«Нови́к» () — російський «малий» бронепалубний крейсер, II-го — «корветського» рангу, за англійською класифікацією відповідав крейсеру 2-го класу. Перший у світі «25-ти вузловий» багатоцільовий крейсер (ближній ескадрений розвідник, «броньований лідер міноносців», контр-міноносець, міноносний крейсер — «мисливець», здатний самостійно шукати, вибирати ціль і атакувати її, високопродуктивний постановник мінних загороджень у відкритому морі, а також придатний для заміни застарілих канонерських човнів) — попередник підкласу «крейсер-скаут». Свою назву отримав у пам'ять кліпера «Новик». Відзначився у Російсько-японській війні 1904—1905 рр. З 1905 року, після підйому і відновного ремонту, перебував у складі японського флоту під назвою «Судзуя». Тактико-технічне завдання (ТТЗ) на проектування унікального — експериментального малого крейсера розробив російський Морський Технічний Комітет (МТК), в рамках суднобудівної програми 1898 року, «…для потреб Далекого Сходу», з урахуванням ефективного бойового застосування «малих» крейсерів «елсвикського типу» під час японо-китайської війни 1894—1895 років, загальних тенденцій подальшого розвитку малих крейсерів, особливостей Далекосхідного театру, і під впливом концепції, яка виникла на цьому тлі — «універсального судна без броні», вперше обґрунтованої у 1895 році, адміралом С. О. Макаровим. Перемога в попередньому конкурсному проектуванні, подальше проектування та будівництво цього крейсера, який в цілому задовольняв надзвичайно суперечливим вимогам російського Адміралтейства, стали значним досягненням німецького крейсеробудування. За переробленим робочим кресленням крейсера «Новик», на Невському заводі були побудовані два однотипні малі крейсери типу «Жемчуг» («Жемчуг» і «Ізумруд»). Всупереч досить неоднозначним ставленням до проекту «Новик», на світовому рівні, концепція розвитку підкласу «малих крейсерів» відродилася після російсько-японської війни, і практично втілювалася провідними морськими державами аж до початку 1-ї світової війни, як підкласи: «крейсер-скаут» і «малий легкий крейсер»Цветков И. Ф. Гвардейский крейсер «Красный Кавказ». Ленинград. Судостроение. 1990 г. стр. 142.
Завдання на проектування У російській Головному Морському Штабі (ГМШ), оперативно-тактичне завдання (ОТЗ) на проектування «малого» крейсера для Тихоокеанського театру почало формуватися в 1895 році, відразу ж після загострення відносин з Японією. До цього, з 1882 року, концепція «малого» крейсера для ВМС Росії була відкинута, оскільки в цей період, російське крейсеробудування розвивалося в напрямку забезпечення протидії новітнім «середнім» і «великим» крейсерам вірогідного противника — Англії. Англійське Адміралтейство принципово не замовляло для своїх ВМС «малих» крейсерів, з урахуванням їх органічних недоліків: малий запас палива для забезпечення прийнятної дальності плавання, незадовільні морехідні якості і нестійкість «артилерійської платформи» при сильному хвилюванні. На цьому тлі, англійська фірма «Армстронг» приступила до великосерийного експортного будівництва «малих» крейсерів «елсвікського типу» за замовленням ВМС держав, які розвиваються. Ці кораблі являли собою втілення новітніх досягнень світової військово-морської техніки і озброєння. Англійські фахівці, з максимальною для себе вигодою, використовували унікальну можливість випробувати ці крейсера в реальних бойових умовах Тихоокеанського театру, під час японо-китайської війни 1894-1895 рр. Відносно недорогі, але добре озброєні «малі» крейсери цілком відповідали умовам обмеженого Тихоокеанського театру, де фактично склали основу «бойового ядра» флотів Китаю та Японії і ефективно використовувалися як багатоцільові кораблі.
Після загострення російсько-японських відносин, ВМС Японії мали абсолютну кількісну перевагу в «малих» крейсерах-розвідниках і міноносцях. Японська «Велика суднобудівна програма на 1895-1902 рр..», крім великих бойових кораблів, передбачала розміщення в Англії і США замовлень на будівництво нових «малих» крейсерів, і технічну модернізацію старих крейсерів «елсвікського типу» з установкою нового артилерійського озброєння фірми «Армстронг». Російські «середні» крейсера типів «Світлана» і «Діана», які проектувалися в рамках суднобудівної програми 1895 року, цілком могли протидіяти «малим» крейсерам ймовірного супротивника, але були значно дорожче і тому — нечисленні.
