Півні́чне Відро́дження — культурний рух та мистецька епоха у північноєвропейських країнах в останнє десятиріччя XV століття та першу чверть XVI століття. Поступилося місцем культурі маньєризму і бароко. Свою назву течія отримала через спільні з італійським Відродженням тенденції. Північне Відродження набуло найбільшого поширення в таких країнах як Німеччина, Нідерланди, Франція та Англія.

Відмінності від італійського відродження Сильний вплив готичної культури з дедалі більшою тенденцією до світськості. Заглиблення у внутрішній світ людини. Сильний вплив Реформації. Ретельне, реалістичне відображення у творах мистецтва навколишнього світу.

Особливості Північного Відродження

Загальна особливість Північного Відродження  — гуманістична творчість розгортається у вченому, ідеологічному аспекті. Це філософські суперечки, теологічні диспути, боротьба гуманістів із середньовічною схоластикою. Культура в цей період має яскраво виражений релігійний характер. Це Реформація, Мартін Лютер. Але це тільки частина епохи — в ту пору Німеччина була роздроблена, йшла Перша селянська війна під проводом Томаса Мюнцера. Рух селянської війни — проти Папи й феодалів. Мартін Лютер незабаром відходить від Томаса Мюнцера, той гине.

Існувало 4 напрямки теоретичних пошуків. Перший пов'язаний з діяльністю вчених-гуманістів. Вони критикували римську католицьку церкву. Це Генріх Бебель, Йоганн Рейхлін, Еразм Роттердамський. Другий напрямок пов'язаний з діяльністю письменників, з рухом реформації — Мартін Лютер, Ульріх фон Гуттен. Третій — бюргерська література (міська): Себастіан Брант («Корабель дурнів») і майстерзінгери — Ганс Сакс (швець), лірик, відомий поет. Четвертий пов'язаний з безіменною (анонімною) народною творчістю — німецькі народні книги «Про Тіля Ойленшпігеля», «Про рогового Зигфріда», «Про доктора Фауста», «Книги про Шільдбюргерів». Ці твори виражають сатиричну складову німецького Відродження. Це література про дурнів — популярний тоді жанр.

Гуманісти виступають єдиним фронтом у так званій «Справі Рейхліна». Йоганн Рейхлін — один із найкращих учених епохи, класичний філолог, перекладач, творець першої давньоєврейської граматики, фахівець у гебраїстиці (давньоєврейській мові), хотів розібратися в перекладі Біблії. Мав критичне ставлення до заповітів, знайшов багато помилок. Для розправи потрібен був привід. 1507 рік — Пфефекорт, хрещений учений єврей, пише книгу «Єврейське дзеркало», в якій закликав імператора Максиміліана спалити всі давньоєврейські книги. Той зібрав комісію із чотирьох учених. Троє вирішили спалити, а Йоганн відмовився. Тоді Пфефекорт пише «Ручне дзеркало» — натяк на хабар. Той відповідає памфлетом «Очне яблуко». 1513 — запрошення в суд у місті Майнці. Багато відомих людей писали в підтримку Рейхліна — 1514 р., «Листи знаменитих людей». Йоганна несли в суд на руках. Усі чекали відповіді Рейхліну. Отут з'являються «Листи темних людей» — пародія, псевдовідповідь. Їх написано теж гуманістом. Усі вирішили, що це і є очікувана відповідь. 1515 рік — виходить 1 частина, 1517 р. — 2-га. Автор невідомий. Один з авторів першої частини — Кріт Рубіан, 2-ї — Ульріх фон Гуттен. Листи представили обскурантів ідіотами.

Песимістичний прогноз Еразма Роттердамського Найвизначніший твір Еразма Роттердамського — «Похвала глупоті ». Еразм використав велику кількість німецьких прислів'їв і приказок. Література про дурнів пов'язана з культурою середньовічного карнавалу. Еразм Роттердамський доводить, що увесь світ стоїть на дурості. Він нагадує нам, що ковпак блазня потрібен нам для показу істини. Світ — театр, комедія людського життя. Батько — Плутос, мати німфа. Глупість незвичайно утворена, у служінні їй поєднується увесь світ. Образ середньовічного мудреця — відразливий. У другій частині все різко міняється, висновок дуже похмурий. Дурість ототожнює себе з духом всієї церкви Христа. Щастя — в божевіллі. Афоризми «Народ засновує міста, а дурість монарха їх руйнує», «Де панує лютеранство, там гинуть науки».

