Іва́н Сергі́йович Бо́ртник (; 16 квітня 1939, Москва, РСФСР — 4 січня 2019) — радянський та російський актор кіно та театру. Народний артист Російської Федерації (2000)УКАЗ Президента РФ від 26.07.2000 N 1380 «Про надання почесних звань Російській Федерації» .
Життєпис Іван Бортник народився 16 квітня 1939 року в Москві в сім'ї заступника головного редактора Держлітвидаву С. В. Бортника. Мати — доктор філологічних наук. Артистом вирішив стати в юнацтві: Іван відвідував Московський міський будинок піонерів на Кіровській вулиці, потім самодіяльну кіностудію при Парку Горького. У 1957-му поступив у ГІТІС на акторський факультет, але після перейшов в Московське театральне училище імені Б. В. Щукіна на курс В. А. Етуша. У 1961 році закінчив училище і був прийнятий у трупу Московського драматичного театру ім. М. В. Гоголя. Дебют в кіно відбувся того ж року — у фільмі Всеволода Вороніна «Сповідь», де Іван Бортник виконав роль художника Василя.
У 1967 році актор перейшов у трупу Юрія Любимова Театру на Таганці, де здружився з Володимиром Висоцьким. У театрі доля артиста склалася добре — він грав провідні та головні ролі у таких постановках, як «Пугачов», «Мати», «На дні», «Живий», «Дерев'яні коні», «Борис Годунов», які принесли йому популярність та визнання глядачів і критики.
У 1979 році Іван Бортник знявся на Одеській кіностудії у знаменитій кінострічці Станіслава Говорухіна «Місце зустрічі змінити не можна», в якій зіграв невелику, але яскраву роль бандита «Промокашки», яка принесла йому всенародну популярність. Проте довгі роки Бортник грав в кіно переважно другорядні ролі.
Особисте життя Дружина Івана Бортника Тетяна Миколаївна Борзих — педагог Театрального художньо-технічного коледжу, викладачка кафедри РТ (Радіотехніка).
Фільмографія — Сповідь — художник Василь — Попереду день — В'ячеслав Чураков, водій, перший чоловік Галі — Іван та Мар'я — Іван, солдат — Чужі листи — Шура Бігунков, брат Зіни — Сентиментальний роман — комірник кафе — Друга спроба Віктора Крохіна 1977 — Освідчення в коханні — Кройков (озвучує Ігор Єфімов) — Старшина — Іван Никанорич — Останнє полювання 1979 — Вірою і правдою — Костя 1979 — Місце зустрічі змінити не можна — «Промокашка», член банди «Чорна кішка» — Наше покликання — Сировегин, секретар парткому 1981 — Рідня — Володимир Коновалов (Вовчик), колишній чоловік Марії Коновалової, батько Ніни — Привіт з фронту — Татусь — Дій за обставинами! — Андрій Бабула, старшина 1984 — Три відсотка ризику — Корбут, льотчик-випробувач — Попутник — Іван 1986 — Скакав козак через долину 1986 — Я — вожатий форпосту — Сировегін — Дзеркало для героя — Андрій Іванович Німчинов — А чи був Каротин? — Семен Лисюк 1989 — Ночувала хмаринка золота... — Дем'ян — Світ в іншому вимірі — батько Юрка 1990 — Смерть у кіно — Загублений в Сибіру — муж Фаїни — Убивство на «Ждановській» — Гліб Сергійович Ярін — Потрясіння — Мусульманин — хрещений — Імпотент — Сергій Ладигін (на прізвисько «Сикілет») 1996 — Повернення «Броненосця» — Сировегін, секретар окружкома — У тій країні — епізод — Мама не горюй — карний злочинець по кличці «Гітлер» 1998 — Чи не послати нам… гінця? — Серьога, свояк — Страсний бульвар — чоловік біля багаття — Самітник — Кожин — Антикілер — «Петруччо», «Клоп» 2002 — По той бік вовків — Микола Лук'янович Клопов, інвалід 2002 — Шукшинські оповідання (новела «Інше життя») — Худяков — Антикілер 2: Антитерор — «Клоп» — Демон півдня — Мама не горюй 2 — карний злочинець по кличці «Гітлер» — Зрушення — Ваня, дядько Лодигіна 2006 — Барин — Аристарх, прикажчик — Сонька — Золота Ручка — Горелов, штабс-капітан — Глибина — Бармен — Антикіллер Д. К. — «Клоп» — Жила-була одна баба
Озвучування мультфільмів 1969 — Містерія-Буфф — Інтелігент / Купець / Капіталіст 1975 — Якого рожна хочеться?
Нагороди Почесне звання «Заслужений артист РРФСР» (1986) Почесне звання «Народний артист Російської Федерації» (2000) — за великі заслуги в області мистецтва
Примітки
Посилання Інтерв'ю з І.Бортником, «Советский экран» № 5, 1990 рік Сторінка на сайті Театру на Таганці