У травні 1895 року, на нараді флагманів в Чифу, віце-адмірал С. О. Макаров, вперше виклав і обґрунтував концепцію «універсального судна без броні» (фактично розвиток концепції англійської фірми «Армстронг» (вперше була висунута Дж. Ренделом — конструктором крейсера «Есмеральда»), але відносно до Далекосхідного театру. Приводом для цього послужив той факт, що, побудований ще в 1883 році, для Чилі «малий» крейсер «Есмеральда» (водотоннажність — 2800 т., озброєння: 2×1-254-мм, 6×1-152-мм) — родоначальник експортованих крейсерів «елсвікського типу», в 1894 році пройшов модернізацію на фірмі «Армстронг», був куплений Японією і в лютому 1895 року увійшов до складу японського флоту під назвою «Ідзумі». Цей корабель, адмірал С. О. Макаров охарактеризував як: «...ідеальна бойова машина...»... На думку С. О. Макарова — «універсальне судно без броні» — «малий» крейсер, водотоннажністю до 3000 т, швидкістю 20 вузлів, озброєнням: 2×1-203-мм, 4×1-152-мм; 12×1-75-мм гармат, в умовах фінансових обмежень, найбільш доцільний для серійної будови замість ескадрених панцерників, «великих» та «середніх» крейсерів, з метою якнайшвидшого забезпечення рівноваги сил на Далекосхідному театрі. При цьому, він рішуче висловлювався проти збільшення швидкості на шкоду артилерії, посилаючись на думку генерала Корпусу морської артилерії Ф. В. Пестича, який стверджує, що «не варто наздоганяти супротивника, щоб бути їм розбитим». На думку С. О. Макарова, для далеких розвідок велика швидкість не настільки важлива, оскільки ситуація змінюється надто швидко, і одержані дані, у будь-якому випадку, будуть певною мірою застарілими і неточними (до появи радіопередавачів}, а для ближньої розвідки досить міноносців. За оцінкою С. О. Макарова, з'єднання крейсерів «без броні», зможуть успішно протистояти не тільки миноносцам і крейсерам, але, використовуючи перевагу в швидкості і маневреності і эскадренными панцерникам противника..., а за необхідності, — витримати одиночний бій з панцерником.... На думку ряду військово-морських істориків, концепція «судна без броні» певною мірою вплинула на формування тактико-технічних вимог на проектування «малих» (II-го рангу) і «середніх» (I-го рангу) бронепалубних крейсерів «корветського» рангу в рамках «кораблебудівної програми 1897 року», в частині реалізації співвідношення рівнів забезпечення конструктивної непотоплюваності і бронезахищенності (принцип: «непотоплюваність, а не непробиття»). Однак, в частині складу озброєння — вплив концепції «судна без броні» тут фактично відсутній.
З листопада 1895 року по грудень 1897 року, на нарадах з питань посилення російських військово-морських сил на Тихому океані, зокрема, обговорювалося питання: ...потрібні при ескадрі малі крейсери-розвідники водотоннажністю в 2000÷3000 т.? Дане питання виникло у зв'язку з тим, що малі крейсери поступаються середнім крейсерам в швидкості, мореплавства, дальності плавання, озброєнні, але внаслідок меншої водотоннажності на їх проектування і будівництво потрібно було порівняно менше коштів. Ця умова розглядалася на користь малих крейсерів, з урахуванням фінансових обмежень і оперативно-тактичних особливостей Далекосхідного театру. Крім того, передбачалося, що малі крейсери зможуть замінити на Тихоокеанському театрі застарілі морехідні канонерські човни і будуть протидіяти міноносним силам противника, які переважають.
