Франсуаза Мадлен Арді (, , 17 січня 1944, Париж — 11 червня 2024, там само) — французька співачка, авторка пісень та акторка. Арді називають «національним скарбом Франції» та однією з найвидатніших постатей у французькій музиці всіх часів. Вона є однією з найпродаваніших музичних виконавців в історії Франції, з понад 7,6 мільйонами проданих записів станом на листопад 2017 року.
Репертуар виконавиці значною мірою відображає сумніви, запитання й тривоги пов'язаних з переживанням стосунків і ностальгії загалом, покладених на її улюблені меланхолійні мелодії. На піку своєї кар'єри вона співала французькою, англійською та німецькою мовами.
Паралельно з написанням пісень вона цікавиться астрологією, яку вивчила як доповнення до психології. Вона є автором кількох книг, зокрема з астрології; вона також була актрисою, грала другорядні ролі або епізодичні епізоди, іноді у фільмах в музичному жанрі.
Життєпис
Дитинство та юність Франсуаза Арді народилася в місті Париж, 17 січня 1944 року, близько дев'ятої тридцять вечора, під час бомбової тривоги за часів німецької окупації. Юність пройшла в тісній квартирці, з матір'ю-одиначкою, яка працювала помічником бухгалтера, Мадлен Арді ()Madeleine Hardy (1920—1991), Françoise Hardy, Le Désespoir des singes… et autres bagatelles, éd. Robert Laffont, 2008., та молодшою сестрою Мішель (1945—2004 рр.)Michèle Hardy (23 juillet 1945 — mai 2004), Françoise Hardy, Le Désespoir des singes… et autres bagatelles, éd. Robert Laffont, 2008... У цій двокімнатній квартирі її мати спала в їдальні, а Франсуаза ділила спальню з сестрою. Батько, Етьєн Діллар (), директор заводу обчислювальних машин і брат єзуїта Віктора Діллара (), борця опору, депортованого до Дахау, походив з буржуазної родини. Одружений з іншою жінкою, він рідко був присутній вдома і часто забував платити аліменти на дітей або шкільні внески.Laurent Delahousse, " Françoise Hardy et Jacques Dutronc ", émission Un jour, un destin sur France 2, 13 novembre 2013. Своїх доньок він визнав лише набагато пізніше.Jean-Louis Beaucarnot, Frédéric Dumoulin, Dictionnaire étonnant des célébrités, First Editions, 2015, p. 57.
Франсуаза Арді регулярно проводила вихідні в будинку своїх бабусі та дідуся по материнській лінії в Олне-су-Буа, де з неї кепкувала та знущалися бабуся, що глибоко вплинула на дівчинку. Що стосується її дідуся, то він став мовчазним від постійних докорів дружини і майже не розмовляв з Франсуазою, за винятком одного разу в 1962 році, коли вона опинилася в центрі уваги. Того дня він запитав її: «Ти принаймні щаслива?» (), що глибоко зворушило її, оскільки вона не звикла до ніжності з його боку. Хоча їй часто снилися кошмари в будинку бабусі з дідусем, вдень вона намагалася відволіктися, читаючи, насолоджуючись фруктами з городу, а пізніше дивлячись телевізор, попри обмеження бабусі, яка дозволяла їй дивитися тільки фільми в неділю вдень. Однак вона з нетерпінням чекала, коли мама забере її, і коли цього не ставалося, вона йшла додому пішки.Le Désespoir des singes… et autres bagatelles, Françoise Hardy éd. Robert Laffont, 2008.
Франсуаза Арді відвідувала школу при релігійному закладі разом із сестрами-тринітаріями за ініціативою батька. Проте вона не відчувала себе комфортно в цьому навчальному закладі через ряд причин: батьки не проживали разом, батько не завжди вчасно сплачував за її освіту, а також через соціальні та вікові відмінності, які призводили до пропусків у навчальному процесі. Крім того, її інтровертність заважала їй легко спілкуватися з іншими дівчатами. Нечисленні добрі спогади, які вона зберегла відтоді, — це її перше причастя, релігійні образи та гарна сукня. Також теплим лишається виконання ролі інфанти та Хімен у п'єсі «Le Cid». Майже вісім років під час літніх канікул вона жила зі своєю сестрою в Австрії, де ніхто не розмовляв французькою мовою. Вони подорожували туди вдвох Східним експресом, без матері; ця розлука глибоко переживалася нею в ранні роки. Вони поїхали туди вивчати німецьку мову за порадою друга матері, барона Гільберта фон Джаннелліа (). Саме в цьому втраченому раю, про який вона збереже теплі спогади, вона відкрила для себе твори Сімони де Бовуар, які захопили її у Французькому інституті в Інсбруку, де вона брала книжки напрокат.
