Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (Convention on the Elimination of all Forms of Discrimination Against Women, CEDAW) — міжнародний договір, прийнятий в 1979 році Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй. Описується як міжнародний «білль про права» для жінок. Договір укладений 3 вересня 1981 року й ратифікований 189 державами. Понад 50 країн ратифікували Конвенцію з урахуванням певних заяв, застережень і заперечень, зокрема 38 країн, які відкинули виконання статті 29, де розглядаються засоби врегулювання спорів, що стосуються тлумачення або застосування Конвенції. У заяві Австралії зазначено обмеження центральної державної влади в результаті її федеративної конституційної системи. США та Палау підписали, але не ратифікували договір. Святий престол, Іран, Сомалі, Судан і Тонга не підписали Конвенцію.

Україна підписала Конвенцію 17 липня 1980 року, ратифікувала її — 19 грудня 1980 року; Факультативний протокол Конвенції ратифікувала 5 червня 2003 року.

Конвенція

Структура За форматом подібна до Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, «як з точки зору обсягу матеріальних зобов'язань, так і щодо механізмів міжнародного моніторингу». Конвенція складається з 30 статей в шістьох частинах.

Частина I (статті 1-6) спрямована на недопущення дискримінації, гендерних стереотипів, торгівлі жінками та проституції. Частина II (статті 7-9) визначає права жінок у публічній сфері з акцентом на політичне життя, представництва та права на громадянство. Частина III (статті 10-14) описує економічні і соціальні права жінок, особливо у сфері освіти, зайнятості та охорони здоров'я. Також включає спеціальні засоби захисту для сільських жінок та проблем, з якими вони стикаються. Частина IV (статті 15 і 16) визначає право жінок на рівність у шлюбі й сімейному житті, право на рівність перед законом. Частина V (статті 17-22) засновує Комітет з ліквідації дискримінації жінок, як також процедуру звітності держав-учасниць. Частина VI (статті 23-30) описує вплив Конвенції на інші договори, зобов'язання держав-учасниць та адміністративне забезпечення Конвенції.

Основні положення Стаття 1 визначає дискримінацію жінок в таких термінах:Будь-яке розрізнення, виняток або обмеження за ознакою статі, яке має ефектом або ціллю ослаблення чи зведення нанівець визнання, користування або здійснення жінками, незалежно від їхнього сімейного стану, на основі рівноправності чоловіків і жінок, прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній, цивільній або будь-якій іншій області.Стаття 2 зобов'язує держав-учасниць, які ратифікували Конвенцію, заявити про намір закріпити гендерну рівність в їх національному законодавстві, скасувати всі дискримінаційні положення у своєму законодавстві та прийняти нові положення, спрямовані на запобігання дискримінації жінок. Держави, що ратифікують Конвенцію, повинні також створити суди та державні установи, що гарантуватимуть ефективний захист жінок від дискримінації, і вжити заходів щодо ліквідації всіх форм дискримінації жінок окремими особами, організаціями і підприємствами.

Стаття 3 вимагає від держав-учасниць гарантувати основні права людини й основні свободи жінок «на основі рівності з чоловіками» у «політичній, соціальній, економічній та культурній сферах».

Стаття 4 зазначає, що «прийняття… спеціальних заходів, спрямованих на прискорення фактичної рівності між чоловіками та жінками, не вважається дискримінацією». Додається, що особливий захист материнства не вважаються дискримінацією за статтю.

Стаття 5 вимагає від держав-учасниць вжити заходів для усунення забобонів і звичаїв, заснованих на ідеї неповноцінності чи зверхності однієї зі статей або стереотипності ролей чоловіків і жінок. Також держави-учасниці зобов'язуються «забезпечити… визнання спільної відповідальності чоловіків і жінок за виховання та розвиток своїх дітей».

Стаття 6 зобов'язує держав-учасниць «вжити всіх доцільних заходів, включаючи законодавчі, для припинення всіх форм торгівлі жінками та експлуатації жінок у проституції».

