Гетто в Речиці (середина листопада 1941 — друга половина грудня 1941) — єврейське гетто, місце примусового переселення євреїв міста Речиця Гомельської області в ході переслідування і знищення євреїв під час окупації території Білорусі військами нацистської Німеччини у період Другої світової війни.
Окупація Речиці Напередодні Другої світової війни, за переписом 1939 року, євреї в Речиці становили 24 % населення — 7 237 осіб з 29 796 жителівЛ. Смиловицкий. Гибель еврейской общины в Речице (из книги «Катастрофа евреев в Белоруссии, 1941—1944 гг.», Тель-Авив, 2000).
Німецькі війська зайняли розташовану в глибинці Речицю тільки 23 (28Периоды оккупации населенных пунктов Беларуси) серпня 1941 року, і окупація тривала 2 роки і 3 місяці — до 18 листопада 1943 року. Оскільки місто було захоплене набагато пізніше інших населених пунктів Білорусі, перші тижні війни його жителі продовжували вести звичне життя. Єврейське населення міста майже нічого не знало про ставлення німців до євреїв, чому евакуювалися хоча і більшість єврейського населення міста, але далеко не всіВ. . А з тих, хто все-таки зважився втекти на схід, багато, дійшовши до Паричів, Гомеля або Лоєва, поверталисяА. Каганович. Евреи Речицы в годы немецкой оккупации, 1941—1943 гг..
Збереглися свідоцтва, що голова виконкому Речицької ради депутатів Василь Кострома; інструктор райкому партії по Речицькому району, голова евакуаційної комісії та член райради Зелік Добрушкін; голова міськкому спілки працівників просвіти Сара Рабинович ходили по єврейських домівках, розповідали, що німці вбивають всіх євреїв поспіль, і вмовляли евакуюватися.
На рішення тікати перед приходом німців у багатьох євреїв Речиці вплинув перегляд у 1939 році фільму «Родина Оппенгейм» за романом Фейхтвангера і п'єси Ф. Вольфа «Професор Мамлок». Також про ставлення нацистів до євреїв — знущання, примусову працю і розстріли, що вже траплялися — розповідали польські євреї, які опинилися в Речиці наприкінці 1939 року. Але частина євреїв зі старших, пам'ятаючи німців по Першій світовій війні, вважали їх людьми цивілізованими, — які не слід боятися і від яких немає сенсу тікати.
Частина євреїв покинула місто на баржах вниз по Дніпру. Інша частина поїхала поїздом у напрямку Брянська. До середини серпня евакуація стала можлива тільки на південь через Лоєв, а потім через Україну на схід. Деякі групи біженців вибрали неправильний напрямок і загинули. Наприклад, Самуїл і Соша Селецькі всією сім'єю рушили з Речиці в північному напрямку по дорозі на Озерщину, але по дорозі на них напали кілька місцевих мешканців і всіх пограбували та вбили.
Після захоплення міста територія Речицького району була приєднана до Житомирського генералкомісаріату райхскомісаріату Україна. У Річиці були почали функціонувати органи окупаційної влади і каральні організації — гестапо під командуванням Георга Галюндера, служба безпеки (СД), місцева поліція безпеки, місцева цивільна поліція, таємна польова поліція (ГФП), польова районна жандармерія на чолі з начальником Фішером, шуцполіція (охоронна поліція), вахткомпанія (караульна команда при військовій комендатурі) і загін військ СС.
Поліцейська ділянка розмістилася в колишньому будинку доктора Жолквера на Вокзальній вулиці, поліцейська управа зайняла будівлю колишнього райвиконкому на вулиці Радянській, а начальником поліції окупанти поставили колишнього бухгалтера хлібозаводу Коржевського. Бургомістром Річицького і Лоєвського районів став місцевий німець Карл Герхард, а його помічником — Чаловський.
Створення гетто Нацисти відразу почали проводити антиєврейську політику. Євреям було наказано носити нашиті спереду і ззаду жовті шестикутні зірки, а на спині також написати крейдою «Jude». Також їм були категорично заборонено з'являтися в громадських місцях і мати будь-які стосунки з неєвреями. Покарання за порушення цих заборон було тільки одне — розстріл.
