Неро́н Кла́вдій Це́зар А́вгуст Герма́нік (), ім'я при народженні — Лу́цій Домі́цій Агеноба́рб (), ім'я між 50 та 54 роками — Неро́н Кла́вдій Це́зар Дру́з Германі́к (; 15 грудня 37, Анцій — 9 червня 68, Рим) — давньоримський державний та політичний діяч, п'ятий римський імператор (54–68), консул-суффект (68) та чотириразовий консул (55, 57, 58, 60), представник династії Юліїв-Клавдіїв.
Нерон народився 37 року в Анції в родині Гнея Доміція Агенобарба та Агріппіни Молодшої. Хлопчику було лише три роки, коли помер батько. За вісім років його мати вийшла заміж за імператора Клавдія, який усиновив та офіційно оголосив своїм спадкоємцем Нерона.
У 54 році він за підтримки преторіанської гвардії та сенату зійшов на престол.
У перші роки правління Нерон перебував під впливом Агріппіни Молодшої, свого наставника Сенеки та префекта преторія Секста Афранія Бурра. Згодом він почав прагнути самостійності та позбувся непотрібних порадників. Юний імператор організував убивство матері та Бурра, а також, за наполяганням античних істориків, Британніка та своєї першої дружини Клавдії Октавії.
Перебуваючи при владі, Нерон зосередився на розвитку торгівлі та культури. Він наказував будувати амфітеатри, заохочував проведення спортивних і мистецьких змагань, особисто виступав як актор, поет, музикант і візничий під час театральних вистав, що шокувало римську аристократію, адже подібні заняття вважалися справою рабів або професійних артистів. Водночас такі видовища сприяли його популярності серед нижчих верств населення.
За правління Нерона розпочалася нова війна з Парфією, яка тривала в 58–63 роках та завершилася поразкою.
Крім того, політика імператора стала причиною декількох масштабних повстань пригноблених народів та васалів Риму. У 61 році підняли бунт іцени, очолювані Боудікою, а в 66 році — євреї, які прагнули відновити свою незалежність.
У 64 році (після великої пожежі) римська влада офіційно розпочала гоніння християн.
Непередбачувана політика Нерона в поєднанні з його скандальними витівками та марнотратством сприяли великому невдоволенню аристократії. Скориставшись цим, у 68 році сенатор Гай Юлій Віндекс за підтримки полководця Сервія Сульпіція Гальби підняв повстання. Нерона було оголошено ворогом держави та заочно засуджено до страти. Він утік зі столиці та 9 червня 68 року вичнив самогубство.
Більшість античних джерел надає вкрай негативну оцінку Неронові. Тодішні історики зображують його як тирана, схильного до розкоші, розпусти та жорстокості. Водночас деякі сучасні дослідники піддають сумніву таку позицію, зважаючи на велику популярність імператора серед плебсу. Після його смерті щонайменше троє самозванців видавали себе за «відродженого Нерона», намагаючись здобути підтримку населення, чого нізащо не зробили б, якби він не володів достатнім авторитетом серед народних мас.
Ранні роки
Походження
Майбутній імператор належав до давнього плебейського роду Доміціїв, що поділявся на дві гілки — Калвінів і Агенобарбів. Прізвисько останніх (перекладається з латини як «рудобороді»), до яких належав і Нерон, пов'язане з давньою легендою. Мовляв, патріарх усієї родини Доміцій колись зустрівся з Кастором і Поллуксом, що принесли благу звістку про перемогу римлян у битві біля Регільського озера. На доказ своєї божественності брати доторкнулися до його волосся, і воно миттєво змінило колір із чорного на рудий — і цей знак відтоді передавався у спадок. Загалом більшість чоловіків цього роду мали блакитні очі та світле чи рудувате волосся.
Гней Доміцій Агенобарб, прадід Нерона, обіймав посаду консула в 32 році до н. е. та намагався притягти до суду самого Гая Юлія Цезаря, звинувативши його у посадових зловживаннях.
Луцій Доміцій Агенобарб, дід імператора, був відомим полководцем часів Октавіана та за свої військові успіхи здобув право на тріумф. Також він обіймав посаду консула в 16 році до н. е. Тоді ж отримав патриціанський статус.