Стаття 7 гарантує жінкам рівність у політичному й громадському житті з акцентом на рівність у голосуванні, участі в управлінні державою і участі в «неурядових організаціях і асоціаціях, що займаються проблемами громадського та політичного життя країни».

Стаття 8 передбачає, що держави-учасниці забезпечують жінкам рівні можливості представляти свої уряди на міжнародному рівні і брати участь у роботі міжнародних організацій."

Стаття 9 вимагає від держав-учасниць «надавати жінкам рівні з чоловіками права щодо набуття, зміни або збереження громадянства» та рівні права щодо громадянства їхніх дітей."

Стаття 10 вимагає рівних можливостей в освіті для учениць і заохочує спільне навчання дівчаток і хлопчиків. Також стаття забезпечує рівний доступ до спорту в навчанні, стипендій і грантів і вимагає «скорочення 'відсіву студенток/учениць' (female students' drop out rates)».

Стаття 11 визначає право на працю для жінок як «невід'ємне право всіх людей». Стаття вимагає рівної оплати за рівну працю, права на соціальне забезпечення, оплачуваної відпустку і декретної відпустки «з оплатою або аналогічними соціальними виплатами без втрати попереднього місця роботи, трудового стажу або соціальної допомоги.» Звільнення в зв'язку з материнством, вагітністю або шлюбним статусом має унеможливлюватись санкціями.

Стаття 12 створює зобов'язання держав-учасниць «вживати всіх доцільних заходів для ліквідації дискримінації жінок у галузі охорони здоров'я, з тим щоб забезпечити… доступ до медичних послуг, зокрема тих, що стосуються планування сім'ї».

Стаття 13 гарантує рівність для жінок «в економічному та соціальному житті», особливо щодо «права на сімейні пільги, права на отримання позик, позик під нерухомість та інших форм фінансового кредиту, а також права брати участь у розважальних заходах, заняттях спортом та усіх аспектах культурного життя».

Стаття 14 гарантує захист для сільських жінок з їхніми особливими проблемами, забезпечуючи право жінок на участь у програмах розвитку, «мати доступ до відповідного медичного обслуговування», «брати участь в усіх видах колективної діяльності», «мати доступ до сільськогосподарських кредитів» і «користуватися належними умовами життя.»

Стаття 15 зобов'язує держав-учасниць гарантувати «рівність жінок з чоловіками перед законом», включаючи «правоздатність, однакову з чоловіками». Крім того, надаються «однакові права чоловікам і жінкам щодо законодавства, яке стосується пересування осіб і свободи вибору місця проживання та місця прописки.»

Стаття 16 забороняє «дискримінацію жінок в усіх питаннях, що стосуються шлюбу та сімейних відносин». Зокрема, вона забезпечує чоловікам і жінкам з «однакові права на вступ у шлюб, однакові права на вільний вибір шлюбно/ї партнер/ки», "однакові права і обов'язки в період шлюбу і після його розірвання, " «однакові права і обов'язки батьків і матерів», «однакові права вільно і відповідально вирішувати питання про кількість і час народження своїх дітей», «однакові особисті права чоловіка та дружини, в тому числі право вибору прізвища, професії і заняття», «однакові права подружжя щодо володіння, придбання, управління, користування та розпорядження майном як безплатно, так і за плату.»

Статті 17 — 24 описують склад і порядок діяльності Комітету CEDAW як ієрархічної структури та правила систематичної процедури взаємин між CEDAW і національним та міжнародним законодавством, як також зобов'язання держав-учасниць вживати всі необхідні заходи для дотримання Конвенції у повній формі.

Статті 25 — 30 (Адміністрація CEDAW). У цих статтях описані загальні адміністративні процедури, що стосуються дотримання Конвенції, ратифікації та внесення застережень від зацікавлених держав.