Страшна реальність XVI ст., релігійний розкол Європи на католицизм і протестантизм, непримиренна боротьба релігійних течій не давали підстав Еразму Роттердамському для позитивних, життєствердних висновків і прогнозів.

Науки в Європі — всупереч прогнозам Еразма — не загинули навіть в протестантських країнах. Еразм Роттердамський виношував ідею про створення єдиної Європи — республіки розуму. Дуже рано побачив у вождях реформації той же фанатизм, що й у католиків. Але ідея єдиної Європи — не зникла. В 17 столітті її в обмежених умовах відродили західноєвропейські науковці різних країн у формі «республіки науковців», «республіки філософів». Почалося активне листування між Галілео Галілеєм, Антоні ван Левенгуком, з науковцями Англії. Пішов інтенсивний обмін науковими ідеями — а частка науковців запроваджує нові дослідження, що не мали поширення у власних країнах (запровадження математичних досліджень у Німеччині науковцем Готфрідом Вільгельмом Лейбніцом, використання недосконалого мікроскопа Левенгуком в Голландії тощо).

На новому етапі ідея єдиної Європи відроджена і підтримана наприкінці XX ст. і практично реалізована у створенні ЄС.

Відродження в Нідерландах

Могутньою країною Північного Відродження були Нідерланди (до свого розпаду на Фландрію, або Південні Нідерланди і Голландію, що пізніше перебрала на себе історичну назву Нідерланди. Південні Нідерланди на початку XIX ст. стануть Бельгією.)

Нідерланди XV—XVI ст. були серед найбагатших і розвинених країн континенту. Суперництво між містами Нідерландів і Італії виявилося не на користь італійських князівств, бо промисловість Нідерландів, банківські операції, ініціатива її ділових кіл перевищили активність італійців, яких нідерландські ділки поступово витіснили з тодішнього світового ринку. Італії залишили почесне звання — батьківщини мистецтв.

Але процес розвитку власних форм відродження на землях Нідерландів проходив повільніше, ніж в Італії. Відсутність значної кількості античних споруд та інших залишків античної культури спонукала митців Нідерландів активно використовувати не античні, а середньовічні, готичні форми, компромісно поєднуючи їх з ренесансними формами, запозиченими з Італії. Але до 1450 р., що став порубіжним, ренесансні форми Італії не мали поширення в тогочасній Європі. Знадобилося ще 50 років для знайомства з досягненнями італійської культури і запозичення її форм митцями інших держав.

У Нідерландах, де була розвинена власна національна культура, найбільш охопленими ідеями Відродження були література і живопис, частково гравюра, найменше архітектура.

Відомі представники живопису Нідерландів вдало запроваджували нові технології — саме нідерландці, брати ван Ейки вважаються головними засновниками живопису олійними фарбами в Західній Європі. Нідерландські художники вдало конкурували і з художниками самої Італії, роками працюючи в її мистецьких центрах. А італійські магнати залюбки замовляли релігійні образа нідерландським майстрам (вівтар Портінарі та інші). Відродження в Італії мало аристократичне спрямування, а відомі ренесансні центри формувалися при дворах вельможних володарів (в Урбіно при дворі Монтефельтро, в Мантуї при дворі Гонзага, в Мілані при дворі Сфорца, у Флоренції під патронажем родини Медичі, в Римі при дворі римських пап).

Відродження в Нідерландах мало досить демократичний, народний характер. А митці не затуляли очей перед протиріччями доби, її жорстокістю до людей, її ганебними чи потворними рисами. Готичні наслідки в мистецтві були доповнені і розвинені в бік більшого узагальнення, ускладнення характеристик, увагою до пейзажу і інтер'єру — як оточенню людини. Мистецтво Нідерландів стане могутньою базою для розквіту фламандського бароко і голландського реалізму в XVII столітті.