З 12 по 18 грудня 1897 року, деякі учасники нарад, письмово виклали свої міркування щодо необхідних на Тихому океані сил. Зокрема:
— Віце-адмірал В. М. Діков вважав, що в ескадрі на один ескадрений панцерник має припадати по одному крейсеру-розвіднику; кожному кораблю I і II рангу слід було надати по міноносцю. Головною якістю крейсера він вважав швидкість, заради якої варто було жертвувати всіма іншими елементами, бо швидкохідний корабель «може і повинен ухилитися від усякого бою під час розвідки, дбаючи не про дрібні перемоги та бойових відзнаках особового складу, а про виконання даного йому доручення».
Дане твердження, вступало в протиріччя з концепцією «універсального судна без броні», проте саме воно згодом лягло в основу при розробці ОТЗ на проектування малого крейсера для Тихоокеанського театру.
— Віце-адмірал Є. І. Алексєєв, на підставі досвіду командування ескадрою в Тихому океані, вважав, що кількість крейсерів при головних силах слід збільшити: ...на вісім ескадрених панцерників повинно було припадати стільки ж панцерних крейсерів, вісім крейсерів водотоннажністю по 5000÷6000 тонн, чотири крейсери-розвідника водотоннажністю 3000÷3500 т і чотири — менше 1500 тонн... Завдання перед крейсерами невеликої водотоннажності він ставив наступні: «служити при ескадрі форзейлями, розвідниками, посильними крейсерами для передачі важливих і нагальних доручень, які оперують окремо від флоту загонам або суднам». Найменші із зазначених ним кораблів призначалися також для промірів, рекогносцировок біля берегів і при входах в порти..
— Віце-адмірал М. І. Скридлов вважав, що найдоцільніше побудувати додатково до вже наявних один ескадрений панцерник типу «Пересвіт» і три — типу «Majestic» (водотоннажністю 15 000 т), В цьому випадку головні сили ескадри складалися б з трьох однотипних «трійок» (типів: «Полтава», «Пересвіт» і «Majestic»). Кожен з великих кораблів супроводжувався б крейсером-розвідником водотоннажністю 3000÷4000 т. У зв'язку з явним браком часу віце-адмірал запропонував три великих панцерники і п'ять крейсерів замовити за кордоном..
На думку віце-адмірала М. І. Скридлова, крейсери-розвідники водотоннажністю 3000÷4000 т., повинні супроводжувати головні сили ескадри (кожен ескадрений панцерник, яких на думку Скридлова, на Тихоокеанському театрі має бути не менше 9 одиниць). У відповідності з цим, на «малий» крейсер покладалися додаткові функції «броньованого контрміноносця».
27 грудня 1897 року, проходила підсумкова нарада під головуванням генерал-адмірала. В ході тривалих дискусій, коли приймалося рішення про кількісний і якісний корабельний склад на Тихоокеанському театрі, генерал-адмірал, який вважав за необхідне мати крейсери I рангу, поставив питання про доцільність будови замість 10 малих розвідників ще одного або двох ескадрених панцерників. Проте, нарада з ним рішуче не погодився, у зв'язку з тим, що, крім іншого, крейсерами водотоннажністю в 2000-2500 т., передбачалося замінити в ескадрі Тихого океану застарілі канонерські човни («Кореєць», «Манджур», «Гримлячий» та інші).
Протягом березня 1898 року, Морський технічний комітет (МТК) розробив програму — тактико-технічне завдання (ТТЗ) на проектування крейсера II рангу, в якій були визначені основні тактико-технічні елементи: водотоннажність — не більше 3000 тонн (при нормальному запасі вугілля — 360 т), загальний обсяг вугільних ям повинен забезпечити дальність плавання 5000 миль при економічній швидкості 10 уз.; найбільша швидкість — 25 вуз; склад озброєння: 6×1-120-мм; 6×1-47-мм гармат і одна десантна гармата Барановського; мінне озброєння — шість апаратів з 12 торпедами, 25 мін загородження і 30 якорів до них; броньова палуба — «можливої товщини». Документ був затверджений головою МТК віце-адміралом І. М. Діковим та головними інспекторами: кораблебудування — М. Є. Кутейніковим, артилерії — генерал-майором О. С. Кротковим, мінної справи — контр-адміралом К. С. Остелецьким, механічної частини — М. Р. Нозіковим. Паралельно, була також розроблена програма на проектування крейсера тієї ж водотоннажності, але зі швидкістю 30 вузлів..