Зв'язок з Резолюціями Ради безпеки ООН 1325 і 1820 10-та річниця резолюції 1325 підкреслює використання механізмів CEDAW

10-річчя резолюції 1325 Ради Безпеки ООН щодо жінок, миру і безпеки у жовтні 2010 року відзначила підвищення попиту на звітність з виконання резолюції 1325. Висловлювалось багато стурбованості тим фактом, що лише 22 учасниці зі 192 країн прийняли національні плани дій. Жінки як і раніше недопредставлені, якщо не повністю відсутні, у більшості офіційних мирних переговорів, а сексуальне насильство в мирний час і в умовах конфлікту продовжує зростати.

Ці реалії підкреслили необхідність використовувати зовнішні правові механізми для активізації здійснення резолюції 1325 Ради безпеки, зокрема механізми CEDAW. Як можливі інструменти забезпечення підзвітності наводились усталені механізми Конвенції — звітність про виконання країнами-учасницями та відслідковування процесів у громадянському суспільстві (civil society shadow reporting process).

Ряд регіональних і міжнародних нарад, у тому числі High Level Seminar «1325 в 2020: погляд у майбутнє… озираючись назад», організований Африканським центром з питань конструктивного вирішення спорів, і Стокгольмська Міжнародна конференція «10 років з 1325 — що тепер?» закликали за використання CEDAW для поліпшення виконання резолюції 1325.

Перетин резолюції 1325 і CEDAW

Хоча CEDAW і резолюції 1325 і 1820 про жінок, мир і безпеку є важливими міжнародним документами самі по собі, існує також взаємозв'язок між трьома стандартами, який може бути використаний для прискорення їх виконання та впливу.

Резолюції 1325 і 1820 розширюють сферу застосування CEDAW шляхом уточнення її актуальності для всіх сторін у конфлікті, в той час як CEDAW містить конкретні стратегічні вказівки на дії, які повинні бути прийняті на загальних зобов'язання, викладених у цих резолюціях.

CEDAW — міжнародний договір у галузі прав людини, який повинен бути інкорпорований в національне законодавство як вищий стандарт прав жінок. Конвенція вимагає від держав-членкинь ООН ратифікували її (на сьогодні 185), щоб встановити механізми для повної реалізації прав жінок.

Резолюція 1325 — міжнародний закон, одноголосно прийнятий Радою Безпеки ООН, який наказує державам-членкиням ООН залучати жінок у всі аспекти побудови миру, зокрема забезпечити участі жінок на всіх рівнях прийняття рішень з питань миру й безпеки.

Резолюція 1820 пов'язує воєнне сексуальне насильство як тактику ведення війни з підтриманням міжнародного миру й безпеки. Вона вимагає всеосяжного рапортування Генерального секретаря ООН про реалізацію та стратегії, спрямовані на поліпшення інформаційного потоку в Раді Безпеки, і прийняття конкретних заходів з захисту та запобіжних заходів для викорінення сексуального насильства.

Резолюції 1325 і 1820 та CEDAW поділяють такий порядок денний з питань прав жінок та гендерної рівності:

Вимога участі жінок у прийнятті рішень на всіх рівнях; Неприйняття насильства проти жінок як такого, що перешкоджає поліпшенню становища жінок і підтримує їхнє підлегле становище; Рівність жінок і чоловіків перед законом; захист жінок і дівчаток через верховенство закону; Вимога сил та систем безпеки для захисту жінок і дівчаток від насильства за гендерною ознакою (гендерного насильства, gender-based violence); Визнання факту, що особисті переживання / досвіди та труднощі жінок і дівчаток викликані системною дискримінацією; Гарантія включення жіночих досвідів, потреб і перспектив у політичні, правові і соціальні рішення, що визначають досягнення справедливого і міцного миру.

Загальний коментар Комітету CEDAW може посилити захист прав жінок для повного виконання резолюцій 1325 і 1820 на рівні країн та спільнот. І навпаки, актуальність CEDAW для вражених конфліктом районів буде додатково підкреслено двома резолюціями. Іншими словами, всі три міжнародних договори доповнюють один одного і набагато більш ефективні щодо прав людини для жінок, якщо використовуються разом.CEDAW with UNSCR 1325 and 1820Global Network of Women Peacebuilders

Факультативний протокол