території і народу / Енциклопедія українознавства. Мюнхен — Нью-Йорк, 1949, Т. 1. — С. 12–16. — ISBN 5-7707-4049-3.Півторак Г. П. «Русь», «Росія», «Великоросія», «Малоросія»? / Походження українців, росіян, булорусів та їхніх мов / Міфи і правда про трьох братів слов'янських зі «спільної колиски» . — К.: Видавничий центр «Академія», 2001. ISBN 966-580-082-5Наші назви «Русь», «Україна», «Малоросія». / Іван Огієнко (Митрополит Іларіон) Історія української літературної мови / Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М. С. Тимошик. — К.: Наша культура і наука, 2001. —. ISBN 966-7821-01-3. Згідно з Норманською гіпотезою, Руссю в середньовіччі називали вихідців зі Скандинавії (сучасної Швеції)Грушевський М. С. Екскурси. II. Норманська теорія. / Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. / Редкол.: П. С. Сохань (голова) та ін. — К.: Наук. думка, 1991. — Т. 1. — 1994. — ISBN 5-12-002469-6. Відповідно до цієї гіпотези, походження етноніма «русь» зводиться до давньогерманського слова Róþsmenn або Róþskarlar — «весляріВЕСЛЯ́Р , а, чол. Людина, що веслує. // Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 341., мореплавці»МОРЕПЛА́ВЕЦЬ, вця, чол. Той, хто подорожує по морях. // Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 802. і до слова «руотсі/роотсі»Історичні етнотопоніми й етноніми (народоназви) українського народу // Етнографія України : Навч. посіб. / За ред. проф. С. А. Макарчука. — Вид. 2-е, перероб. і доп. — Львів: Світ, 2004. — 520 с. у фінів і естонців, що означає їхніми мовах ШвеціюГрушевський М. С. Екскурси. II. Норманська теорія. / Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. / Редкол.: П. С. Сохань (голова) та ін. — К.: Наук. думка, 1991. — Т. 1. — 1994. — ISBN 5-12-002469-6Вернадський Г. В. Історія Росії. Стародавня Русь. Т., М., 2004, ст. 284, і яке, як стверджують деякі лінгвісти, мало перетворитися саме в «русь» при запозиченні цього слова в слов'янські мовиРус / Етимологічний словник української мови: В 7 т. — Т. 5: Р–Т / О. С. Мельничук (гол. ред.) та інш. НАН України. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. — К.: Наукова думка, 2006. — C. 145.. Існують також слов'янська, сармато-іранська та інші гіпотези походження терміна «русь».
У праці «Книжка» 1598 року українського православного полеміста Івана Вишенського, згадується «русь» як одна із самобутніх православних націй, поряд із греками, албанцями, сербами, болгарами, москвою та іншими:
У 1598 році у творі «Відпис на листа в бозі превелебного отця Іпатія»Клірик Острозький. Відпис на листа в Бозі превелебного отця Іпатія / Українська література XIV—XVI ст. — Київ: «Наукова думка», 1988. — С. 254—279. український письменник-полеміст Клірик Острозький згадує «русь» як один з народів, поряд із москвою, греками, поляками, волохами, німцями:
Русини
Одним з історичних етнонімів українців було слово «русини». Ця назва українців проіснувала до кінця XVIII ст., а на західноукраїнських землях — і в XIX — на поч. XX ст. Дотепер частково збережена в Закарпатській УкраїніІсаєвич Я. Д. Русини // .
Спочатку вживалося тільки в однині — русин (), як похідне від форми множини «русь». Як самоназва слово «русин» виникло в Україні та Білорусі, на відміну від Росії, де самоназвою стала прикметникова форма «русский». Форма множини русини виникла в XVI столітті, вона вживалася щодо українців та білорусів разом (для протиставлення їх «Москві», «москвитинам») або тільки щодо українців (для відрізнення їх від «литвинів» — русинів із Великого князівства Литовського).
Найраніший приклад вживання етноніма «русини» у множині відзначений в 1501 році в статутній грамоті Белзького воєводства:
Із книжним варіантом «русини» співіснувала розмовна форма «руснаки», яка найдовше зберігалася на Закарпатті та Лемківщині. У Габсбурзькій монархії «русини» (нім. мовою Ruthenen) стало офіційною назвою всіх українських підданих цієї держави. Із розвитком української національної свідомості самоназви «русини» на Заході і «малороси» чи «руські» на Сході України були витіснені самоназвою «українці». У Галичині періоду між двома світовими війнами польська влада нав'язувала застарілий на той час термін «русини», щоб заперечити український характер корінного населення. Українська інтелігенція Пряшівщини тепер вживає визначення «русини-українці» для підкреслення належності закарпатської гілки до всього українського народу. Натомість ідеологи русинської окремішності поширюють словосполучення «русини і українці» та впроваджують вигаданий ними етнонім «карпаторусини», щоб зобразити Русинів («карпато-русинів») окремим народом. Таку тенденцію відображає назва кафедри української і русинської філології Вищої педагогічної школи в м. Ніредьгаза (Угорщина) а також Інститут карпаторусиністики Пряшівського університету (Словаччина).