Невпевнена в собі й сентиментальнаJeanne Milot-Hardy, Michel Aroumi, Françoise Hardy: pour un public majeur, Éditions L'Harmattan, 2012, p. 169., юна Франсуаза шукала притулку в читанні та заслуховуванні пісень, що транслювалися по радіо. Її перші музичні спогади варіювалися від (якому вона особливо симпатизувала через його вроду) до Тіно Россі, та Шарля Трене. Однак, що змінило її життя, так це відкриття рок-н-ролу та попмузика на . Вона згадує: «Це сталося на початку 60-х, коли моя мати купила радіо, і, обертаючи диск, я натрапила на англійську станцію „Радіо Люксембург“, і це стало вирішальним у моєму житті, тому що саме там я відкрила для себе музику, яка зачепила мене більше, ніж будь-що інше; раптом це стало єдиною річчю, яка мала для мене значення». Їй особливо подобалися The Everly Brothers, Елвіс Преслі, Кліфф Річард, Бренда Лі та її пісня «I'm Sorry», яку вона вважала піднесеною. У цей час вона любила купувати платівки в крамниці на вулиці Шоссе д'Антен, навпроти , і коли в цій, здавалося б, модній крамниці не було того, що вона хотіла, що траплялося досить часто, вона йшла звідти з певною гордістю, думаючи, що знає про великі речі, про які не знають власники музичних магазинів. Як винагороду за складання свого першого іспиту на бакалаврат у червні 1960 року, у віці шістнадцяти років, вона попросила гітару.За допомогою базового методу навчання вона пробує грати кілька акордів на словах, що виражають її настрій, і починає мріяти про кар'єру, так чи інакше пов'язану з музичною індустрією. 24 лютого 1961 року вона відвідує перший міжнародний рок-фестиваль у Палаці спорту в Парижі, щоб послухати , однак, несподівано для себе, вона захоплюється виступом Джонні Голлідея, який перевершує попередника.
Після закінчення першого року вивчення німецької мови в Сорбонні, оголошення в газеті «France-Soir» у розділі «Les Potins de la commère» привертає її увагу, адже вона мріє про запис: звукозаписна компанія «Pathé-Marconi» хоче провести прослуховування молодих співаків.Бачачи успіх Річарда Ентоні і особливо Джонні Голлідея на радіо і телебаченні, продюсери шукають молоді таланти. Франсуаза домовляється про зустріч і проходить прослуховування, яке ні до чого не призводить, але заохочує її продовжувати, бо їй не відмовили. Перш ніж звертатися до інших звукозаписних компаній, вона вступає до Малої консерваторії шансону Мірей, де навчається два роки.
Потім вона представляє себе лейблу «Disques Vogue», який має у своєму каталозі Джонні Голлідея і бажає знайти йому жіночий еквівалент. Перед літніми канікулами вона вперше прослуховується в студії звукозапису у Вільтанеузі. Звукорежисер «Vogue», Андре Берно, зв'язується з нею після канікул, щоб запропонувати уроки теорії музики. Друге прослуховування відбувається в паризькому офісі «Vogue» з менеджером прослуховування Жаком Вольфсоном, який через кілька хвилин просить контактну інформацію її батьків, щоб підписати контракт. Згадуючи про це прослуховування у 2016 році, Франсуаза Арді сказала: «Це була справді найбільша радість у моєму професійному житті. Я досі пам'ятаю, як виходила з будинку 54 на Рю д'Отевіль, де знаходився офіс Vogue, відчуваючи себе на дев'ятому небі від щастя, і хотіла обійняти кожного, кого я перетинала». 14 листопада 1961 року художній директор Vogue підписує з нею контракт.
