Владисла́в Петро́вич Крапи́він (; 14 жовтня 1938, Тюмень, Омська область — 1 вересня 2020, Єкатеринбург, Росія) — радянський та російський дитячий письменник, письменник-фантаст та педагог.

Біография Владислав Крапивін народився у сім'ї педагогів Петра Федоровича (1905—1976) та Ольги Петрівни Крапивіних (1905—1988). Він був третьою дитиною у сім'ї, яка перебралася до Тюмені з Кірова (колишньої Вятки), де батько Крапивіна служив православним священником, проте був вимушений зректися сану та покинути місце служби, рятуючись від репресій. Цей епізод сімейної історії залишався таємницею для самого Владислава Крапивіна аж до похилого віку.Писатель В.Крапивин передал храму в Екатеринбурге икону «Спас Эммануил»

У дитинстві майбутній письменник навчився вигадувати цікаві історії, які розповідав у колі своїх однолітків. Після закінчення школи в 1956 році Крапивін вступив на навчання на факультет журналістики Уральского державного університету імені Максима Горького. Під час навчання він брав участь у роботі літературного гуртка, яким керував редактор «Уральского следопыта» В. М. Шустов.

Після другого курсу Крапивін проходив виробничу практику в «Комсомольській правді», де працював у відділі учівської молоді, в якому познайомився із Симоном Соловейчиком, творцем педагогіки співробітництва.Владислав Крапивин: «Главное было — не лениться!»

Як літератор-початківець, Владислав Крапивін, згідно його особистого визнання, зазнав великого впливу Костянтина Паустовського , вивчав його творчість, та навіть був на його похованні. На нараді молодих письменників у Москві в 1963 році він займався в секції дитячої літератури під керівництвом Льва Кассіля.

У 1959 році в газеті «Вечерний Свердловск», у якій він розпочав працювати ще в студентські роки, опубліковане перше оповідання Владислава Крапивіна «Восьма зірка».Владислав Крапивин «Восьмая звезда» Пізніше Крапивін також співпрацював із журналом «Уральский следопыт», у якому також була опублікована низка оповідань письменника. У 1962 році в свердловському видавництві вийшла друком перша збірка творів Крапивіна "Рейс «Оріона». У 1964 році Владислава Крапивіна прийнято членом Спілки письменників СРСР.

У 70-80-х роках XX століття Владислав Крапивін був членом редколегії журналів «Пионер» та «Уральский следопыт». У 2007 році письменник переїхав із Єкатеринбурга до Тюмені. «Єкатеринбург намагаються перетворити в якийсь Лас-Вегас, — сказав письменник. — Таке місто мені чуже, я не хочу в ньому жити» ()Крапивин переезжает //Книжное обозрение. 2007, № 5 (2119) — С. 21. . У Тюмені його обрали професором Тюменського державного університету, у якому Крапивін проводив для студентів школу літературної майстерності. 15 червня 2011 року в літературно-краєзнавчому центрі Тюмені відкрито музей Владислава Крапивіна із постійною експозицією «Славка з вулиці Герцена», яка складається з речей із життя і творчості письменника. Проте у жовтні 2013 року Крапивін повернувся до Єкатеринбурга.

Усього вийшло друком більш ніж 200 видань книг Крапивіна на різних мовах світу. З 2006 року присуджується щорічна Міжнародна дитяча літературна премія імені В. П. Крапивіна. Головою журі є сам Владислав Крапивін.

Літературна творчість Владислав Крапивін більш ніж 50 років професійно займається літературною творчістю, У 2000—2001 годах видавництво «Центрполиграф» опублікувало 30-томну збірку творів Крапивіна.Перша публикація: У газеті «Книжное обозрение» Крапивін названий «класиком дитячої літератури». На думку культуролога С. Б. Борисова, із усіх написаних письменником творів за п'ятдесят років можна виділити групу його книг 1965—1982 років, які стали системо- та змістоутворюючим центром соціокультурно визнаного явища «дитячий письменник В. Крапивін» та народили образ-поняття «крапивінські хлопчаки».Данилов Артемий. День рождения Командора // Книжное обозрение. 2008. № 43 (2209) — С. 21.