Рутени
Руте́ни (лат. Rutheni, Ruteni) — латинізована форма назви русини, українці та білоруси, а також етнічних груп українців у Австро-Угорській імперіїAndreas Kappeler: Kleine Geschichte der Ukraine. Verlag Beck, München 2000, ISBN 3-406-45971-4, S. 21f; und Ricarda Vulpius: Nationalisierung der Religion. Russifizierungspolitik und ukrainische Nationsbildung 1860—1920. Verlag Harrassowitz, Wiesbaden 2005, ISBN 3-447-05275-9, S. 34..
Спершу рутенами називали одне з кельтських племен у Галлії. Західноєвропейські автори вже з XI ст. (Августинські аннали за 1087) почали використовувати його на позначення населення Київської Русі згідно із середньовічним звичаєм надавати невідомим раніше народам назви неіснуючих на той час античних етносів. У джерелах XV—XVII ст. визначення «рутени» часто застосовували щодо українців та білорусів (або лише до українців — у випадках, коли білорусів зараховували до «литвинів» — «Lithuani»). У такому сенсі це поняття протиставлялося «московитам», тобто росіянам. Залежно від контексту слово «рутени» могло мати різне значення — етнічне, територіально-політичне або конфесійне (щодо людей «грецького» обряду на Сході Європи — православних і греко-католиків). У середньовічній німецькій мові «рутени» перекладалось як «Reussen», пізніше — як «Ruthenen», а в англійській — як «Ruthenians». Похідним від «рутени» словом «рутенці» М. Драгоманов, І. Франко, М. Павлик та їхні однодумці таврували консервативно налаштованих галичан, лояльних підданих Габсбурзької монархіїІсаєвич Я. Д. Рутени // .
У 1572 р. найвидатніший португальський поет Луїш де Камоенш в «Лузіадах» (ІІІ:11), в описі європейських народів згадує русинів-рутенівКамоенс, Луїс де. Лузіади: Поема / Перекл. з порт. М. Литвинця; Передм. О. Гончара; Післям. О. Алексеєнко. — К.: Дніпро, 1987. — С.96.Os Lusíadas por Luís Vaz de Camões. Canto Terceiro. — 1572. // Національна бібліотека Бразилії.:
| Живуть між морем, дивні, й Танаїсом Рутенець, московит, лівонець теж, Сармати родом; за Геркінським лісом У Польщі маркоманів ти знайдеш. | Entre este mar e o Tánais vive estranha Gente: Rutenos, Moscos e Livónios, Sármatas outro tempo; e na montanha Hircínia os Marcomanos são Polónios.
Роксолани
У Речі Посполитій у рамках сарматського міту (див. Сарматизм) Роксолани — уявні предки руської шляхти. Ідеологом цієї візії був Станіслав Оріховський. Він, використавши етнографічну номенклатуру Північного Причорномор'я із творів античних авторів та Матвія з Міхова, ототожнив русинів із Роксаланами. Звідси в літературі, починаючи з XVI ст. і аж до XX ст., термін «роксолани» вживали як синонім «русинів» (українців), а Роксоланією називали Русь-Україну.Самоназви студентів з України-Рутенії в університетах Європи у XIV—XVIII століттях // Нудьга Г. Перші магістри і доктори: Українські студенти в університетах Європи XIV—XVIII ст. // Жовтень. — К., 1982. — № 4.
Козаки
Черкаси
Черкаси — екзонім українських козаків у Московській державі з XV до початку ХІХ століття для українських козаківРадянська Енциклопедія історії України — К: Головна редакція УРЕ, 1972. — Т. 4. — С. 465.Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде Життя», 1954−1989., пізніше — будь-яких українців Гетьманщини, Слобідської України тощо. Один з варіантів запозиченого з тюркських мов слова «черкес/черкас/черкіз», яким називали у першу чергу адигів. не пізніше поч. 1660-х рр. у книжній російській мові з'являються синоніми до «черкасів»: «малороссийских городов жители» і «малороссийский народ» («малороссияне» — не пізніше поч. 1720-х рр.), також «украинцы».
Верхня хронологічна межа вжитку — 1817 рік (указ про козаків-українців на Оренбуржчині). «Черкасів» у ранні часи могли зрідка протиставляти «козакам», у пізні — «малоросіянам». Набувала назва і станового характеру (рос. «черкасы экономические и отписные»).
Малороси
Офіційна назва українців у Російській імперії, створена російським царизмом. До входження Козацької держави під протекторат Московського царства, після Переяславської ради 1654 року, цей термін, як етнонім не вживався, натомість вживалася назва русини.
Незважаючи на всі потуги царських чиновників, штучна назва «Малоросія» в Україні не прижилася і ніколи не вживалася серед простого народу.
Згодом цей термін почав набувати образливих рис, як позначення меншовартості, в порівнянні з етнонімом великоросиПівторак Г. П. «Русь», «Росія», «Великоросія», «Малоросія»? /Походження українців, росіян, булорусів та їхніх мов / Міфи і правда про трьох братів слов'янських зі «спільної колиски» . — К.: Видавничий центр «Академія», 2001. ISBN 966-580-082-5 МАЛА РУСЬ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2009. — 790 с..
Українці
Етнонім «українці» вперше фіксується наприкінці XVI ст. у документах, присвячених козацькому повстанню НаливайкаМатеріали до історії української козаччини / під заг. ред. М. Грушевського. — Львів: Накладом НТШ, 1908. — (Жерела до історії України-Руси / Археогр. коміс. НТШ ; т. 8) — Т. 1 : Документи по рік 1631. / зібрав і видав І. Крипякевич, 1908. — XI, 407 c. — С. 92..