Гней Доміцій Агенобарб, батько Нерона, був відомим у Римі політиком, обіймав посаду консула в 32 році. У віці 28 років він за наказом Тиберія одружився з 13-річною онукою Октавіана Агріппіною Молодшою. Як повідомляє Светоній, Гней мав запальну вдачу та славився жорстокістю, а тому у відповідь на привітання друзів із народженням сина сказав, що у його шлюбі може народитися лише нікчемна чи небезпечна для суспільства істота.
Дитинство Луцій Доміцій, перша і єдина дитина Гнея Доміція Агенобарба та Агріппіни, з'явився на світ 15 грудня 37 року в курортному місті Анції, що поблизу столиці. Пліній Старший повідомляє, що хлопчик народився ногами вперед (у сідничному передлежанні).
Більшість часу Агріппіна проводила при дворі свого брата Калігули. Той був дуже близький зі своїми сестрами, особливо зі старшою — Юлією Друзіллою (деякі античні джерела прямо вказують на інтимний характер цих стосунків). Шлюб Агріппіни не заважав їй вести розпусний спосіб життя, а малолітній Луцій разом із батьком, який був майже на 15 років старший за матір, жив на віллі між Анцієм і Римом.
У 38 році померла улюблена сестра Калігули Юлія Друзілла. Наступного року, коли Луцію ще не виповнилося й трьох, від водянки помер батько. Тоді ж мати Луція позбулася прихильності брата-імператора й опинилася у вигнанні, адже брала участь у змові Марка Емілія Лепіда проти монарха. Той спершу виніс сестрам Агріппіні та Лівіллі смертний вирок, проте невдовзі змінив своє рішення, заславши їх на віддалений острів у Середземному морі та продавши все належне їм майно. Луція ж було відправлено під опіку Доміції Лепіди, тітки по батьківській лінії та матері Валерії Мессаліни.
Луцій протягом тривалого часу залишався поза увагою громадськості. Ніхто й не очікував, що він колись стане імператором, адже Калігула зійшов на трон у 25-річному віці та мав удосталь часу, щоб залишити спадкоємця. Однак на початку 41 року його разом із дружиною Цезонією та донькою Юлією Друзіллою вбили, внаслідок чого влада перейшла до Клавдія. Той, здійснюючи системну політику з реабілітації осіб, засуджених попередником, дозволив Агріппіні повернутися з вигнання.
Виховання та шлях до трону
Агріппіна, відома своєю честолюбністю, гордістю й непоборним прагненням до влади, поставила собі за мету зробити сина Луція імператором. Щонайпізніше після одруження з Клавдієм (своїм дядьком) у 49 році вона активно цьому сприяла. Перш за все, подбала про блискучу освіту Нерона в галузі літератури, латини та математики. Коли синові виповнилося дванадцять, Агріппіна домоглася повернення із заслання Сенеки й призначення його вчителем сина. Останній мав вирішальний вплив на формування особистості підопічного. Юний Луцій отримав відповідну до свого стану освіту й особливо захоплювався мистецтвом, архітектурою, перегонами колісниць і театром.
Ще до шлюбу матері з Клавдієм, на святкуванні 800-річчя Рима, дев'ятирічний Луцій у ролі ватажка аристократичної молоді на кінних іграх отримав більше оплесків, ніж шестирічний Британік, який також брав у них участь.
Після страти у 48 році Мессаліни Клавдій одружився вчетверте. Його обраницею стала Агріппіна. Наступного року вона переконала імператора всиновити Луція. 25 лютого 50 року Клавдій офіційно оголосив про всиновлення свого пасинка Луція Доміція Агенобарба. Відтепер той носив повне ім'я Нерон Клавдій Цезар Друз Германік. Клавдій навіть карбував золоті монети на честь цієї події. Оскільки ж Нерон був старшим за Британіка, це ставило його першим у черзі на успадкування престолу.
Уже з 13 років Нерон офіційно вступив у суспільне життя як дорослий. Він передчасно склав буллу — амулет вільнонародженого неповнолітнього — та одягнув тогу, що мав право зробити лише в 14-річному віці. Юнак також отримав широкі привілеї, був призначений сенатором. Між 51 і 53 роками Нерон виголошував промови на захист різних громад, зокрема троянців (іліанців), мешканців Апамеї, що постраждали від землетрусу, і Болоньї, знищеної пожежею. У 53 році він одружився зі своєю зведеною сестрою Клавдією Октавією.