В галузі портретного живопису майстри Нідерландів були і залишились головними конкурентами художників Італії, нічим їм не поступаючись десятиліттями. Серед митців відродження Нідерландів — * Ян ван Ейк (1390—1441) Робер Кампен (1378—1444) Рогір ван дер Вейден (1400—1464) Гуго ван дер Гус (1425—1482) Ганс Мемлінг (1435—1494) Гертген тот Сінт Янс (бл. 1465 — до 1495) Йоос ван Вассенхов (бл. 1410 — бл. 1480) Квентін Массейс (1466—1530) Бернард ван Орлей (1492—1542) Йоахім Патінір (бл. 1480—1524) Геррі мет де Блес (1500/1510 — бл. 1555) Лука Лейденський (1494—1533) Мартен ван Гемскерк (1498—1574)) Пітер Брейгель Старший (бл. 1525 — 1569) Ян ван Скорел (1495—1562) Мабюз (Ян Госсарт, 1478—1532) Адріан Ізенбрант (бл.1490 — 1551) Ян Провост (бл.1465 — 1529)

Відродження в німецьких князівствах

Розвиток мистецтва Відродження в Німеччині проходив під впливом ідей Реформації. За часом це був досить короткий період від середини XV століття до кінця 1520-х рр. Селянська війна, жорстоке придушення селянських заворушень, релігійний розкол і відокремлення декількох земель від католицизму обірвали розвиток німецького відродження. Кордон 1530 року пережили лише поодинокі майстри, серед яких Альбрехт Альтдорфер, Ганс Гольбейн Молодший в Англії та Лукас Кранах Старший, що перебував останні роки життя у добровільному засланні разом зі своїм вельможним покровителем.

Воно формувалося в жорстокій релігійній боротьбі, яка сповнила його драматизмом, особистими трагедіями та стресами. Яскравого втілення в німецькому мистецтві набули теми смерті, Страшного суду, кінця світу. Майже всі німецькі художники пройшли через школу гравюри, що наклало на їхній живопис відбиток жорсткості, безрадісності й гротеску.

Світські і реалістичні елементи спочатку накопичувались у релігійних образах, бо німецьке мистецтво XV століття майже цілком було релігійним. Тобто, реалістичні тенденції в німецькому мистецтві в порівнянні з мистецтвом Італії і Нідерландів розвинулись з запізненням. На це вплинуло декілька несприятливих факторів — провінційність німецьких мистецьких центрів, їх віддаленість від тогочасних розвинених країн, довгий полон середньовічного за формами мистецтва готики. Роздрібнені німецькі князівства входили до складу велетенської імперії Габсбургів і оновлення економіки і культури йшло в умовах справжньої ідеологічної кризи, посиленої релігійним розколом, великою селянською війною і поразкою народного повстання. Більшість німецьких художників стануть активними учасниками політичної і релігійної боротьби і відчують на собі усю гіркоту поразки виплеканих ідей, що не сприяла натхненню. Тому кінець XVI століття не дасть жодної значущої фігури в мистецтві німецьких князівств.

Найяскравішим представником мистецтва німецького Відродження був Альбрехт Дюрер (1471—1528) — видатний живописець, гравер, вчений. У його живописних творах та майстерних гравюрах знайшли справжній відбиток велич епохи Відродження та титанічна напруженість інтелектуальних пошуків. У цей період створено відомі автопортрети Альбрехта Дюрера — «Автопортрет з пейзажем» (1498), «Автопортрет в образі Христа» (1500), Майстерські гравюри та ін.Однак справжній успіх митцеві принесли гравюри. У гравюрах Дюрера міфологічні сюжети переплітаються з мотивами середньовічних фантазій і сатири. Найвідоміша серія гравюр створена ним на теми Апокаліпсису (1498). В останні роки життя Альбрехт Дюрер створив декілька чудових портретів. Серед них — «Портрет імператора Максиміліана» (1519 р.). Він також продовжував писати картини на релігійну тематику. Одним з останніх полотен митця став диптих «Чотири апостоли» (1526), на якому зображено Іоанна, Петра, Павла та євангеліста Марка як велетнів духу, як вчителів людства.