Рання співоча кар'єра: роки «Vogue» Курси, які проводила , були предметом щотижневої телевізійної програми «En attendant leur carrosse» (), що транслювалася на єдиному чорно-білому каналі . «Мадемуазель Арді» вперше з'явилася на сцені 6 лютого 1962 року з піснею під назвою «La Fille avec toi». Запис її першої платівки на 45 об/хв було завершено 25 квітня. Ця платівка містить французьку адаптацію американської пісні («Oh oh chéri»), на яку робить ставку продюсерська компанія, а також три її власні композиції. Незадовго до виходу платівки в музичних магазинах співачка з гордістю презентує на телепрограмі від 5 червня 1962 року. Чотири треки швидко набувають популярності на радіо і добре сприймаються молоддю. 2 000 копій платівки зі швидкістю 45 обертів на хвилину продаються протягом трьох місяців.
Влітку 1962 року Франсуаза Арді зустрічається з , фотографом журналу «Paris Match», а згодом «Salut les copains». Сесія не приносить особливого задоволення, оскільки Франсуаза виявляється незговірливою, а Жан-Марі — позбавленим натхнення. Однак під час відбору фотографій Жан-Марі Пер'є знаходить її особливо фотогенічною і замовляє другу фотосесію через Жана Жоржеффа (), який займається зв'язками з громадськістю для Vogue. Друга зустріч відбувається у неї вдома в присутності її матері, у скромній квартирі. Жан-Марі Пер'є усвідомлює соціальну прірву, що розділяє їх, і це зворушує його, коли він бачить Франсуазу Арді вдома, перед полицею на робочому столі, яка представляє все її життя, в той час як він живе в особняку, де світ проходить повз нього. Пізніше Жан Жорже повідомляє Франсуазі Арді, що Жан-Марі Пер'є небайдужий до неї. Потім вона дізнається, що він був вихований Франсуа Пер'є, будучи біологічним сином Анрі Сальвадора, що змінює її сприйняття його, відчуваючи складність його стосунків з батьками, подібно до її власних. Глибина знань Жан-Марі про неї приваблює її ще більше. Мати Франсуази, кохання якої зростає, пропонує їй стати незалежною, тому вона вирішує купити однокімнатну квартиру під дахом.
Для широкої публіки співачка відкриває себе ввечері в неділю, 28 жовтня 1962 року. Того вечора багато глядачів очікують на результати референдуму про прямі вибори президента республіки. Під час однієї з музичних інтермедій з'являється Франсуаза Арді, яка співає «Tous les garçons et les filles». З наступного дня і в наступні дні ця пісня вирізняється з-поміж трьох інших в радіоефірі та музичних автоматах, стаючи неодмінним хітом. До кінця року було продано 500 000 копій платівки зі швидкістю 45 об/хв.Paris Match no 717, 5 janvier 1963.
Преса підхоплює цей феномен. «Paris Match» поміщає її на обкладинку свого випуску від 5 січня 1963 року, проголошуючи її новим «ідолом». Цей успіх, підживлений хвилею «є-є», також підтверджує її рідкісний талант до написання текстів і композиції, рідкісний серед нових виконавців початку шістдесятих. Співачка записує ще кілька альбомів, а Клод Лелуш, тоді ще невідомий, знімає її на гойдалці на ярмарку. 26 лютого 1963 року в Кале вона розпочинає довгий тур з Річардом Ентоні: «Gala des étoiles».Salut les Copains, no 8, mars 1963. Тур проходить через Нант 5 квітня 1963 рокуLa discographie française, no 132, 1er mars 1963., де Франсуаза знайомиться з Мішелем Бурде (), молодим художником, якого нещодавно відкрив Шарль Азнавур. Художник створює найперший портрет Франсуази Арді, яка, зачарована його творчістю, купує його. Незадовго до цього, 23 березня 1963 року, в Лондоні вона представляє Монако на пісенному конкурсі «Євробачення» з однією зі своїх нових композицій «L'Amour s'en va» (яка посідає 5 місце). Її помічає режисер Роже Вадим і запрошує до кінотеатру у фільмі «Château en Suède», екранізації однойменної п'єси, написаної Франсуазою Саган. Після різноманітних гала-концертів та гастролей Франсуаза Арді робить свої перші кроки на сцені «Олімпії» протягом восьми тижнів, починаючи з 7 листопада 1963 року, разом з Річардом Ентоні в «Мюзикорамі» ().Salut les Copains no 31, février 1965.