На думку С. Б. Борисова, базовий корпус творів «крапивінської прози» складають: «Зброєносець Кашка» (1965); «Вальчині друзі та вітрила» (1966); «Утеча рогатих вікингів» (1969); «Тінь Каравелли» (1970); «Пурпурові пера стріл» (1971); «Хлопчик зі шпагою» (1973—1975); «Мушкетер і фея» (1975); «Килим-самоліт» (1975); « Журавленя і блискавки» (1981); «Казки Севки Глущенка» (1982)

Magnum opus Владислава Крапивіна серед нефантастичних творів вважається повість «Хлопчик зі шпагою», вперше опублікована в журналі «Пионер» у 1974 році (який виходив на той час тиражем у 1 550 000 примірників). Пізніше назва повісті стала назвою трилогії, куди входять також повісті «Вершники зі станції Роса» та «Флаг-капітани», а сама центральна повість стала називатися «Зоряний час Сергійка Каховського». Менш ніж за 7 років після першої публікації трилогії в журналі «Пионер» (1973—1975 роки) вона вийшла окремим виданням у 1981 році у престижній серії «Золота бібліотека. Вибрані твори для дітей та юнацтва».

У 80-х роках XX століття у творчості Владислава Крапивіна збільшується доробок у казково-фантастичному жанрі, в якому він написав цикл творів про дітей філософсько-фантастичного змісту під спільним заголовком «У глибині Великого Кристала».

У 2017 році на запитання журналіста Дм. Бикова «Чи Ви хоч приблизно уявляєте, скільки написали?» Крапивін відповів: «Ніколи не рахував. Думаю, десь 50 повістей… чи вже 70? Романів десь 30… Усіх, кому набридло, можу втішити: років десь у 75 я вирішив зупинитися. Закінчив „Перевулок капітана Лухманова“ і сказав собі, що ця річ — остання»" ().Владислав Крапивин: Многие выживают из ума стремительно и с удовольствием / Интервью провел Дмитрий Быков // Собеседник. 2017, № 41, 25 октября — С. 17

Педагогічні погляди та діяльність Одночасно з літературною творчістю Владислав Крапивін займається проблемами дитинства та дитячого руху, вивчає педагогіку Януша Корчака, А. С. Макаренка, В. О Сухомлинського. У 1961 році Владислав Крапивін створив У Свердловську дитячий різновіковий загін «Каравелла», який у 1965 році отримав статус окремої піонерської дружини та прес-центру всесоюзного журналу «Пионер». Оскільки дитячий рух у той час у СРСР був дозволений лише у стінах загальноосвітньої школи, то існування автономної дитячої організації сприймалось багатьма як загроза існуючій системі. Противники загону здійснили кілька спроб припинити діяльність «Каравелли», проте Крапивіну вдалось відстояти організацію. Пізніше письменник згадував: Мене неможливо було вигнати з роботи — ось із чим стикнулись тодішні чиновники. З письменників мене вигнати можна було лише на з'їзді письменників або в невідкладних випадках на пленумі. А за що? Слава Богу, там люди ж були не всі дурні. За то, що він працює з дітьми і посварився із місцевим домоуправлінням? За це письменницький пленум не вижене з письменників. Позбавити мене зарплати було неможливо, оскільки я заробляв лише книгами. Заборонити загін? Ну заборонили загін, ну, на крайній випадок, відібрали приміщення. Проте невже мені було важко звикати збирати по тридцять людей у себе у квартирі? Ну як це заборониш? Ну й забороняй. Міліцію викличеш? Він, паразит, візьме й репортаж про це гримне в «Комсомольську правду.»

Девізом «Каравелли» стала клятва: «Я вступлю у бій з будь-якою несправедливістю, підлістю і жорстокістю, де б їх не зустрів. Я не стану чекати, коли на захист правди стане хтось раніше за мене», яку також включили до статуту загону (пункт № 5). У буднях загону формувався образ нового романтичного героя — сміливого й безкорисливого, який не сприймає міщанську мораль та обивательський образ життя, який виділяється серед своїх однолітків загостреним почуттям справедливості, який поспішає туди, де найважче. Такий герой зайняв центральне місце у творчості письменника. «Коли я писав „Хлопчика зі шпагою“, поруч зі мною, разом зі мною, ріс і працював загін юних моряків, юнкорів та фехтувальників. Не було б цих хлопчаків — не було б і книги, і тому я присвячую її матросам, барабанщикам, штурманам і капітанам загону „Каравелла“»