Євреїв почали вбивати відразу після окупації — німці та поліцаї часто розстрілювали євреїв по одному або невеликими групами, даючи волю своїм садистських схильностей. Наприклад, у перші дні після захоплення міста, Зельде Блюмкіной глумливо наказали втопити в Дніпрі своїх трьох дітей. Вона відмовилася це зробити, і її втопили разом з ними. У жовтні 1941 року обер-єфрейтор Гайнц Фішер, який їхав на мотоциклі з водієм, зустрів 9 євреїв, серед яких було четверо дітей, і всіх застрелив.
Вбивали євреїв і місцеві жителі. Так, кілька єврейських сімей (сім'я Шмуеля Френкеля — п'ятеро, включаючи трирічної дитини, Маня Еренбург з однорічним сином та інші), всього близько 20 осіб, вже після окупації намагалися вибратися з Речиці на возах. Коли вони від'їхали від міста на 6-8 кілометрів, на них напали жителі села Бронне і вбили всіх, включаючи немовлят. Пограбовані тіла вбивці закопали. Після війни сестра Шмуеля Френкеля Естер-Фрада Копаровська домоглася слідства і суду, і деякі з убивць опинилися у в'язниці (але були амністовані вже в березні 1953 року).
На початку вересня німці і поліцаї зібрали понад 200 чоловіків-євреїв у віці від 15 до 50 років нібито для відправки на відновлення моста через Дніпро, відвели до кладовища в двох кілометрах західніше Річиці і всіх розстріляли. За офіційним звітом айнзатцкоманди 7b число цих жертв склало 216 осіб (за іншими даними — понад 300).
Через півтора тижні після окупації нацисти викликали колишнього меламеда (єврейського вчителя) Маленковича (Малінковича), який працював до війни бухгалтером, в комендатуру (розміщувалася в школі № 6) і змусили переписати залишилися євреїв Речиці (незабаром його вбили — ще до створення гетто). У 20-х числах листопада 1941 року німці, реалізуючи гітлерівську програму знищення євреїв, зігнали всіх євреїв у гетто. Річицьке гетто було організовано у двох двоповерхових будівлях у фабричному районі міста на території колишньої в'язниці на розі вулиць Фрунзе і Радянської. В'язнями стали не менше 785 сімей річицьких євреїв, і до них також приєднали військовополонених, комуністів і радянських активістів (незабаром убитих разом з євреями)Речица — статья из Российской еврейской энциклопедииАдамушко В. И., Бирюкова О. В., Крюк В. П., Кудрякова Г. А. Справочник о местах принудительного содержания гражданского населения на оккупированной территории Беларуси 1941—1944. — Мн.: Национальный архив Республики Беларусь, Государственный комитет по архивам и делопроизводству Республики Беларусь, 2001. — 158 с. — 2000 экз. .
Умови в гетто Нацисти, створюючи гетто в Речиці, переслідували тільки одну мету: зібрати всіх євреїв міста для якнайшвидшого їх знищення в одному місці, і тому не збиралися створювати хоч скільки-небудь стерпні умови для приречених людей.
Територія гетто була обнесена колючим дротом висотою близько 2 метрів і ретельно охоронялася поліцаями. Вхід і вихід був можливий тільки через прохідну будку.
Євреїв містили в такій дикій тісноті, по 40 чоловік у кожній кімнаті, що люди могли тільки стояти. Присісти ставало можливо тільки вдень, коли працездатних забирали на роботи. Людей, що помирали від голоду, безкарно били і принижували. У них відбирали цінності і змушували виконувати самі брудні та важкі примусові роботи.
На єврейському кладовищі вандали-окупанти влаштували стрільбищі, використовуючи надгробки як мішені.