Поступово Нерон здобував усе більшу популярність у порівнянні з Британіком, рідним сином Клавдія, який і досі залишався занадто юним. Відтак, саме син Агріппіни ставав головним претендентом на престол. Британік же поступово відходив на другий план. Через це Клавдій не виключав варіанту з поділом влади чи організацією співправління зведених братів, через що в нього виник конфлікт із дружиною.
Прихід до влади
13 жовтня 54 року помер Клавдій. Більшість античних авторів стверджують, що його отруїла дружина, прагнучи привести Нерона до влади до того, як Британік досягне повноліття. Водночас давні джерела по-різному описують деталі отруєння. Тацит наполягає, що трунок приготувала Локуста і подав слуга Галот у страві з грибами, а лікар Ксенофонт отримав завдання добити імператора, якщо той виживе. Кассій Діон же повідомляє, що отруєні гриби подала сама Агріппіна. Натомість Сенека висуває геть іншу версію подій. Зрештою, причетність Агріппіни до смерті чоловіка не є загальновизнаною серед науковців.
Після смерті Клавдія префект преторія Бурр вивів Нерона з палацу, де гвардійці зустріли його гучними схвальними вигуками та проголосили новим імператором, наймолодшим на той час. Виховання і наставництво над ним взяли на себе той таки Бурр та філософ Сенека. Першу промову Нерон виголосив за текстом, написаним останнім, обіцяючи «покінчити з вадами попереднього режиму», дотримуватися августівської моделі принципату, відмовитися від таємних судів і судових зловживань, поважати привілеї сенату.
Перше п'ятиріччя
Внутрішня політика
Нерон розпочав своє правління доволі помірковано. Він обіцяв сенату більше влади та заборонив іншим вирішувати питання законотворення від його імені, і за це здобув визнання з боку політичних еліт. Перший рік правління завершився дуже позитивно. Нерон відмовився від власних статуй та культу особи, заборонив Луцію Антістію Вету на підтвердження щирості намірів клястися іменем імператора, таким чином підкресливши гідність і самостійність консульства. За це юний правитель здобув похвалу як сенаторів, так і римської аристократії, а зниженням цін на зерно та організація масових видовищ сприяли здобуттю ним великої популярності серед плебеїв.
Загалом перші п'ять років правління Нерона були доволі вдалими та навіть отримали назву «Щасливе п'ятиріччя».
У цей період він проявив себе як талановитий управлінець і здібний адміністратор, який приймав зважені та правильні рішення. Майже вся діяльність імператора була покликана полегшити життя пересічних громадян. Сенат за його наполяганням затвердив декілька важливих законів, які обмежували суми застав і штрафів, а також розмір винагороди юристів. Водночас Нерон став на бік вільновідпущеників, коли в курії лунали пропозиції дозволити патронам знову позбавляти свободи своїх клієнтів, що нещодавно були рабами. Крім того, він наклав вето на закон, який розповсюджував винуватість одного раба на всіх рабів, що належали володарю, та дозволив рабам подавати скарги на своїх власників.
Нерон виявився здібним суддею, що виважено ухвалював вироки, підкреслював самостійність сенаторського правосуддя, скасував процеси за образу величності, що активно розглядалися за Клавдія. Кажуть, коли він уперше мав підписати смертний вирок, мимоволі вигукнув:Краще б я зовсім не вмів писати!Переважна більшість злочинців засуджувалися до примусових робіт, а знать — до вигнання або самогубства.
Тоді ж Нерон намагався зменшити рівень корупції в державі, здійснивши масові арешти підозрюваних у посадових зловживаннях. Розглянувши величезну кількість скарг представників нижчих верств населення на збирачів податків, імператор передав дані функції вихідцям із цих же соціальних груп, а також опублікував всі «чорні бухгалтерії» попередніх службовців. Крім того, було заборонено прокураторам та іншим вищим чиновникам організовувати публічні прийоми, щоб не розгнівати населення.