В інтерв'ю газеті «Собеседник» Владислав Крапивін на питання, чи багато часу він проводив у «Каравеллі», він відповів, що десь до сорока років бував кожен день, потім через день. «Каравеллу» регулярно намагалися закрити, проте за нею стояв головний редактор журналу «Пионер» Фурін, який зробив «Каравеллу» офіційною флотилією журналу. Кожен раз, коли поставало питання, що Крапивін наражає дітей на ризик, він розумів, що єдиним виходом із такої ситуації є найретельніше дотримання правил техніки безпеки. На запитання, як вдавалось під час навчання уникати перевертання човнів та яхти, Крапивін відповів, що усі неодноразово переверталися, оскільки це є штатною ситуацією під час навчання на воді. Дослідники творчості письменника зазначають нерозривний зв'язок літературної творчості письменника з його педагогічною діяльністю. Сергій Баруздін вказував, що загін «Каравелла» став реальним втіленням у життя педагічних ідей Владислава Крапивіна.

У 80-х роках XX століття «Учительская газета» публікує цикл статей В. П. Крапивіна, присвячених актуальним проблемам педагогіки. У них письменник формулює свої педагогічні погляди, зокрема відстоює ідею цінності дитинства, як важливого етапу в житті людини, рівноцінного з юністю, зрілістю і старістю; пропонує принцип співробітництва поколінь, як основу розвитку людини і людства в цілому; формулює думку про необхідність присутності у житті високої ідеї, мрії, паралельного простору, як джерела отримання людиною внутрішньої сили та визначення власної місії.

Принцип дружби та співробітництва дітей і дорослих В. П. Крапивін проєкціює не лише на своїх вихованців із загону «Каравелла», але й незнайомих підлітків, які потрапили в складну життєву ситуацію. Відомий випадок, коли письменник прихистив у себе на квартирі брата й сестру з іншого міста, які прислали йому листа із проханням про допомогу.

Відношення до подій в Україні Владислав Крапивін підтримав незаконну окупацію російськими військами Криму та Севастополя.Владислав Крапивин: «Без любви детей к родителям человечество не выживет» Проте пізніше письменник заявив, що його цікавить лише повернення Севастополя, а то, у що перетворилось приєднання Криму, йому зовсім не подобається.

Особисте життя Владислав Крапивін з 1964 року був одружений з Іриною Василівною Крапивіною. Старший син Павло та внуки Дарія і Петро живуть у Єкатеринбурзі. Молодший син Олексій живе в Санкт-Петербурзі.

Син Павло співпрацює з батьком, малював ілюстрації до його книг.

Нагороди та премії

Нагороди Відмінник народної освіти РРФСР (1980) знак ЦК ВЛКСМ імені А. Гайдара (1983) Орден Трудового Червоного Прапора (1984) Орден Дружби народів (1989) Почесне звання «Почесний громадянин міста Єкатеринбурга» (1993) орден Пошани (2009) почесний знак «За заслуги перед Севастополем» (2010)Награда для Командора. Детский писатель Владислав Крапивин награждён почётным знаком «За заслуги перед Севастополем» Независимое телевидение Севастополя почесне звання Свердловської області «Почесний громадянин Свердловской области» (2013) Почесне звання «Почесний громадянин міста Тюмені» (29 травня 2014) Медалі Почесний знак «За вірність Аркадію Гайдару» (14 листопада 2016)

Премії Премія Ленінського комсомолу (1974) — за створення високохудожніх творів та велику роботу з комуністичного виховання піонерів та школярів премія «Аеліта» (1983) Літературна премія губернатора Свердловської області (1999) Премія імені Олександра Гріна (2001) Літературна премія «Мала Уранія» (2001) Літературна премія імені розвідника Миколи Кузнецова (2003) Літературна премія імені Д. Н. Маміна-Сибіряка (2003) Меморіальна премія «Орден лицарів фантастики» імені Ігоря Халимбаджі (2003) Премія «Великий Роскон» (2006) Премія Президента Російської Федерації в області літератури та мистецтва за твори для дітей та юнацтва 2013 року — за внесок у розвиток вітчизняної дитячої літератури та патріотичне виховання підростаючого покоління .

Екранізації