Багатьом німцям і поліцаям було нудно просто вбивати євреїв, і вони відкрито демонстрували свої садистські нахили. Ось деякі з задокументованих випадків: Робочого Юдку Левіковича Сміловіцького запрягли в сани влітку замість коня і спробували змусити його дружину Таврую Хацкелевну поганяти чоловіка батогом. Вона відмовилася, і Юдку вбили у неї на очах. Таврую відправили в Річицьку в'язницю, а коли її п'ятирічний син Льова спробував через паркан передати матері вузлик з продуктами, його застрелив охоронець з вишки. Сімдесятирічну Басю Ароновну Смиловицьку живий кинули в льох будинку по вулиці Комсомольській і декількох днів спостерігали, як вона в муках помирала. Хану Шпилевську прив'язали до мотоцикла, змусили бігти, а коли жінка впала, її під регіт німців і поліцаїв ще довго тягали по землі, а потім добили. Одного старого єврея прив'язали мотузкою за шию і періодично опускали в колодязь перед групою євреїв як глядачами — всіх потім розстріляли. Шейндел Ресіну запрягли віз, возили на ній з річки воду, змушуючи їсти сіно, а потім застрелили. Також німці вчинили і з Ароном Атласом. Дружину Арона Атласа, Фаню Атлас, німці прив'язали за волосся до запряженій возі і волочили по вулиці, а потім вбили. Точно також вбили Шолома Гутіонтова. Міхула Казовського, 60-річного, змусили возити на бочці з водою паралізовану дружину Мар'ясю, а потім по-звірячому побили і вбили. На кравця Лейбу Генін, який ховався в селах, хтось доніс німцям. Його схопили, запрягли у воза і возили на ньому воду, а потім розстріляли.
Знищення гетто У другій половині листопада 1941 року в Речицю прибув новий комендант Олександр Майєр, який перед вступом на посаду зажадав, щоб у місті не залишилося жодного живого «жида і комуніста». За відомостями ЩДК, 25 листопада 1941 року, в чотири години дня, до воріт гетто підігнали сім критих вантажних автомобілів. В'язням збрехали, що їм належить робота в радгоспі з прибирання овочів. У кожну вантажівку садили по кілька десятків євреїв, яких вивозили до протитанкового рову, вырытому місцевими жителями в районі кістково-туберкульозного санаторію під час підготовки до оборони в липні 1941 року.
Біля рову євреїв вивантажували, заганяли по 15-20 чоловік на дно і вишикували в ряд. Потім у приречених людей забирали прикраси і п'яні карателі розстрілювали їх з автоматів. Кілька чоловік молодше намагалися втекти, але були застрелені. Так до четвертої години дня було вбито понад 3 000 річицьких євреїв. Євреї Річиці в роки німецької окупації 1941—1943 рр., з показань свідків: «…поліцейські підводами звозили євреїв у великі житлові двоповерхові будівлі фабрики „10 років Жовтня“… Два тижні євреї копали велику яму під охороною поліції в гетто близько вбиральні. …Я бачив, як 10 євреїв вивезли з гетто на собі підводу з діжкою води. На бочці сидів німецький солдат, який палицею бив тих, хто погано тягнув віз. …Одного разу (після великої розстрілу в протитанковому рові в листопаді. — А. К.) євреїв вигнали з цих двох будинків і вишикували в колону. Більшість — підлітки і малолітні діти. Жінки тримали на руках немовлят. Біля ями, викопаної євреями, знаходилося два німецьких жандарма з емблемою черепа і кісток, а на грудях — металевий ланцюг». …Один з них розбивав по черзі євреїв голови кийком і штовхав у яму, а другий достреливал всіх. Яма була заповнена трупами до верху. Після цього жандарми поїхали, а поліцейські присипали трупи землею і розійшлися". Євреїв, які не з'явилися в гетто за наказом, німці та поліцаї продовжували ловити і приводити в гетто до 12 грудня. Так само в гетто потрапило і багато євреїв з довколишніх сіл. Цих євреїв продовжували щодня вбивати в різних місцях ще до другої декади грудня. Більшість арештів і розстрілів виробляв розміщувався на вулиці Луначарской, 82 спеціальний німецький каральний загін. Крім протитанкового рову, розстріли проводилися в лісі по дорозі на село Озерщина, на околиці села Бронне, біля метизьного (гвоздильного) заводу і біля винзаводу, на території самого гетто, на єврейському кладовищі і на фундаменті колишньої кам'яної синагоги.
В кінці листопада 1941 року одна машина відвезла євреїв на розстріл до села Озерщина, а на початку грудня туди ж привезли і вбили ще 80 євреїв. Також на початку грудня 1941 року німці та поліцаї завантажили близько 20 євреїв на автомашину, повезли на південь від міста, на селі Бронне, і розстріляли. Приблизно 15-18 грудня 1941 року три вантажівки привезли євреїв до протитанкових ровах в двох кілометрах на південь від міста в напрямку винного заводу. Паралізованого Лейбу Рябенького закинули у кузов вилами. Приречених людей на сильному морозі змусили повністю роздягнутися і розстріляли. Грудних дітей німці забирали у матерів, підкидали в повітря і стріляли по них.